Рообота оперативника чимось схожа з професією журналіста — ти постійно перебуваєш у пошуку інформації, - Олеся Нечай.
Олеся Нечай має освіту юриста та психолога. У свої 28 років вона встигла попрацювати державним службовцем у юридичній сфері та журналістом.
Зараз Олеся перебуває на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Кам’янець-Подільського відділу поліції.
Дивлячись на цю молоду тендітну дівчину, важко повірити, що вона вміло затримує злочинців та несе службу на рівні з чоловіками. Адже професія поліцейського, а зокрема оперуповноваженого, вимагає неабияких вмінь, зокрема і у фізичній підготовці.
- Олесю, Ви працюєте на посаді оперуповноваженого. Це ж так небезпечно, та й не зовсім жіноча робота?
Так, робота у нас небезпечна, однак доволі цікава та відповідальна.Щодня розумієш, що наражаєш себе на небезпеку, але водночас у голові лунає думка «Хто ж, як не ти?». На жаль, наша країна переживає нелегкий час. Поки військові воюють на сході із ворогом, ми тут на місцях воюємо зі злочинністю.
- Як так сталося, що Ви вирішили стати поліцейським? Як далося це рішення? Чому? Чим керувалися, коли пішли на відбір і на навчання?
На момент, коли оголошували набір у поліцію, я працювала журналістом. Насправді, професія журналіста поєднана із професією поліцейського, адже ти постійно перебуваєш в пошуку інформації, правди та справедливості. Вдома я часто висловлювала думку рідним, що маю бажання служити в поліції, та якось одного дня мій син Тарас побачив в інтернеті оголошення про набір до поліції та сказав : «Мамо, а ти не хочеш спробувати?» З того моменту все і закрутилося.
- Як відреагувала на цю новину Ваша сім’я?
Спочатку з насторогою. Батьки не один раз перепитували, чи точно я вирішила обрати цей шлях. Син був тільки за. Постійно казав, що буде круто, якщо його мама стане поліцейською.
Я розуміла, що це серйозний крок, адже ненормований графік роботи так чи інакше відобразиться на сім’ї. Тим більше, що я виховую сина сама. Проте рідні мене підтримали і продовжують підтримувати, за що я їм дуже вдячна.
- Що входить у Ваші посадові обов’язки? Чим саме Ви зараз займаєтесь?
Я працюю на лінії розшуку злочинців, безвісти зниклих осіб та встановленню осіб невпізнаних трупів. Ця робота досить цікава. Розшук злочинців починається із оголошення їх у державний розшук слідчим відділенням або ж судом та закінчується встановленням їх місцезнаходження та затриманням.
Коли, на жаль, стається так, що безвісти зникають люди, відчуваю, що потрібна їм, адже часто людина потрапляє у таку життєву ситуацію, що не може повернутися самостійно додому, або ж у зв’язку з хворобою не пам’ятає, куди йти. Тому негайно розпочинаємо пошуки, знаходимо та повертаємо додому до рідних. Відчуття, коли ти бачиш вдячність в очах цих людей, не передати словами.
- Чи доводилось затримувати злочинців?
Звичайно, не без допомоги колег-чоловіків, однак доводилось брати участь у різних затриманнях. Це і є наша робота — знайти та затримати.
- Подобається Вам професія поліцейського та як бути жінкою-поліцейським серед переважно чоловічого колективу?
Звичайно, подобається. Як би важко не було, це мій свідомий вибір. Колеги- чоловіки допомагають. Колектив у поліції – це як одна велика сім’я, адже більшість часу ми проводимо разом, підтримуємо один одного.
- Що б Ви побажали жінкам, які мріють служити у поліції, однак не наважуються?
Я побажала б не боятися та вірити у власні сили, не дивлячись на те, що у суспільстві дещо упереджене ставлення до жінки-поліцейського. Я на своєму прикладі хочу показати іншим, що жінки в поліції — не тільки окраса особового складу, а працівники, які на рівні із чоловіками несуть службу задля того, що б наша країна йшла у мирне, щасливе майбутнє!
