На створеному кілька років тому навчально-тренувальному центрі Сил спеціальних операцій України можна помітити прапори країн Північноатлантичного альянсу. Це знак шани тим, хто докладав зусиль у створення в Україні ССО і допомагає їхньому становленню й розвиткові.
Про те, чому обмін тактичним досвідом насправді є «дорогою із двостороннім рухом» Радіо Свобода поспілкувалось із одним із офіцерів ССО Збройних сил України.
Підготовка бійців Сил спеціальних операцій розпочалася значно раніше від офіційної дати народження – Сил спеціальних операцій України 29 серпня 2016 року, розповідають причетні до розбудови нового для ЗСУ роду сил.
Наприкінці 2015-ого – у розпал гарячої фази Антитерористичної операції – на базі 8-го полку спецпризначення на Хмельниччині стартував пілотний Q-курс (з того часу подібних курсів було проведено вже десять, одинадцятий має розпочатися у травні 2020 року – ред.)
Охочих приєднатися до структури, що на той момент існувала лише у планах військово-політичного керівництва України та міжнародних партнерів, тоді налічувалося понад три сотні: морпіхи й десантники, артилеристи й піхотинці, бійці добровольчих батальйонів і технічний персонал військово-повітряних сил.
Згадують навіть про снайпера з Донецького аеропорту, який на полігон приїхав просто з ДАПу.
Розповідає офіцер українських ССО – один із тодішніх кураторів проекту (Радіо Свобода зберігає конфіденційність щодо імен та військових звань співрозмовників через специфіку їхньої служби – ред.):
– Щоб допомогти Україні створити її власні Сили спеціальних операцій, інструктори США, Латвії, Литви, Польщі та інших країн Альянсу доклали чимало ресурсів – фінансових, фізичних, інтелектуальних.
Вперше американські бійці SOF (United States Special Оperations Forces – Сили спеціальних операцій США – ред.) приїхали до нас прямісінько з Афганістану. Після повернення із зони бойових дій вони зазвичай мають відпустку, але не того разу. Не перепочивши, ротовані американські рейнджери відпрацювали разом із нами на пілотному Q-курсі упродовж чотирьох місяців і часто визнавали, що у захваті від наших рекрутів, їхньої мотивації та професіоналізму.
– Які навички вони давали нашим бійцям? Чому вчили?
– Не стільки вчили, скільки підказували. Хоча обмін тактичним досвідом виявився справою взаємокорисною. Ми запозичували їхні прийоми, американські інструктори в свою чергу уважно придивлялись до практичних напрацювань наших рекрутів. Передусім, до ведення бою у замкнутому просторі – у будівлях, кварталах.
Наші дії у зоні проведення АТО певною мірою відрізняються від принципів роботи бійців у Афганістані або Іраку: без попередньої артпідготовки в афганський кишлак не заходять, адже зростає ймовірність втрат серед особового складу.
– Нещодавно у навчально-тренувальному центрі Сил спецоперацій звернула увагу на прапори країн НАТО. Це ті, хто допомагають як інструктори?
– Без різносторонньої допомоги міжнародних партнерів, зокрема фінансової, було би важко і створити центр, в якому ви побували, і розвивати його нині.
Туди ми переїхали вже із третім Q-курсом. Перші два проходили у Хмельницькій області. Пілотний проект – завжди складно, важко оцінити капіталовкладення, що можуть знадобитись.
Скажімо, для навчальних занять із військово-інженерної підготовки потрібна тимчасова будівля, на якій повинні відпрацьовуватись дії з мінування й підриву. Американці купували фанеру, дерев’яний брус (за гроші США, не української сторони), будували споруду.
Такі приклади, великі й маленькі, траплялися на кожному кроці нашого становлення.
От, скажімо, рейдові тактичні наплічники. Без якісного спорядження на марші не обійтися. Можливо, таке нині виглядає дрібницями життя, а чотири роки тому, коли на Q-курс українські військовослужбовці приїжджали просто з фронту, забезпечити їх усім необхідним ставало проблемою. Бувало, скинемось грішми – офіцери-куратори курсу, американські інструктори, підключаться волонтери (досі не знаю, кому саме дякувати, але ще раз спасибі!), і в результаті бійців забезпечено.
Український підрозділ спецпризначення залучатиметься до Сил реагування НАТО
Кажучи про інтеграцію до колективної безпеки країн НАТО, у Командуванні Сил спецоперацій передусім згадують про нещодавню перемогу. До неї йшли три роки, продовжуючи при цьому виконувати спеціальні бойові завдання на Донбасі: підрозділ ССО отримав сертифікат на виконання бойових завдань в складі сил Альянсу.
«Вперше в історії оперативно-тактична група спецоперацій від країни, що не є членом Північноатлантичного альянсу, отримала оцінку «боєготова», – зазначив командувач ССО ЗСУ генерал-лейтенант Ігор Луньов.
Вже у 2020 році підрозділ українських спецпризначенців заступить на бойове чергування у складі Сил реагування НАТО (NATO Response Force, скорочено NRF – ред.). Тим часом до акредитації та сертифікації за стандартами SOF НАТО готується ще один підрозділ Сил спецоперацій.
Також нещодавно українських офіцерів ССО залучали до оцінювання підрозділу хорватських спецпризначенців за вимогами NRF.
