Анатолій Іванов: від начальника карного розшуку до керівника притулку для проблемних дітей

Продовжуємо серію історій про працівників карного розшуку Хмельниччини

Анатолій Іванов, пенсіонер органів внутрішніх справ Хмельниччини, прослужив в оперативних підрозділах 26 років, та після виходу на пенсію не припинив активної діяльності і очолив Полонський центр реабілітації дітей «Щасливе дитинство», яким керує вже 11 років.

Одразу після служби в Збройних Силах у 1973 році Анатолій Іванов прийшов працювати до Полонського відділу міліції, і одразу на оперативну посаду — інспектора дитячої кімнати, яка тоді входила в кримінальний блок.

— Я одразу зрозумів, що карний розшук — це моє. Ніколи не хотів бути ні слідчим, ні дільничим, — розповідає Анатолій Ілліч. — Бо відчуваєш особливу насолоду від розкриття злочину, від того, що людина тобі вдячна, адже часто бувало, що злодії забирали останнє.

На пенсію Анатолій Іванов вийшов у 1999 році з посади начальника карного розшуку райвідділу, прослуживши таким чином повних 26 років. І все на оперативних посадах.

— Все життя він віддав цій службі. Бо коли людина попрацювала 2-3 роки і йде, то якісної роботи не буде, — говорить про колегу Леонід Глівінський, голова ветеранської організації Полонського відділення поліції. — Я не знаю, як його жінка терпіла, коли дні і ночі він проводив тут, у райвідділі.

Анатолій Ілліч підтверджує, що часом доводилось і по тижню не бувати вдома, ночували прямо у райвідділі. А коли було менше людей, то 3-4 роки навіть не ходив у відпустку.

Проте після виходу на пенсію Анатолій Іванов не полишив активної діяльності. Зважаючи на великий досвід роботи з проблемними дітьми, йо запросили створити при райадміністрації службу у справах дітей, де Анатолій Ілліч пропрацював близько 9 років. А коли на північному кущі області було прийнято рішення створити центр реабілітації дітей, Іванову запропонували його очолити.

Притулком «Щасливе дитинство» Анатолій Ілліч опікується вже 11-й рік. І всі 25 дітей вважають його батьком.

— Він не директор — він батько цього «Щасливого дитинства», — говорить Альона Онопрійчук, інспектор ювенальної превенції Полонського відділення поліції. — Коли я бачу, як діти біжать до нього, це не може не зачіпати серце.

— Якби ви бачили, які ці діти до нас приходять — голі, босі, голодні. А тут 3-4 місяці, і вони розкриваються, як квітка, — ділиться відчуттями Анатолій Іванов. І хоч мені вже 65 років, я дуже люблю свою роботу і хочу прислужитися дітям.