Румунія. У 2017 році ця країна розвивалася в ЄС найшвидше. Проте посткомуністична спадщина може зупинити успіх країни.

Про це повідомляє Rzeczpospolita.

На вулицях Бухареста переважає апатія.

«Влада все більше і більше контролює наше життя, і тут не має чим зарадити. Я боюся за демократію. Думаю над переїздом, можливо, до Нідерландів», – зазначає Моніка Попеску, показуючи на забиті дошками вітрини магазинів, що псують вигляд багатьох будівель столиці.

На згадку про те, що найближчим часом у мене запланована зустріч з міністром євроінтеграції Румунії Віктором Негреску, і її можна використати для того, щоб порушити якісь болючі питання, 38-річна фахівець з інформаційних технологій відрізала: «Я знаю, що він скаже. Це нічого не змінить».

З часу падіння комунізму Румунія зробила надзвичайний стрибок: дохід на душу населення подвоївся з 30% до 60% середнього доходу ЄС, 70% експорт потрапляє на західні ринки. У Євросоюзі важко знайти країну з таким низьким зовнішнім боргом та безробіттям. Проте кількість румунів, що живуть у своїй країні, з 1990 року зменшилась з 23 до 19 мільйонів. За даними Євростату, майже кожен п’ятий румун живе в іншій країні ЄС, що є рекордом у Євросоюзі.

Вкрадена революція


Майже кожен тут згадує в розмовах про еміграцію: власну, когось з родини чи друзів. Маріан Вароді, головний лікар оздоровчого комплексу соляних басейнів у Окна-Сібіулуй, розповів про свого брата, який поїхав до Люксембургу з сім’єю і «не повернеться». Мірча і Христина Oніцуц, власники розкішного винного магазину в центрі столиці, описують, як їх син і дочка були в Німеччині і Франції, тому що «вони не можуть знайти себе у країні, де все вирішують особисті знайомства та домовленості».

«В Іспанії живе мільйон румунів. Але найновіше ельдорадо – Великобританія, де вже півмільйона румунів – це другий показник після поляків», – зазначив Едуард Кальтут, гід з Бухареста.

Міністр Негреску підкреслює, що він також працював за кордоном, але повернувся і не шкодує.

«Завжди, коли я за кордоном, я пояснюю, що Румунія змінилася, що сьогодні тут багато можливостей, бракує людей для праці», – підкреслює міністр, відповідальний за румунське головування в ЄС, яке розпочнеться 1 січня.

«Нам потрібно відновити довіру. Люди скаржаться на освіту та охорону здоров’я, тому наш уряд підвищив зарплати у цих секторах. Ми змінюємо закон про державно-приватне партнерство для залучення іноземних інвестицій та прискорення використання європейських фондів. У минулому році економіка зросла на 7%, але ефект відчують лише через два-три роки», – додає він.

У першому кварталі цього року Румунія перестала бути європейським чемпіоном: її темпи зростання сповільнилися до 4,2%. МВФ застерігає від «перегріву», викликаного, зокрема, надмірним збільшенням соціал-демократичним урядом зарплат в бюджетній сфері та «вибухом» споживання, який стимулюють низькі процентні ставки. Починає непокоїти також зростаюча інфляція та дефіцит поточного рахунку.

Однак для багатьох румунів головною проблемою є відсутність реальної альтернативи посткомуністичній соціал-демократичній партії, тому що опозиція розколота, а права президента Клауса Йоганніса, румунського німця за походженням, значно обмежені.

«Це був, по суті, переворот, вкрадена революція, в якій одна частина партії перейняла владу від іншої, скинувши всю провину на Чаушеску і його дружину», – зазначив про падіння комунізму в грудні 1989 року посол в Бухаресті, однієї з провідних західних країн.

18 років по тому приєднання Румунії до Євросоюзу також не було завершенням складних реформ, а лише фіналом кампанії Жака Ширака, який у такий спосіб прагнув урівноважити включення до євроспільноти близької до Німеччини Центральної Європи, членством у ЄС романської країни.

Президент проти уряду, або боротьба з корупцією по-румунськи


Клаус Йоганніс зробив кар’єру в Сібіу (центральна Румунія), одному з найкрасивіших міст Трансільванії, де він був мером протягом 14 років, до президентських виборів у 2014 році. Вплив його доброго господарювання тут відчутній до сьогодні на кожному кроці. На околицях міста з’явилися підприємства, головним чином пов’язані із автомобільним сектором, як, наприклад, завод одного з лідерів світової продукції шин німецької компанії Continental. Прекрасно відновлена стара частина міста: мальовничі кам’яниці, площа Ринок, де практично без перерви проводять концерти.

Але «революція Йоганніса» закінчується недалеко від околиць міста. Щоб подолати 270-кілометровий відтинок шляху до Бухареста, потрібно п’ять годин, хоча ця «дорога» є частиною транспортного коридору, що з’єднує столицю Румунії з Західною Європою. Брюссель виділив Румунії на інфраструктуру 15,4 млрд євро з бюджету ЄС на 2007-2014 роки, і ще 17,6 млрд євро на період 2014-2020 рр., але країна має менше як 800 км автодоріг (у п’ять разів менше, ніж, наприклад, Польща).

«Це вина поганої законодавчої бази щодо державних закупівель, охорони навколишнього середовища, придбання землі», – зазначив міністра туризму Богдан Георге Тріф, який також походить з Сібіу.

Хоча Тріф ледь розмовляє англійською, лідер румунських соціал-демократів Лівіу Драгня зробив ставку власне на нього, тому що він має репутацію «жорсткого», і може змінити симпатії виборців в Сібіу перед наступними виборами, коли Йоганніс буде намагатися залишитися на посаді на другий термін. Бо для Драгні, який у зв’язку зі звинуваченнями в розтраті державних коштів не міг очолити уряд і «пропхав» на цю посаду свою колегу по партії Віоріку Денчіле, президент залишається заклятим ворогом через боротьбу з корупцією, яку за підтримки Брюсселя він веде за допомогою незалежного Національного управління по боротьбі з корупцією.

«Переслідують лише лідерів нашої партії. Я не дуже важлива фігура, тому мене не зачіпають. Але це може змінитися, якщо я піднімуся в ієрархії. Де тут справедливість?», – риторично запитує Тріф.

Хто насправді заробляє на Дракулі


Минулого року Румунію відвідало 3 мільйони іноземних туристів, це майже у сім разів менше, ніж наприклад у Польщі. Уряд намагається змінити несправедливе ставлення до країни, у якій не тільки небезпечно, але й яка не може багато запропонувати. Під керівництвом Тріфа розроблено стратегію розвитку країни, запуск якої збігся з підготовкою до головування в ЄС.

Однак виклики є величезні. В даний час найбільш популярним серед туристів (800 тис. осіб щорічно) об’єктом у Румунії є замок Бран, що у XV належав до володаря Валахії Влада Цепеша, прототипу літературного персонажа графа Дракули. Легенда приваблює туристів, але також посилює імідж Румунії, як місця жорстоких вбивств. І на цьому заробляє гроші зовсім не румунська держава: замок, що коштує близько $ 130 млн 10 років тому повернули Домініку Габсбургу, спадкоємцю титулу ерцгерцога Трансільванії, який підняв ціни на вхідні квитки до близько $ 11 і з Нью-Йорка керує своїм бізнесом.

«Це було політичне рішення. Румунія хотіла показати світові, що вона поважає закон, повертає іноземцям їхню власність», – зазначив журналіст порталу Catavencii Гріг Буте.

Центр Бухареста наповнений чудовою архітектурою зламу XIX i XX століть, якої не посоромився б і Париж. І це лише одна з родзинок, якими окрім Дракули може похвалитися ця країна.

Моніка Попеску, на запитання про те, як майже відразу після здобуття незалежності в 1863 р. Румунії під пануванням Карла I Гогенцоллерна вдалося знайти гроші на таку чудову архітектуру Belle Epoque, лише розводить руками: «Ми тоді мали володаря-іноземця».

Напевно, румуни ще не повірили в себе.

Джерело