Колишній мер Києва Леонід Черновецький після тривалої відсутності знову повернувся у публічну українську повістку.
Він роздає інтерв'ю популярним блогерам, робить неоднозначні заяви, але важливішою за його інформаційну активність є бізнес активність.
У грудні минулого року стало відомо про припинення кримінального переслідування правоохоронними органами Іспанії Степана Черновецького, сина Черновецького – старшого. До того ж тоді Степан Черновецький "засвітився" як можливий інвестор компанії "Укрбуд".
Днями колишній голова держкомпанії Максим Микитась був затриманий в аеропорті "Бориспіль" при спробі покинути Україну разом із дружиною. Як заявляв один зі співвласників "Укрбуд Девелопмент" Дмитро Федотенков, спадок Микитася мало дістатися інвесторам, до того ж значна частка мала бути Степану Черновецькому.
Ми поставили собі питання про те, які шанси клану Черновецьких повернутися в український бізнес та політику.
Можливість повернутися в Україну шукає не лише Черновецький, якому цьогоріч буде 70 років, скільки його діти та родичі, які є розпорядниками великого статку батька. У 2008 році Черновецький продав свій "Правек-банк" італійської Intesa Sanpaolo за $750 млн. Це був над вдалий договір: усього через декілька місяців після оформлення настала фінансово-економічна криза, що знецінила активи по всьому світі також і в Україні.
До того про якісь інвестиції Черновецького, хоча б близько співставних з сумою вирученою від продажу банку сумою, ніхто не чув. Навряд чи Леонід Михайлович збанкрутів і на пості мера Києва, враховуючи, що в його руках знаходилися такі цінні ресурси, як київська земля і можливість користуватися комунальною власністю.
Він полетів, але не прощався
Після своєї еміграції з України на початку "десятих", про Черновецького дійсно було мало чути. Як з'ясувалося – це оманливе враження. Попри від'їзд, формально Черновецький перестав бути мером Києва у 2012 році. В руках мера, навіть з врахуванням покидання посту голови Київської адміністрації, залишалися значні повноваження. У нього було право підпису під важливими документами, яке він міг реалізовувати й дистанційно. Це давало можливості для того, щоб домовлятися з опонентами і тримати руку на пульсі життя Києва до своєї формальної відставки два роки після від'їзду.
Таким чином, реальна перерва участі Леоніда Михайловича в житті Києва та України протривала на понад рік. Осінню 2013 року почався Євромайдан, за наслідками якого з країни втік Віктор Янукович, який, двома роками раніше фактично видавив з України самого Черновецького.
Починаючи з 2014 року ми спостерігаємо спроби Леоніда Черновецького повернутися в Україну. У подіях січня-лютого 2014 року він побачив можливість знову нагадати про себе. Так, у дні розстрілу "Небесної сотні" він заявив про виділення $1 млн родинам загиблих. Черновецький попри свій епатажний імідж не витрачає грошей просто так. Тоді у лютому 2014 він зорієнтувався досить швидко. Разом з тим, не перебуваючи в Україні, не спостерігаючи процесів на власні очі, він недооцінив глибини змін, що відбуваються. Тоді він виділив кошти не тільки родинам загиблих майданівців, але й родинам правоохоронців. В умовах російської агресії проти України цей факт зіграв проти Черновицького.
У 2015 році на руку Черновецькому зіграло призначення Михайла Саакашвілі губернатором Одеської області. Обидва політики віддавна дружать. Черновецький був одружений на уродженці Тбілісі Аліні Айвазовій і багато часу провів у Грузії. Саме в цю країну він емігрував на початку "десятих", тоді президентом там ще був Саакашвілі. Двоє амбіційних й епатажних політиків не могли не знайти одне одного. У 2016 Черновецький організував партію "Щаслива Грузія" – цей політичний проєкт повинен був виконувати допоміжну функцію відносно грузинських політичних проєктів самого Саакашвілі.
Повернення у Київ транзитом через Одесу
До того ж Черновецький міг і, ймовірно, був корисним Саакашвілі. Одеса – не чужий регіон для Черновецького, точніше не чужий його зятю Сергію Янчукову. Наразі Янчуков – достатньо відомий російський бізнесмен, але до середини двотисячних він був українським громадянином. Його батько Валентин Янчуков у свій час працював заступником керівника одеського філіалу Нацбанку.
Саакашвілі потрібні були надійні люди, які ввели б його в курс справи: розповідали з ким варто мати справу, як легше інтегруватися у місцеві розклади та як реалізувати свої амбіції на посаді. На той момент Саакашвілі прагнув отримати прем'єрську посаду.
Саакашвілі мусив продемонструвати результат на посаді губернатора. Одним з найважливіших напрямків реформ була митниця, яку він мав намір реформувати під грузинський зразок. Також йому було важливо не допустити падіння доходів від митницьких зборів, адже будь-який провал давав харч для критики його опонентам, насамперед, Арсенію Яценюку.
Потрібно розуміти, що на той момент левиною долею доходів з митниці був транзит російського вантажу. Крім того 2015 рік не лише рік призначення Саакашвілі на пост губернатора, але й рік трагічних подій під Дебальцево й українських санкцій проти Росії.
Усе це створювало ризик для російського вантажу, що масово йшов з українських портів альтернативними маршрутами. Це був вимушений намір, українські порти були зручними з точки зору виходу російських товарів на зовнішні ринки. Саакашвілі потрібен був хтось, хто був інтегрованим у російську та українську бізнес реальність.
Такою людиною став зять Черновецького Янчуков, який володів достатнім ресурсом, щоб виступати гарантом для російського вантажу навіть в умовах кризи українсько-російських відносин.
Як пишуть ЗМІ, Янчукова залучили до роботи благодійного фонду "На благо Одеси", що належав Саакашвілі. У списку посередників і донорів фонду виявилось багато компаній з "білого списку" Юлії Марушевської, ставлениці Саакашвілі на одеській митниці. Повідомляється, що компанії з цього списку проходили процедури на митниці по спрощеній схемі.
У чому прорахувався Черновецький
Черновецькому фатально не щастило. Ставка на Саакашвілі не спрацювала і той пішов у відкритий конфлікт з президентом України Петром Порошенком. Проти Леоніда Михайловича зіграло й те, що Порошенко призначив генпрокурором Юрія Луценко – заклятого ворога Черновецього.
Залишки ж бізнесу Черновецького в Україні ніхто не чіпав. Найбільший інвестпроєкт Степана Черновецького – ЖК "Комфорт Таун" реалізувався під брендом KAN Development Ігоря Ніконова. Певні бізнес-інтереси пов'язують Степана Черновецького з Олександром Грановським, який за Порошенка курирував суди та правоохоронні органи. Тобто, попри конфлікт з Луценко, Черновецький не був чужим інтересам Порошенко. Він про президента ніколи не відгукався погано.
Черновецький опинився у двозначній ситуації. З одного боку його бізнес в Україні ніхто не чіпав, а з другого боку – і повернутися йому не давали. Невдала ставка на Саакашвілі також зіграла негативну роль з точки зору повернення Черновецького. Проєкт "Одеса-Київ-Транзит" тоді не спрацював.
Нове покоління клану
Черновецькому так й не вдалося прилаштувати величезний обсяг "кешу", з яким він залишив посаду мера Києва. У нього відмінно виходило "робити гроші" в Україні. При цьому він не зміг реалізувати себе в Грузії, і навряд чи зможе побудувати успішний бізнес в Ізраїлі, громадянином якого він є. Ці країни просто не його стихія. Бізнес сина Степана, який інвестує в різні стартапи, інновації тощо, поки що виглядає як іграшка, не приносить реальних дивідендів. Саме з цієї причини ми несподівано почули про Черновецького в контексті масштабної історії з "Укрбудом" - він шукає застосування своїм амбіціям і капіталу.
Не маленькими амбіціями володіє і підростаюче нове покоління клану Черновецьких. Йдеться не про сина Степана, а про дочку та зятя колишнього мера.
У Христини Черновецької та її чоловіка Сергія Янчукова є інтереси у сфері добування золота і нерухомості в Росії. Плюс проєкти у сфері добування газу. Бізнес Янчукова різко пішов вгору, починаючи з 2011 року, тобто з моменту весілля з Христиною Черновецькою. Можна зробити висновок, що вкладені ним кошти – це гроші родини.
Поки складно сказати, наскільки успішний цей бізнес. Декілька років тому Сергій Янчуков навіть виявився під арештом через трудову суперечку з власними працівниками. Плюс він не вилізає з корпоративних суперечок у своєму основному бізнесі – добуванні золота. Зобразивши відому ступінь опозиційності російському режиму, можна легко емігрувати до України. Враховуючи ще активну родинну підтримку АТО, фінансування ряду відомих активістів, зробити це буде нескладно.
Частково, фонд Черновецького "Соціальна справедливість" виділяв кошти пораненим бійцям. Також проходила інформація про "утримання" одеського активіста Сергія Стерненко згаданим раніше фондом "На благо Одеси". Відомий зв'язок Черновецького з лідером "Братства" Дмитром Корчинським, чиїх людей у свій час Леонід Михайлович витягував з київських ізоляторів.
З "Укрбудом" не склалося, але будуть нові спроби
"Укрбуд" – ласий шматок, але щоб добудовувати його об'єкти потрібно було або кинути пайовиків, або отримати підтримку від держави. Перший – затратний з точки зору рейтингу президента Зеленського, другий – з точки зору дефіцитного бюджету. Було прийнято рішення звалити операції по порятунку "Укрбуду" на "Київміськбуд" в рамках деяких домовленостей між офісом президента й мером Кличко.
З другого боку, сама поява Степана Черновицького в історії з "Укрбуд" – красномовне свідоцтво того, як серйозним впливом досі володіє Черновецький. У такі авантюри, як "Укрбуд", будь-хто не вв'язується.
Зараз Леонід Михайлович шукає своє місце в динамічних розкладах нової української влади. Українська політика стає все більш сюрреалістичною, і людина з прізвиськом "Льоня-Космос", до того володіючи великими коштами й широкими зв'язками, легко в неї впишеться.
