Вчора, 9 серпня, професор Анатолій Рудь відзначив своє день народження. Анатолій Бернадін написав статтю-привітання колезі.

             Довкола  панував і набирав силу  гарний сонячний день, які бувають тільки на Україні, з її неповторною красою та величчю і розмаїттям багатої  природи. На полі  в той час була ще ранкова тиша – вірніше приємна і ніжна благодать, яка так зворушливо заспокоює душу і серце, додає сил і енергії, вселяє та зміцнює впевненість у щасливому майбутньому рідної Батьківщини. Ту тишу злегка порушував мирний та приглушений рокіт трактора, що дбайливо і обережно розпушував та  пестив  оспівану в піснях, легендах, віршах цілющу українську ниву.  Люди, вже звикли до того,  що якщо трактор на полі – то це до добра, до багатого вражаю, якого не буде, якщо тут не буде працювати ця працелюбна з добрими намірами машина. На якусь мить трактор зупинився і професор Анатолій Рудь, а це він був за кермом трактора, замріяно подивився на блакитний небосхил. Ні, Анатолій Володимирович не стомився від праці  -  у ній він, сповнений сил і енергії знаходить своє щастя –сенс і радість особистого життя. Його полонила неосяжна даль, багатство і нерукотворна краса  українського поля, яке він так полюбив, ще у далекому дитинстві. Він завжди радий зустрічі з полем, тут він знаходить свій відпочинок, можливість дати волю своїм думкам, творчим задумам і планам, яких у нього завжди вистачає. Анатолій Володимирович ще раз окинув оком неосяжну даль українських просторів і обережно включивши швидкість продовжив рух полем. Студенти, які були поряд з професором не задавали зайвих питань – вони розуміли свого наставника, душею і серцем відчували його, вбирали в себе кожне його слово, настанову чи пораду. Вони розуміли щасливу мить свого життя і те, що доля їх поєднала тут з великою людиною, яку вони глибоко поважають люблять і яка назавжди залишиться для них дорогою людиною - вчителем, про якого вони будуть згадувати добрим словом і пам’ятати все своє життя.

                

             А тим часом, трактор весело долав метр за метром м’якого чорнозему і ніби дякував людям за те, що він добре доглянутий і так потрібний людям. В історії людства, трактор, як сільськогосподарська машина, появився відносно недавно - він замінив селянам коня, чим значно полегшив і коням і людям їх життя. В павільйоні, на кафедрі сільськогосподарських машин та механізованих технологій Подільського державного аграрно-технічного університету, яку очолює професор Рудь, все дуже продумано, акуратно розміщено і чисто – всюди відчувається рука дбайливого господаря. На самій території павільйону розміщені доглянуті трактори, комбайни, плуги, сівалки  та інша сільськогосподарська техніка, яку студенти тут вивчають і час від часу використовують на полях сільськогосподарських угідь ПДАТУ – практика тут тісно поєднана з теорією.. Навколо павільйону відчувається неповторний, цілющий  запах вічнозелених насаджень, кущів, а на даху гаражів причаїлися голуби, яку знають, що тут їх житло, тут їх годують, тут вони приносять радість і задоволення людям - тому ні за що, не поміняють свого місця проживання.       

                В робочому кабінеті застати професора, майже неможливо.  Він - педагог-наставник Подільського державного аграрно- технічного університету, вчений із світовим ім’ям, автор більше як 400 наукових робіт, завідувач кафедри сільськогосподарських машин і механізованих технологій, доктор філософії в галузі технічних наук, професор, академік МАНЕБ, Заслужений працівник освіти  України, член Національної спілки краєзнавців України, збагачений досвідом, мудрістю років та вагомої творчої наукової діяльності, залишається  енергійним, життєрадісним  в  розквіті  творчих і фізичних сил. Його стихія – бути у вирі життя. Кредо його життя – кожного дня  робити  добро для людей, для навчального закладу, для рідної України. Від став живим прикладом як треба працювати, досягати мети, любити свій народ і самовіддано служити Батьківщині. Професор любить поезію, часто роздумує над проблемами та негараздами нашого сьогодення  -   минулого та майбутнього нашої країни і може в бесіді з студентами продекламувати Ліну Костенко:

                                                 «Нам треба жити кожним днем,

                                                 Не ждать омріяної дати,

                                                 Горіть сьогоднішнім вогнем,

                                                 Бо «потім» може й не настати».

                Анатолій Володимирович   не кабінетний працівник – засиджуватися на одному місці - це не для нього. Він може бути на кафедрі – павільйоні сільськогосподарських х машин, в аудиторіях університету, в раді ветеранів, яку він очолює в  ПДАТУ або на заняттях із студентами, які він часто  проводить на сільськогосподарських угіддях вишу, що широкими ланами розкинулися на неосяжних просторах Поділля. Анатолій Володимирович сам родом із села, дуже любить село, людей які проживають і працюють там і ніколи не потерпить, якщо хтось в його присутності необережним словом критично щось скаже про село. Недарма ім’я   вченого із світовим ім’ям, автора більше 400 наукових робіт  -  завідувача кафедри  сільськогосподарських машин і механізованих технологій,  доктора філософії в галузі технічних наук, професора, академіка МАНЕБ, Заслуженого працівника освіти  України,  навіки, золотими літерами вписано до Книги почесних, найбільш поважних та заслужених людей Городоцького району, Хмельницької області, звідки він родом. Його ім’я добре відоме на Україні, його добре знають не тільки на пострадянському просторі, а також за кордоном. Справа в тому, що із стін цього прославленого вишу вийшли тисячі молодих спеціалістів, високопрофесійних фахівців сільського господарства, яких навчав, виховував і вивів в світ широкий професор Анатолій Рудь - і всі вони згадують його добрим словом..

             Своїми роздумами про село професор поділився на сторінках  своєї, нової  книги, яка нещодавно вийшла з друку і яка справила глибоке враження, на всіх хто доторкнувся до цього багатого джерела історії та пізнання долі нашого народу. Це монументальний твір-енциклопедія, яка приурочена 420 – річниці від заснування села у 1595 році. Книга складає 585 сторінок добірного тексту – документальних матеріалів, спогадів, світлин, які розповідають цікаву, неповторну історію цього славного українського села, в якому народилися і виросли цілі покоління людей – працівників сільського   господарства, відомих вчених, політиків, патріотів своєї Батьківщини. Не кожний зважиться на таку титанічну працю, яка вимагає від людини багато часу, неймовірних зусиль, затрат, але, як результат  нагороджує її насолодою завершеної, величної, так потрібної людям і  державі  справи.  Люди були приємно вражені і гідно оцінили творчу роботу свого земляка. На презентацію книги чекали біля сотні чоловік, враховуючи той факт, що в селі   мешкає 111 чоловік. Люди покидали господарські справи і зібралися біля сільського клубу - любов до рідного села виявилася вищою.  Прибуло більше чотириста людей, які приїхали з різних куточків України, та із-за кордону, щоб схилити голову  перед рідними, мальовничими краєвидами, торкнутися славного минулого свого села,  віддати дань глибокої поваги організаторам цього «неспокою». З великою любов’ю і повагою Анатолій Володимирович описує своє село: «Краса тут незвичайна. Весною, коли цвітуть сади, все село ніби вкривається білосніжною фатою. Повітря наповнюється цілющим запахом дерев і квітів, кругом чути спів пташок та бджолиний гул. Дихаєш не надихаєшся, дивишся  - не надивишся, милуєшся  - не намилуєшся. Краса, земний рай!» Як зауважив видатний поет, актор Григорій Заброда сказав: «На мій погляд, немає на землі привабливішого куточка ніж той, де ти  народився і виріс». Здавалося б жити селу і радіти, та не все так просто. Після згубних для села реформ дев’яностих, які дехто з чиновників вважав за благо, почалися важкі часи. Були розібрані два приміщення ферми великої рогатої худоби, дитячі ясла, зруйновано приміщення колишнього фільварку і початкової школи, припинена робота і продано приміщення сільського магазину.  Люди втратили єдину на селі роботу, а молодь почала покидати рідне село. У південно-східній частині  села, з усіх боків  оточена верболозами, красується водойма площею до двох гектарів. Колись це був колгоспний ставок, глибиною 2-3 метри. Тут водилася різноманітна риба: карась, короп, окунь, линь, щука, товстолоб, амур. Сьогодні, через забруднення мулом і малу глибину багато риби гине і мова про різноманітне рибне багатство водойми вже не йде. Та, незважаючи ні на  що, ми віримо – найкращі часи для України попереду і «Ще нам  браття усміхнеться доля!».

              Виникнення села Слобідка припадає на часи, коли з Поділля були вигнані турки. В перше про село згадується в писемних джерелах лише з 1595 року.  Польські поміщики, які повернулися у свої обезлюдненні маєтки, приманювали до себе селян, виділяючи їм земельні ділянки для забудови нового поселення і звільняли їх на певний час від панщини. Такі села стали називатися Слободами і Слобідками, від слова «свобода» - воля. Але ця «свобода» виявилася недовгою.               У 30 – роки минулого століття у селі організували колгосп імені Червонопрапорної козачої дивізії. Школа, контора колгоспу були у приміщені фільварку, якому належало три хати, побудованих поміщиком для селян. Вони називалися «скарбовими». Віроломний напад фашистської Німеччини  перервав мирне життя і розвиток Слобідки. Правителем України Гітлер вибрав  гауляйтера Східної Прусії Еріха Коха, відомого своєю жорстокістю й нетерпимістю, а також особливою ненавистю до слов’ян. За наказом Коха місцеві органи влади складали списки комуністів, комсомольців та активістів, в т ому числі і в Слобідці.  Ці люди потрапили до числа тих, кого  першими відправили до Німеччини.                Матеріальні втрати від війни  по Слобідці склали 5414374 крб. Та наш народ вистояв. Вистояв і переміг.                                         

Після війни почалася відбудова села.

             Праворуч  від центральної дороги, в центрі села, починається вулиця  імені знаменитого  на весь бувший СРСР,  двічі Героя Соціалістичної Праці  Г.І.Ткачука, який наприкінці 40 – вих був головою місцевого колгоспу імені Суворова. І вже у 1959 році колгосп «Україна» села Лісоводи презентує сільське господарство СРСР на Всесвітній сільськогосподарській виставці в Нью-Йорку, а згодом у Делі (Індія). За 42 роки керівництва господарством, яке завдяки своїм показникам господарювання  і соціальної сфери було відоме не тільки в Україні та СРСР, а й далеко за кордоном, Григорій Іванович неодноразово приймав делегації з Канади, США, Аргентини, Польщі, Чехословаччини та інших країн світу. У 1977 році йому, вдруге було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

         Сьогодні ми, пишаємося нашим Подільським державним, аграрно-технічним університетом, який є кузнею кадрів для сільського господарства країни, храмом науки, скарбницею української духовності, високої культури, освіти, а також героїчного минулого нашого народу. Сто років тому, він зародився в час жорстокої, громадянської війни, розрухи і голоду.  Відкривши його в такий складний, історичний час – люди думали про майбутнє, розуміли що тільки високопрофесійні спеціалісти, культура, духовність, гуманізм врятує світ. Анатолій Володимирович приймає саму активну участь у виданні книг про університет.  Так були видані книги про всіх Героїв та Двічі Героїв Соціалістичної Праці – випускників ПДАТУ, був також виданий монументальний твір присвячений сторіччю від Дня заснування університету: «ПДАТУ – сто. Літопис випускників», «Юхим Єгорович  Очеретенко – фундатор ПДАТУ», «Які ж ми люди…!» та інші.

       

         9 серпня професор Анатолій Рудь відзначає свій День народження. Міський голова Михайло Сімашкевич щиро вітає Анатолія Володимировича з цією приємною подією і бажає йому міцного здоровя, сімейного благополуччя і нових творчих здобутків на благо нашої Батьківщини. Ректор, професор Володимир Іванишин та науково-педагогічні працівники ПДАТУ також щиро вітають іменинника та бажають йому всього найкращого у його житті. Слова поваги і найкращі вітання висловлюють нашому  імениннику:Почесний ветеран України, голова ради ветеранів міста Кам’янець-Подільський, полковник у відставці  Леонтій Рогаль. Головний лікар міської дитячої лікарні Тетяна Очеретенко, Заступник голови ради ветеранів міста, «Відмінник освіти СРСР та України» Микола Ящук. Заступник голови ради ветеранів міста, голова комітету ветеранів праці та дітей війни, Заслужений працівник соціальної сфери України,  депутат Хмельницької обласної ради чотирьох скликань, начальник управління праці та соціального захисту населення з 1987 по 2010 роки міста Кам’янець-Подільський, Ректор Університету третього покоління голова первинної ветеранської організації селища цукрового заводу Надія Підскоцька. Відповідальний секретар ради ветеранів міста Зіна Чечетова. Колишній начальник Кам’янець-Подільського військового гарнізону, командир 1500 Центру підготовки інженерних військ, відомий громадський діяч, генерал-хорунжий МГО «Військо Запорізьке», голова первинної ветеранської організації УК КП «Добробут» Анатолій Боровський, голова комітету ветеранів війни та збройних сил ради ветеранів міста, голова первинної ветеранської організації 1500 Центру інженерних військ МО України, генерал-єсаул МГО «Військо Запорізьке» Валерій Перевознюк, Щиросердечно вітають іменинника первинна ветеранська організація КПВВІКУ  імені маршала інженерних військ В.К.Харченко на чолі з підполковником Олександром Масловим, Камянець-Подільська міськрайонна Національна Спілка Журналістів України на чолі з Василеи Добровольським, Спілка Ветеранів Афганістану на чолі з головою Спілки Володимиром Дудко. Найкращі вітання імениннику шлють Ветерани Другої світової війни та Збройних сил: полковники у відставці: письменник Іван Кошелєв, Онисим Жук, Дмитро Матус, Микола Смолінський.  Петро Гончаров.  

Анатолій Бернадін.

 Керівник прес – центру ради ветеранів міста Кам’янець-Подільський.