Освіта в Україні погана не тому, що немає таланту, а тому, що система освіти не стимулює якість.

Ми маємо сотні університетів і нікчемну математику, нікому не потрібну інженерію, мізерну оплату для викладачів, і розбещену культуру в школах та університетах, яка калічить дітей. Треба менше шкіл та університетів — але кращих за якістю. І потрібно нарешті припинити нам всім прикидатися, що кількість шкіл та університетів дорівнює доступу до якісної освіти.

Ми годуємо старі неадекватні структури в освіті, а не створюємо нові які потрібні Україні під час війни, щоб вижити, та мати майбутнє.

Комерційні компанії змушені будувати власні корпоративні університети, бо система української освіти вивітрилась. Ті люди - викладачі, ентузіасти, активісти, профі з ринку, та науковці світового рівня, хто міг би допомогти — відштовхнуті культурою образ, бюрократичної зарозумілості, самопишанням неспроможних керівників, та гірше - булінгом, корупцією, цькування, сексуальними скандалами, та навіть доведенням людей до суїциду.

Поки хтось (наприклад, KSE) ставить лазерні лабораторії та CNC-машини — в системі зберігають статус-кво заради «соціалістичної рівності» - освіти для всіх.

Якщо ми не змінимо освіту, не буде майбутнього. Хто неспроможний — має піти. Інакше програємо конкуренцію за наших дітей.

Освіта — це не милість і не декорація. Це питання виживання. Якщо ми й далі захищатимемо «право бути неякісним» в освіті — не буде України. В Україні має бути релігія спроможності. Де ресурси — лише тим, хто хоче і тягне. Інакше — капітуляція перед росією і світом під виглядом інклюзії і соціальної справедливості.

Автор: Тимофій Милованов