У селі розкинулася неймовірно красива, і мабуть єдина на Хмельниччині долина тюльпанів.

Суржинці – навеличке подільське село, що наче потонуло в горах. Де б тим горам у нас взятися, запитаєте? Та саме тут буяє розкішшю національний природний парк «Подільські Товтри». Тож товтри якраз і ховають село і від вітрів, і від людського ока. Втім, якщо їхати звивистим шляхом з Кам’янця-Подільського у напрямку Старої Ушиці – на Суржинці натрапите неодмінно. Дорога, що кидається то стрімко уверх, то падає вниз, подекуди нагадує гірські перевали. А в долині – село.

У пошуковиках Суржинці часто згадують як серце «Подільської Швейцарії». Та нині воно ледве б’ється: жителів, кажуть, можна злічити на пальцях. Кілька стари хатин межують з стильною забудовою приватних відпочинкових комплексів. Бо для відпочинку тут таки рай – тиша, ліси, пахощі. Тут пахне медом і борами. А ще – тюльпанами. Бо саме тут розкинулася неймовірно красива, і мабуть єдина на Поділлі долина тюльпанів.

Подивитися на плантацію голландських екзотів їдуть звідусіль. Коли квіти буяють цвітом – її видно навіть з серпантину-дороги. Ще кілька років тому тюльпанові поля були дещо більшими за площею. Нині – трохи менші, але такі ж гарні – пурпурові, фіолетові, оранжеві, червоні, жовті… Краса – та й годі! Насадив долину тюльпанів у Суржинцях – місцевий господар Анатолі Павлюк. Саме його теплиці видніють у селі трохи далі за тюльпановими полями. Квіти вирощує і на продаж, і туристам – милувати око. Віднедавна, кажуть, ще й трояндову долину задумав посадити. Тож пахнутимуть Суржинці ще й трояндами.

В суржинецькій долині квітують тюльпани різноманітних кольорів.

А ще село – колиска прадавніх знахідок. Саме звідси походить таємничий суржинецький ідол, якого нині можна побачити в пантеоні давньоруських богів Музею старожитностей у Кам’янці-Подільському. Знайдений він був неподалік річки Тернавка ще у 70-х роках минулого століття. І лише кілька рокі тому під час археологічної експедиції ідола перевезли до музею й встановили у внутрішньому дворику серед інших давніх богів, знайдених на Поділлі. За словами істориків, він був розташований не на місці капища, а перевезений на околицю села та встановлений, ймовірніше, як межовий знак. Попередньо історики відносять його до доби пізнього неоліту.

Джерело