6 квітня 1994 року при наближенні до Кігалі з ПЗРК був збитий літак, на якому летіли президент Руанди Жувеналь Габ'ярімана і президент Бурунді Нтаріаміра.
Літак повертався з Танзанії, де обидва президенти брали участь в міжнародній конференції. Теракт став підставою для початку масової різанини народності тутсі представниками народністю хуту під назвою - "Геноцид у Руанді".
Хуту і тутсі - етно-соціальні групи, що населяють Руанду, Уганду, Бурунді. Офіційно поділ на хуту і тутсі було запроваджено у 1933 році Бельгією із введенням особистих документи для населення колонії. Більш освічених тутсі використовували німецькі та бельгійські колонізатори для адміністрування, в той час як хуту становили більшість населення. На референдумі у 1960 року Руанда стала незалежною республікою. Першим президентом став хуту Грегуар Каїбанда. В країні поступово сформувалася однопартійна система з домінуванням хуту. Це призвело до створення Руандійського патріотичного фронту на базі тутсі.Після аварії відбулися збори вищого військового керівництва під головуванням полковника Теонеста Богосори. Результатом зібрання стало рішення про відмову від пропозиції Богосори про перехід влади до військових. 7 квітня була вбита Прем'єр-міністр Агата Увілінгіїмана. Вранці того ж дня 10 бельгійських і 5 ганських миротворців ООН, що прибули до дому прем'єр-міністра були оточені солдатами президентської гвардії Руанди. В столиці країни Кігалі почались збройні сутички між повстанцями з Патріотичного Фронту і урядовими військами та поліцією. За 100 днів кількість вбитих з обох боків становила від 500 тисяч до мільйона чоловік.
Організацією геноциду займалися представники тодішньої влади Руанди. Розпочало геноцид центральне військове правління, однак скоро значну роль почала відігравати місцева влада. Вже 6 квітня мер міста Гісеньї організував збори, на яких роздавалася зброя і заохочувалися вбивства тутсі. Основними виконавцями вбивств були угрупування "Інтерахамве" та "Імпузамугамбі", чисельність яких на початок геноциду становила до 30 тис. осіб, і які підкорялися армії та місцевій цивільній владі. Однак постійно долучалися і прості жителі, які часто вбивали своїх сусідів і співробітників. Державне радіо і приватна станція підігрівали обстановку закликами до вбивства тутсі і зачитували списки потенційно небезпечних персон. Знаряддям вбивства в основному служила холодна зброя (мачете). Найжорстокіші сцени розігрувалися в місцях тимчасової концентрації біженців в школах і церквах.
За офіційними даними уряду Руанди, число загиблих склало 937 тисяч чоловік, за іншими даними, прийнятими ООН — 800 тисяч. В цілому діапазон оцінок кількості жертв геноциду коливається від 500 до 1030 тисяч чоловік. Було переміщено кілька мільйонів людей всередині країни і близько 2 мільйонів хуту перемістилися за кордон, рятуючись від загибелі. У таборах біженців виникли антисанітарні умови, лютувала епідемія холери, не вистачало медикаментів і продуктів харчування. У листопаді 1994 в Танзанії почав роботу Міжнародний трибунал із злочинів у Руанді. Серед підслідних — організатори та натхненники масового знищення громадян Руанди весною 1994 року.
В Уганді 2009 року був заарештований один з найрозшукуваних учасників геноциду народності тутсі. Ідельфонсе Нізейману затримали, коли він їхав з Кенії в Демократичну Республіку Конго. Він подорожував з підробленими документами. В період стоденного геноциду 1994 року Нізеймана очолював спецслужби руандійської військової хунти, що проводила операції проти тутсі та тих хуту, які не бажали брати участь в геноциді
