Артем Баранов – муляр із України. У Казахстані він перебуває вже близько трьох років. Спочатку офіційно – як трудовий мігрант – працював рік в Астані, а потім потрапив у рабство.
Артем розповідає, що на сайті оголошень знайшов вакансію в Шимкенті. Саме оголошення у нього підозр не викликало, але коли він почав працювати, платити йому чомусь вирішили не грошима, а їжею і цигарками.
«Взяли документи, обіцяли зробити реєстрацію, – розповідає Артем. – Але врешті-решт ні грошей, ні паспорта – нічого не побачив. А без документів і без грошей ти особливо нікуди не виїдеш».
Артему, за його словами, кілька тижнів тому вдалося втекти від роботодавців. Зараз живе в соціальному притулку в Казахстані і чекає документів, щоб повернутися додому.
Артем – не єдиний, хто потрапив у трудове рабство в Казахстані. Директор центру соціально-правової підтримки «Шанс» Анна Риль зауважує, що навіть якщо трудовий мігрант приїхав у Казахстан законно і його роботодавець оформляє всі необхідні документи, це не означає, що його не обдурять. Зараз у їхньому кризовому центрі живуть не тільки громадяни держав Центральної Азії, а й українці, росіяни, філіппінці. Всі вони приїхали в Астану працювати в сфері послуг – хтось законно, хтось ні – але згодом зіштовхнулися з обманом і приниженнями.
