Чому вас назвали Ален?
До підліткового віку я не міг змиритися з цим ім'ям. Хотів його поміняти. Бо мав вади з вимовою букви Л. Не міг правильно виговорити своє ім'я. Деякі люди коверкали його і мені було неприємно це. Потім виріс. Саме по собі перерослось і зараз я не заморочуюся. І моє ім'я мені подобається. Воно класне, воно унікальне. Ален Дуднік. Названо мене на честь актора Алена Делона. Мама моя бачила його у фільмах. Він їй подобався і вона вирішила назвати сина, тобто мене, на честь нього.
Тобто мама вас назвала на честь секс-символа тих років. А тато ваш не противився?
Він відреагував спокійно. Сказав, ти народжуєш, ти і вибирай ім'я. То є твоє право. Але він свою думку сказав. Хотів назвати мене Володимиром. Але мама назвала Аленом.
А ви знаєте, що Ален Делон підтримує Україну? І він говорив, якби йому скинути 50 років, точно пішов воювати у лавах ЗСУ.
А якби ще пішов зі мною разом у один підрозділ, то взагалі б було…
Згадаємо той день у Бахмуті. Відео вашого влучного пострілу і знищення ворожого Су-25 облетіло просто усі ЗМІ. Розкажіть, як це сталося.
Ми прокинулися зранку о 5. Бо о 5:30 ми виходимо на позиції для бойового чергування. Поки ще світає і не дуже видно ми можемо пересуватися з нашими ракетами, щоб противник нас не помітив і не почав по нам стріляти. Ми обираємо собі позиції і ходимо на них кожного ранку. Тож ми прокинулись, але я не пішов на позицію у визначений час, бо я прихворів. Попросив хлопців, що на годинку я затримаюсь. А коли прийшов, то мені сказали, що мене чекають в іншому місці. Командир сказав, приїхала знімати бригадна преса. Але я не хотів зніматись, бо мені було трохи зле. Утім командир сказав, що по мені не видно. Тому, каже, давай інтерв'ю"ю, не соромся. Тож ми й пішли на позицію.
А позиція була в квартирі?
Так звичайна квартира. Люди як виїжджали звідти, то все там лишили, закрили. А місцеві люди змародерили і квартира була відкрита. Якраз позиція висока була. Для роботи нам краще висота, ніж низина. То ми прийшли, вибрали цю квартиру і я став там на бойове чергування. Преса усе це знімала і я на своїй хвилі їм розказував. Мені було цікаво з ними поспілкуватися. Розповісти їм, що я роблю.
Тобто ви розказуєте, як ви працюєте, і в цей момент бачите ціль?
На той момент ми ще не бачили ціль. Вони знімали, ходили колег знімали, брали у них інтерв'ю також. Ходили то до колеги, то до мене. Так протягом 30 хвилин - туди-сюди. Тут по рації наш черговий каже: готовність номер один. Це означає, що ми беремо наш ПЗРК на плече і готуємось до стрільби, бо ймовірність зальоту противника була тоді. Я взяв ПЗРК на плече, постояв хвилин 10. Плече підзаморилось. Поставив комплекс на підвіконце. До речі, я там ще трохи…хай власники квартири вибачають… вирізав дірку у гардині для спостереження очима, щоб противник мене не засік. Бо вони дуже полюють за снайперами, ПЗРК, ПТРК. То я себе так убезпечив.
Вражена тим, що ви говорите. Просите вибачення у людей за те, що вирізали маленьку дірочку, збиваючи ворожий літак…
Ну я ж приніс шкоду їхньому майну. Це був я. Мене совість так трохи…Ну хай вибачають, треба було працювати. І себе я убезпечив. І ось команда: готовність номер один. Я трошечки почекав і потім з напарником почали чергувати. Я за гардиною, а він правіше. І на диво усі карти склалися в той день. Боги Олімпу зібралися разом і вирішили нам допомогти. Ми почули спершу звук підлітаючого до нас літака, а не навпаки. Зрозумів, що це уже наближення літака до нас. Схопив ПЗРК. Усім крикнув – вийти із кімнати, бо не можна знаходитися одночасно позаду, бо там струя вогню буде і може попалитися.
Тобто позаду вас під час роботи ніхто не має стояти?
Так. Це техніка безпеки. І ось я усім крикнув. Усі розбіглися. Як вітром здуло. І преси не стало також. І я вирішив стрельнути йому назустріч в лоба. І воно свої плоди дало. Так сталося, що я вистрілив у лоб. Він не чекав такої швидкої реакції, що його зустрінуть ракетами. Навіть не встиг випустити по нашим військам свої ракети. І ось ракета пішла по ньому. Він почав робити маневри, але не встиг. Вона його підбила і він почав набирати висоту, палаючи. А тоді вже катапультувався. І благополучно приземлився його літак на нашій, поки що окупованій, землі.
Після того, як ви відпрацювали по цілі, одразу бачите результат?
Якщо ми працюємо і вдається пустити ракету по ворожим літакам і гвинтокрилам, то там є порохові гази. Така хмара велика і її дуже видно неозброєним оком. По техніці безпеки треба відстрілятися і якомога швидше покинути позицію, щоб тебе противник не знайшов. Але мій інтерес тоді перебільшив оцю небезпеку для життя. І я, випустивши ракету, присів, щоб голова була на рівні підвіконня, зменшив свій силует для ворожих пострілів, і спостерігав за ракетою. Побачив, що він почав робити віражі. Бачу, ракета пішла в бік. Вирішив, що вона перезахватила другу ціль. Тобто літак полетів далі і моя ракета впаде десь в іншому місці. Я засмутився. І пішов з позиції. А хлопці мої, які були поруч, залишились дивитись у вікна. Буквально через 3-5 секунд, як я пішов, вони кричать: збили літак. У мене отакі очі відкриті і я кажу: не бреши. Дивлюсь у вікно сам і бачу момент падіння об землю, побачив, що він збитий. Ми тоді так зраділи, такі емоції були. Ми кричали, пищали на ту всю квартиру так, що я думаю, противник за півтора кілометра від нас усе чув. Ми просто стрибали від щастя.
Це зрозуміло, це ж ваша перша ціль була?
На той час ще не було зрозуміло, чия ракета його збила. Бо було випущено дві ракети: моя і колеги. Ми не могли спочатку розібратись, чия влучила. Потім вже виявили, що моя. Не можу вам передати емоцій від того щастя. Навіть дружині тоді відписувався і "всплакнув" від щастя. Сльози були, чесно. Це така радість була. Я зміг. Хотів цього і бажав.
А командування не сварило вас за те, що у певних моментах ви порушили техніку безпеки?
Ні. Вони цього не знають. Ну може тепер дізнаються.
Я би вас не сварила, бо гарний результат є. Але надалі давайте пообіцяємо, що порушувати правил не будете.
Обіцяю.
Розумію, наскільки важко зараз працювати у Бахмуті. Скільки ви часу вже там і що відбувається у місті?
Два місяці. Ми зайшли 20 січня у Бахмут. Тоді ситуація була краще, ніж зараз. У яких умовах ми працюємо? Звичайно, вони не тепличні. Якщо є висоти, де ми сидимо, то там є протяги. Ми сидимо на відкритій місцевості. Якщо у вікно побачить нас противник, то по нам можуть працювати танки або ПТРК. У Бахмуті десь за тиждень до збиття літака я стояв на позиції зі своїм колегою. Чекали літачків. По нам почали працювати. Танк. Мого колегу він поранив. Благо він живий, у лікарні. Утім поки що не може ходити. Там йому трошечки поранило ногу. Але буде ходити. Хоче воювати і помститися.
Ті, хто працюють у Бахмуті, кажуть, що у противника немає проблем із живою силою.
Вони йдуть по трупах. Їм все одно. Вони навіть не забирають своїх поранених. Було таке, що вони їх кидали на полі бою і навіть добивали своїх, бо не хотіли забирати. Вони жорстокі люди. Там в основному ідуть ув'язнені "вагнерівці". У них вибору немає: чи гнити у своїй тюрмі, чи за гроші тут воювати. Так, вони дійсно закидують трупами позиції. Вони мають багато сили, як живої, так і в техніці. По 5-7 зальотів авіації буває. Дуже багато. Вони яро хочуть захопити Бахмут. Наступають з трьох напрямків і хочуть узяти в кільце. Зімкнути. Утім, у них це поки що не виходить. І не вийде.
Ви говорите про 6 зальотів. Це протягом дня?
Так. З 7 ранку до 18 вечора. Бувають такі дні, що вони прилітають один-два рази. Або буває, що дні сприятливі для польоту, а їх немає. Чому? Не знаємо.
Літак, що ви збили, начебто був у підпорядкуванні вагнерівців. Це правда?
Я чув це від своїх старших начальників, що це був літак вагнера. Але як насправді, не знаю. Мені головне, що ціль уражена і противник теж уражений. Це все.
Про ваш ПЗРК "Ігла" розкажіть. Скільки він важить?
Зранку – він не важкий. А от якщо до вечора простояти, то уже важкуватий.15-16 кілограмів, залежно від модифікації. "Ігла-1" і звичайна "Ігла" мають різницю один-півтора кілограми. Але ці 15-16 кілограм додають тобі сили і впевненості в тому, що ти зможеш відбити атаки противника. Я їх хоч і потягаю, але зроблю свою роботу.
Іншими ПЗРК володієте?
Так. Радянськими зразками і американським STINGER.
А чим простіше?
Простіше і надійніше – "Іглою". Stinger – швидший і у нього час випуску менший. Він швидше реагує на захват цілі просто швидше летить, чим Ігла. Ось цим він мені подобається.
Розкажіть про Бахмут. Майже нічого там не залишилося?
Будучи у самому Бахмуті, шукаючи позиції, я не знайшов жодного вцілілого і не вибитого вікна. Жодного будинку, який не має шкоди від пострілів, там немає. Усі будинки побиті. Усі.
А місцеві лишаються?
Так. З місцевими там трошки погана історія.
А чому вони не хочуть виїжджати?
Вони кажуть, що їм немає куди їхати. І їх ніхто не чекає. Ось такі звичайні відмазки. А так…ми їх називаємо "ждунами", бо вони працюють на ворога там.
Здають позиції?
Ось про що я вам і кажу. Мій підрозділ особисто зіткнувся з такими моментами. Пам'ятаєте, на початку війни люди знаходили маячки на дорозі для авіаударів, безпілотників по позиціях, де ми проживаємо. Наші хлопці такого не зроблять. А от місцеві так. Ми чергуємо. Охороняємо себе, і ми намагалися спіймати того, хто це робить, але нам не вдавалося це зробити. Він робив це дуже непомітно для нас. Під покровом ночі, звісно. Але частина тих, хто робить це, не показує нічого. Вітаються – добрий день. Українською намагаються розмовляти. Це маска.
Ну невже оці люди не розуміють, якого лиха наробив "руській мір" в Україні?
Вони його чекають. А чого чекають, я так і не зрозумів. Знову ж таки повернемось до наших позицій. Я багато де переходив, обираючи висоту. І ми просто знаходили монети, купюри, рублі. Тиражем 18-20 рік. Деякі хлопці бачили паспорти закордонні, де вони в Крим їздили. Свіжі поїздки.
Ну вже як є. Тепер ми маємо усе це вичищати, щоб вичавити "руський мір".
Будемо старатися, ми ж для того там і стоїмо. Це наша робота. Хто як не ми.
Вам 28 років.
Майже.
І вісім з них ви в армії?
Вісім із половиною. Після школи одразу пішов на контракт і так почалася моя військова служба. Починав ще при Януковичі, потім Порошенко, Зеленський. Три Президента при мені змінилося.
А ви повномасштабне вторгнення де застали?
У 2021 році вирішив остаточно звільнитися з армії і хотів себе спробувати у цивільному житті. Захотів щось нове для себе відкрити. І зустрів повномасштабне вдома, в теплому ліжку.
Відчували, що воно станеться?
Як колишній на той час військовий відчував, що ось-ось має щось початися. Готувався на 14-16 лютого. Намагався донести до дружини, що треба якось виїжджати ближче до Західної. А потім воно якось закрутилось і ось вже 24 лютого 4 година ранку. Усе почало вибухати. Мені почали родичі, друзі писати. Ось так зустрів.
Починали воювати на Харківщині, так?
Так. Мобілізували мене у 93 бригаду в травні місяці і я почав свій шлях з Харківщини. В іншому на той час підрозділі проходив навчання, як правильно працювати з технікою, яка була. На позиції не виїжджав. Потім побачили, що я раніше був стрілком-зенітником і мене вирішили забрати у цей підрозділ зенітників, де я зараз. Тож я там не довчився. А тут я знаю свою роботу і ось я на посаді командира відділення. Працюю з ПЗРК.
А що головне у вашій роботі? Які здібності треба мати?
Звісно навченість і розум. І щоб була швидкість та реакція. Щоб за 5 секунд міг правильно ухвалити рішення для ураження літаючого противника.
Харківщина. Потім Соледар і зрештою Бахмут?
Так, у серпні нас перевели у Соледар. Ми там простояли до грудня. Потім місяць ротації і Бахмутський напрямок.
Складно було працювати у Соледарі?
Ви знаєте, там були труднощі. Бо була бугриста місцевість. Не було таких висот, як у Бахмуті. І через це вилітало все з-за посадок, бугрів. Їх було майже не спіймати. Так близько, як у Бахмуті, вони не залітали. Були дуже обережні. Дуже. А тут у Бахмуті – вони обережні обережні, а потім бачать, що по ним стріляють і не влучають, то підлітають все ближче і ближче. Ось так один і попався.
Найстрашній день за рік, що минув, який був?
Ніколи його не забуду. Це було 16 серпня у Соледарі. Я чергував в одному місці з нашим керівництвом. І о 5 ранку, підло як вони вміють, по нам кинули ракету. Шуму і підльоту не було. Вибух і все. Я був біля місця, куди вони влучили, там будівля була. З мене обмундірованіє злетіло. Автомат присипало. Мене також цеглою і осколками почало присипать. Тоді за три секунди, що був вибух і сипалось на мене все, здавалося, що година, дві, день на мене сиплеться. Я за той час передивився усе своє життя. Пролетіло перед очима. Стояв, закривши руками голову, і просто собі казав: я не загину. І так сталося, що дякувати Богу, він мене за свою пазуху узяв і відвів мене від тої страшної біди. На жаль, зі мною були ще люди. Одного з них дуже шкода. Бетонною плитою розчавило. Йому ще жити і жити, дітей народжувати. Але ця війна забрала у нього життя. Росіяни забрали у нього життя.
Нащо вони це роблять? У вас є маленький син і йому треба буде пояснити, що це було? Чому путін напав на Україну?
Жив-був один дідок, який трошки поїхав розумом і почав відтяпувати від інших сусідніх дружніх колись країн території і таким чином він прийшов і нашу територію. Настав час захищати нашу Батьківщину і я пішов її захищати. Якщо ми не відіб'ємо її, він піде і далі, на Захід. Я хочу, щоб моя дитина росла у вільній і незалежній Україні. Хочу, щоб у нас була квітуча і стабільна країна. Вільна насамперед.
Деякі військові кажуть, що поки ми межуємо з росією, війна триватиме. Мовляв, буде активна фаза як зараз, потім перерва, і через деякий час знову загострення. Ви так не вважаєте?
Якщо чесно – я 50 на 50. Хоча більше боюся того, що саме так і станеться. Боюся, що активні фази стихнуть, ми їх не зможемо вигнати і буде як за часів АТО - лінії розмежування. Потім противник знов почне на нас тиснути. Тоді ж він урахує усі помилки і почне наступ з урахуванням помилок. Я за це хвилююсь.
Ну паралельно відбуваються певні процеси. За межами країни. Зокрема ось ордер МКС видав на арешт путіна….
Як показує практика, оці суди, Гаага, вона просто видає. А ось щоб приїхати у країну і забрати його, то вона цього не робить. Нещодавно був ошелешений новиною, що місія Генасамблея ООН не знайшла доказів геноциду росіян проти українців. Це мене шокувало.
Яку техніку ви хочете освоїти найближчим часом від міжнародних партнерів?
Себе дуже гарно зарекомендував польський комплекс Перун. Я бачив його у житті. Хотів би з ним попрацювати. Ті ж самі Starstreak. Хотілося б теж. Але так як у нас війна , то ми вчимося уже на самому полі бою.
А правда, що частину знань ви все ж берете з інтернету?
Так. Перше моє знайомство зі Stinger було через Ютуб. Потім мене уже відправили у навчальний центр. Там були тренажери і ми на них вчилися. Я мав ці знання, але підзабув. То воно мені усе допомогло.
Як особисто ви змінилися під час цієї війни? Подорослішали, можливо.
Кожна людина на цій війні змінилась. Щось переглянула у своєму житті. Я не виключення. Подорослішав. Перестав дивитися на речі певні через рожеві окуляри. Почав по-іншому мислити. Якось дорослості більше. Тепер думки вже про майбутнє, про пенсію…
Та перестаньте. Вам ще й 28 років немає…
Життя коротке. Воно швидко летить. Мчить просто. От вже рік війни. Тому треба жити. Не дивитися назад.
Анна Мірошниченко, "Хто з Мірошниченко?", 5 канал
