Наприкінці липня в Україні традиційно відзначають річницю Хрещення Русі-України князем Володимиром. Цього року – 1030 років відтоді, як князь Володимир охрестив киян. Крім того, є додатковий ювілей: за певними історичними джерелами, 1040 років тому Володимир став великим Київським князем. Про ці події Радіо Свобода говорило з істориком і політологом Андрієм Плахоніним.

- Я зіпсую трохи ваш ювілейний настрій. Історики не можуть напевно сказати, коли точно Володимир хрестився сам і коли хрестив киян. Бо є три дати, яких дотримуються різні історики: 988, 989 і 990 роки.

– Зрештою, щодо його князювання теж є різні дати.

– Так. На жаль, у цей час іще не велося літописання, та навіть на ранньому літописанні не фіксувалися справжні дати. Культура ведення літопису, датування дуже довго приживалася на Русі. І навіть у літописі, в історичних документах збереглося до нас декілька версій, яким чином Володимир хрестився сам: чи то у Василеві, чи то у Києві, чи у Херсонесі.

– Як зазначено з цього приводу у літописі, «друзії же інако скажуть», тобто, а інші ще по-іншому скажуть».

– Так. Через кілька десятиліть після того робилися перші записи, і вже тоді точно не пам’ятали, як саме це відбувалося. Що ж ми вже зараз можемо встановити.

– А як Володимир став Київським князем?

– Якщо вірити літописам і імператорові Костянтину Багрянородному, який залишив великий трактат про правління імперією й, у тому числі, описав навколишні народи, – спадкоємець київського столу, княжич, княжив у Новгороді. Ми напевно знаємо, що Володимир спершу княжив у Новгороді.

Літопис зберіг для нас анекдотичну історію про те, що він робичич – такий неповноцінний князь. І саме тому його забрали собі новгородці, бо він – від Малуші, яка була ключницею Ольги.

– Але він усе-таки син князя Святослава.

– Так, ми знаємо з практики ранньосередньовічних народів – скандинавів, германців: будь-яка наложниця, яка народжувала сина, ставала дружиною. Взагалі, інституту церковного шлюбу ще не існувало.

​– Тобто, кожен син – легітимний претендент.

– Так. У цей час в Русі не існувало інституту успадкування престолу. Будемо казати Русь, бо назву «Київська Русь» вигадали для того, щоб легітимізувати «Русь Московську». Міг успадкувати княжий стіл або старший у роді – це називалося система старійшинства, – або старший син. Цього навіть не було у Європі на той час. Як правило, після смерті князя починалася громадянська війна, брат йшов на брата, як це було ще після Ярослава. Як то кажуть, лишитися мав тільки один. І Володимир фактично був єдиний, хто лишився після тієї громадянської війни, окрім Судислава, який сидів у Пскові.

– Це радше династична війна, ніж громадянська.

– Так. І ось Володимир лишився один, він винищив і пережив не тільки братів, але й, ми знаємо з оповідання про завоювання Полоцька, ще й якихось дрібних скандинавських норманських династів на території майбутньої Русі. Він чи не перший, хто зібрав майже усі землі, які стали основою держави Русь, яку так красиво малюють на карті. За Володимира це єдиний момент, коли Києву належали одночасно усі землі Русі. Тому що Полоцьк за його сина Ярослава вже був окремим князівством.

​– Володимир попервах княжив у Новгороді. А народився він у Києві чи де?

– Важко встановити, тому що були ще приміські маєтки. Існує дуже багато дописів різних краєзнавців. Напевно ми сказати не можемо, але, найімовірніше, десь на території сучасного Києва. У цьому плані Володимир киянин, хоча вперше він почав княжити у Новгороді, тому що на той час це був другий центр Русі.

– Коли він орієнтовно у 978 році став Київським князем, у нього вже були якісь християнські візії?

– Є велика офіційна версія прийняття християнства. Там зазначають, що його виховав не язичник князь Святослав, а його бабка Ольга. І коли митрополит Іларіон виступав за півстоліття перед князем Ярославом Мудрим, сином Володимира, то він називав Ольгу Єленою, а Володимира – Другим Костянтином. Це на честь матері й сина, які хрестили Римську імперію. Але з перших кроків Володимира як князя Київського не видно, що він мав християнське виховання.

Першою з київських князів, які прийняли офіційно християнство, була княгиня Ольга, яка хрестилася у Візантії, і її хрещеним батьком був сам візантійський імператор.

Є ще так зване Аскольдове хрещення – ще раніше, але, найімовірніше, мова йде не про хрещення держави, як і у випадку із Ольгою. Це особисте хрещення. Тоді ще держави як територіального утворення не існувало. Існувала держава як військо.

Якщо пригадати шкільний курс історії, дуже часто люблять цитувати, як Святослав побудував місто на Дунаї і сказав: «Тут буде середина землі моєї». А потім ще Ольга йому казала: «Що ж ти покинув нашу землю?». Для Святослава його держава була там, де його військо, а не там, де Київ.

– А для Володимира?

– Там, де Київ. Ось у цьому було бабчине виховання.

​– Повернімося до хрещення: за офіційною доктриною, у Володимира були якісь сентименти до християнства, а ви кажете, що ця доктрина нічим не підтверджена.

– Тому що літопис розповідає нам про так звану язичницьку реформу – як Володимир взяв і усіх ідолів на територіях, які йому підкорилися, привіз до Києва і зробив великий язичницький пантеон, там, де зараз Історичний музей і рештки Десятинної церкви. Наскільки це правда, ми не знаємо. Але з тогочасних ранньохристиянських переказів до нас дійшли повідомлення навіть про людські жертвоприношення язичницьким богам, які практикувалися у Києві за Володимира.

Історики казали, що створення цього пантеону було першим кроком до створення централізованої держави, але нібито не спрацювало. Так це чи ні – ми напевно не знаємо.

​– Володимир, перш ніж обрати релігію, цікавився ісламом, іудаїзмом, християнством у різних видах. Відправляв кудись на схід посольство «мужів розумних», аби ті подивилися, як там живуть.

– Так, літопис містить це оповідання, але ми теж не можемо казати це напевно. Це дуже розхожий сюжет. Так само існує оповідання про те, як волзькі болгари обирали іслам – там теж були посольства до представників різних релігій. Це дуже поширений сюжет, як про «братів-засновників Києва».

– Чи «братів-засновників Рима».

– Навіть колись історики віднайшли у вірменському Тароні оповідання про те, як три брати з дуже схожими іменами заснували давньовірменське місто, і сказали, що це ознака того, що були безпосередні зв’язки між давньою Вірменією та Руссю. Хоча це просто ще один дуже схожий сюжет.

Записи почали вести через кілька десятиліть після того з усних джерел. Наскільки вони правдиві, наскільки у свідомості тих людей, які вже були на той час літні, переплелися міфологічні й справжні події, вони вже самі сказати не могли.

– Що можна сказати напевно? Ви кажете, історики припускають, джерел мало… Справді, чим глибше в історію, тим менше джерел, і більше підстав для припущень, а менше – для однозначних тверджень.

– Напевно можемо сказати, що Русь почала перетворюватися на християнську державу за Володимира. Саме за нього почала створюватися християнська ієрархія, саме за нього християнство стало офіційною релігією Русі, до нього цього не було. Ми не можемо назвати точний рік, але можемо сказати, що це точно відбувалося за його правління.

– А можемо сказати, що це було прийнято саме з Візантії, а не з Заходу?

– Тут важко зупинити фантазію багатьох наших популяризаторів історії, які згадують різні аріанські, болгарські версії. Історичні джерела, на жаль, не містять підтверджень цього. Зрозуміло, були зв’язки з Болгарією, яка на той час була центром слов’янської книжності. Слов’янська писемність йшла звідти, але церковна ієрархія прийшла саме з Візантії. І надалі наступні століття історії Русі митрополитом Київським завжди був грек, якого призначав Константинопольський патріарх.

– Обрати грецьке православ’я Володимира спонукали державні міркування, особисті розрахунки, чи справді був духовний пошук?

– Давайте розберемося із православ’ям і католицтвом. Великий церковний розкол відбувся пізніше, у середині XI століття.

Це був політичний вибір. Хоча насправді Ольга намагалася маневрувати між Римом і Константинополем, але економічних зв’язків із Римом майже не було.

Як у цей час «робили бізнес» на території Русі: збирали податки з населення, підлеглих племен, звозили до Києва, вантажили на човни, пливли до Константинополя й продавали. Назад везли поволоки, вино – товари престижного вжитку.

Другий бізнес – Київський князь заробляв на тому, що постачав найманців для візантійців. Була варязька дружина у візантійського імператора.

​– Варяги зі Скандинавії через Київ йшли транзитом чи це якісь місцеві варяги?

– Тоді ще круїзні лайнери не плавали, з варяг у греки товари не йшли, а йшли найманці. А Київський князь був посередником, він міг пустити, а міг не пустити. Він брав гроші з імператора і брав відсоток з зарплатні, умовно кажучи, із військової здобичі тих варягів, яких він погоджувався пускати до Константинополя. Це був великий бізнес, і коли у 1043 році візантійський імператор вирішив розпустити варязьку дружину, розпочалася остання русько-візантійська війна, вже за Ярослава, тому що поламали дуже вигідну бізнес-схему для київських князів.

– Все ж таки Володимира спонукала політика чи духовні пошуки?

– Час язичницьких держав на цій території вже минув.

– Чому ж? Литва була язичницькою ще кількасот років.

– Литва на цей час іще не була державою, там жили племена. Пізніше, коли Литва ще лишалася язичницькою державою, проти неї весь час відбувалися якісь походи, її не визнавали повноцінною державою. Якщо Русь хотіла бути повноцінною державою, визнаною за кордоном, якщо хотіла вписатися до цивілізованого світу – вона мала обрати якусь світову релігію. Як і зараз: Україна 25 років стояла «на розкорячках» між Заходом і Сходом, але все одно мусила обрати. Бо інакше далі розчленування й кінець державності. Це одна з найголовніших причин, чому це відбулося.

– Наскільки важливу роль відіграло те, що Володимирові випав шанс побратися з візантійською принцесою? А для того, щоб із нею побратися, треба було бути християнином. Це мало ключове значення чи другорядне?

– Більшість оповідань взагалі розповідає, що Володимир спершу охрестився у Києві, а потім вдруге у Херсонесі. Наскільки це правда і що таке друге хрещення – незрозуміло. Такого ніби не практикували. Нібито греки не повірили.

Але це є свідченням того, що ще тоді намагалися стверджувати, що шлюб із принцесою Анною не був визначальним у прийнятті християнства. Тим більше, якщо Володимир збирався побратися з візантійською принцесою, він уже зробив вибір вписатися у той великий світ візантійської цивілізації.

– Німецькі імператори теж одружувалися з візантійськими принцесами, нижчого рангу – і вони не вписувались.

– Все одно, коли вони одружувались, вже у них була домовленість зі Східною Римською імперією. Візантія – це книжна назва, насправді це Східна Римська імперія. Вони взагалі себе Римом називали, ромеями. І до восьмого століття державною мовою там була латина.

За Карла Великого Візантія нарешті визнала Західну імперію, що вона також є продовженням Риму. Потім традиція перервалася і знову відновилася за Оттона І, вже не франка, а германця, якого визнали імператором Західної імперії.

– Є відома версія: коли Володимир обирав між кількома релігіями, то в ісламі йому сподобалось, що там можна мати багатьох жінок, але не сподобалося, що не можна вживати алкоголю, не можна пити, й він сказав, що «Русі вєсіліє єсть питіє, не можем без того биті». Наскільки це має підстави?

– Мені здається, що перед нами радше історичний анекдот, а не те, що було насправді. Таким чином можна прикрасити суху академічну розмову.

– Ченці Києво-Печерської лаври любили так «прикрашати» літописи?

– У XVI столітті ченці Києво-Печерської лаври записали, що Батий взагалі колись був ченцем Києво-Печерської лаври. Той самий хан Батий, який штурмував Київ! Вони багато чого писали.

– Що стало найвизначальнішим у прийнятті християнства?

– Прийняття християнства створило Русь як державу, тому що це, з одного боку, державна релігія, а з іншого – бюрократична структура. А вона неможлива без писемності. Прийняття християнства принесло до нас книжну культуру, писемність. І тоді Русь почала перетворюватися на державу, як ми розуміємо її зараз, а не державу-військо, як це було за Святослава. Саме за Володимира і саме завдяки християнству. Тож прийняття християнства – це найвизначніший цивілізаційний вибір в історії Русі.

Джерело