Ця історія трапилась в родині однієї шкільної вчительки.
Усе сталось, коли вчителька російської мови та літератури, прийшла додому, відкрила черговий зошит, щоб перевірити домашнє завдання. У якийсь момент, вона схопилася за голову руками і не змогла втримати сльози. Жінка не могла й вимовити слова, плач душив її. Це був момент, коли час зупинився.
Поруч знаходився її, який сидів у своєму телефоні, здавалося, що його ніщо не могло відволікти від цього процесу. Поглянувши на дружину, він, в непорозумінні, не зважувався поставити питання: "Що сталося?".
Через якийсь час, він все-таки запитав, що стало причиною такої поведінки. Піднявши заплакані очі, дружина розповіла про домашнє завдання своїх учнів, а саме маленьке есе на тему: "Моя потаємна мрія?". Чоловік, без особливого інтересу, все-таки продовжив розмову, щоб з'ясувати, що ж викликало таку бурхливу реакцію.
Дружина відповіла, що останнє есе, перевернуло весь її світ.
Відклавши телефон вбік, чоловік попросив розповісти детальніше, він зацікавився тим самим есе, що довело його дружину до такого стану і попросив прочитати його.
У творі було наступне: "Моя найзаповітніша мрія – стати телефоном батьків. Мої мама і тато дуже люблять телефони, це їх улюблені пристрої, вони так багато проводять з ними часу, я бачу, як вони діляться з телефоном усім. Спілкування зі мною не дає їм такої насолоди, вони годинами можуть не помічати мене. Коли я прошу тата пограти зі мною у якусь гру, він говорить, тільки не сьогодні, адже був важкий день і він дуже втомився.
Але я бачу, як він бере в руки свій телефон і вся втома проходить, він може так просидіти годинами. Коли мама зайнята своїми справами, але вона знає, що я вже понад годину чекаю, коли вона приділить мені трохи свого часу і раптом задзвонить телефон, то вона забуває про мене. І Не припиняє розмови, навіть, якщо я плачу. Мої батьки читають, грають в ігри, вони турбуються і дуже дорожать своїми телефонами. Усі мої прохання побути разом вони не помічають, адже в телефоні є більш важливі речі за мене. Коли я прошу маму поговорити зі мною, тому що хочу сказати їй щось важливе, то вона завжди говорить, що зробить це пізніше, адже зараз дуже зайнята, а в руках у неї телефон. Тому я хочу стати телефоном, щоб бути поруч зі своїми любими батьками."
Жінка дочитала і поглянула на чоловіка, вона не сподівалась на таку реакцію, він був схвильованим, він співчував хлопчику.
Чоловік подивився на дружину і сказав: "Якби я зараз хотів обійняти цього хлопчика". Вона подивилася на нього червоними очима і відповіла:
"Ти можеш це зробити просто зараз – це написав наш син".
