3 листопада в урочищі Садармох (Росія) було розстріляно 265 в'язнів Соловецької тюрми, в тому числі видатних українських митців, письменників, діячів культури - Леся Курбаса, Миколу Зерова, Миколу Куліша, Володимира Чехівського, Валер'яна Підмогильного та багатьох інших.
Загалом, у Сандармосі розстріляли близько 7000 чоловік 60 національностей і дев’яти релігійних конфесій. Серед них більш 677 українців.
Серед них був і український та канадський письменник, реемігрант Мирослав Ірчан. Він став одним із тих, хто добровільно повернувся з Канади до України, повіривши гаслам комуністичної влади та прагнучи зробити внесок у розбудову УСРР. І поплатився за це життям, як і більшість реемігрантів.
Мирослав Ірчан (справжнє ім'я Андрій Баб'юк; 14 липня 1897, село П'ядики, нині Коломийського р-ну Івано-Франківської області — 3 листопада 1937, урочище Сандормох) — український поет, прозаїк, публіцист, драматург, перекладач, літературознавець, журналіст, історик, видавець.
Народився поет на Галичині в бідній селянській родині. Закінчив сільську школу, потім 6 класів Коломийської гімназії, 1914 року — вчительську семінарію у Львові.
Під час Першої світової війни служив у Легіоні Січових Стрільців і був редактором газети «Стрілець». Тоді й видав свою першу працю «Махно і махновці». У лютому 1920 р. разом із Першою Галицькою бригадою УСС перейшов на бік Червоної армії та вступив до КП(б)У. До кінця війни був на фронті як голова редакційної колегії і комісар агітпоїзда, редагував «Більшовик».
Потім опинився на еміграції. У 1922-23 рр. навчався у Карловому університеті у Празі. У жовтні 1923 р. виїхав до Канади. Там він друкувався в місцевій лівій пресі, редагував українські журнали «Робітниця» та «Світ молоді», був секретарем заокеанської філії Спілки пролетарських письменників «Гарт». Загалом Ірчан показав себе в Канаді переконаним комуністом і водночас досить успішним автором - у Канаді та США вийшло 8 його книжок.
У Канаді, де лівий рух в українськосу середовищі був досить потужним, він почував себе цілком добре. Однак влітку 1932 р., повіривши закликам більшовиків про українізацію та щиро прагнучи допомогти розбудовувати комуністичну Україну, повернувся до Харкова, де очолив літературну організацію «Західна Україна», написав п'ять п'єс, активно друкувався в газетах і журналах.
Але вже 28 грудня 1933 року Мирослава Ірчана заарештували. У приміщенні ЦК КП(б)У після тривалої розмови з Павлом Постишевим. Його звинуватили у належності до націоналістичної української контрреволюційної організації. Рівно через три місяці, 28 березня 1934 року, судова «трійка» і колегія ГПУ засудили письменника на 10 років концтаборів. Покарання письменник-реемігрант відбував у виправно-трудових таборах Карелії та в Соловецькій тюрмі. Тут разом із Лесем Курбасом він брав участь у роботі над виставами.
9 жовтня 1937 р. «трійка» УНКВС Ленінградської області засудила М.Ірчана до найвищої кари в сфабрикованій справі на 134 «українських буржуазних націоналістів», які нібито створили на Соловках контрреволюційну організацію «Всеукраїнський центральний блок» і підлягали розстрілу. Вирок було виконано 3 листопада 1937 року.
Мирослава Ірчана реабілітовано посмертно 3 квітня 1956 року. В Україні на його честь відкрито два пам'ятника - у рідному селі та Коломиї.
