Письменниця Лариса Ніцой опублікувала на свої сторінці у Фейсбук зворушливу історію.
Дзіііінь! Беру слухавку. В трубці молодий жвавий дівочий голос.
- Доброго дня! - життєрадісно. - Магазин Аквалайф. Ви Марія Науменко?
- Добрий день! - усміхаюся в трубку, реагуючи на веселий голос-дзвіночок, не до кінця вловивши, це мене назвали Марією, чи продавчиня представилася Марією.
Тим часом трубка продовжувала радісно щебетати.
- Ви замовляли купальник.
- Ви знаєте, - кажу я, добираючи слова, так не хочеться засмучувати цей голос, - ви мабуть помилилися номером, бо я не замовляла купальника.
- Ви Марія Науменко?
- Ні, я не Марія.
- Вибачте, мабуть неправильно вказали номер.
- Буває. А може це ви мимомолі не ту циферку натиснули. Ви подивіться ще раз уважніше, - заспокоюю і поспішаю запитати, поки в трубці не натиснули "відбій". - Скажіть, а ви звідки дзвоните?
- З Києва!
- Правда?! - щиро дивуюся. - Аж не віриться. А чому ви зі мною не російською говорите?
- У нас, у Києві, всі розмовляють українською! - впевнено каже трубка, ніби пояснює істину малій дитині.
Зворушена, сміюся у відповідь. В душі обнадійливо затріпотіли крильця метеликів. Так хороше на душі від цього несподіваного дзвінка. Знала б ти, дитино, скільки всього хорошого я тобі вже встигла подумки набажати. Кажу в трубку:
- У вас дуже приємний молодий голос! - Вітаю вас із Днем молоді.
- Дякую! - каже дівчачий голос. - А я Вас вітаю з Днем Конституції!..
Я, УКРАЇНКА В УКРАЇНІ, ЦЬОГО ДЗВІНКА ЧЕКАЛА 40 ДОВГИХ РОКІВ.
