Їх називали по різному: "піджачники", "чорножупанники", "чорнобушлатники", але переважно "чорносвитники" і, нарешті, "чорна піхота"...Не знайти таких назв і понять в офіційних радянських документах, начебто їх і не існувало.
Начебто і не було позначеного цими назвами трагічного явища і великої кількості мобілізованих у 1943–1944 роках людей, більшість з яких назавжди залишилася лежати в українських полях, степах, на дні та уздовж річок, часом поруч з рідним селом, геть близько від рідного обійстя…
У Радянському Союзі ця сторінка минулої війни довгий час належала до небажаних і фактично заборонених.
Комплектуванням чорнопіджачників займалися спеціальні польові військкомати. Мобілізаціяпоширювалася на всіх чоловіків, які могли тримати зброю. За законами військового часу чоловіки, які потрапили в окупацію, автоматично отримували клеймо зрадників, тому мали власною кров'ю довести свою відданість СРСР.
Ніякої військової підготовки з мобілізованими не проводили. Часто їх відправляли у бій навіть не встигаючи видати військового одягу і зброї. Власне й назва «чорна піхота» або «чорнопіджачники» пішла від цивільного одягу, в якому вони йшли в бій. «Чорносвитники» — назва частин, набраних переважно із селян, що були одягнені у доморобні свитки. Таким чином чорнопіджачники суттєво відрізнялись від особового складу штрафних батальйонів, який повністю екіпірували і який мав військову підготовку, оскільки у більшості своїй складався з колишніх військових, часто досить високого рангу.
Як і штрафні батальйони «чорнопіджачників» використовували у ролі «гарматного м'яса» при наступі Червоної Армії. Кидаючи їх на найгарячіші ділянки фронту радянське командування добивалося їх повної посмертної реабілітації, адже майже всі вони гинули. Німці навіть так не ставилися до слов'ян, які воювали в підрозділах Третього Рейху і яких вони вважали нижчою расою.
"Розрахунок був на те, що «чорна піхота» лише виснажить німців та змусить вистріляти запас боєприпасів, щоб потім свіжі частини змогли змусити противника відступити із займаних позицій."
Володимир Трофимчук
