Молодший сержант Віктор Дмитренко і капітан Олексій Столяр виконували бойове завдання на Куп’янському напрямку.

Під час бойового завдання воїни отримали важкі поранення та вижили завдяки щасливій випадковості.

Про поранення, довгий шлях відновлення та плани на майбутнє в розповіли 48 інженерній Кам'янець-Подільській бригаді.

Шлях у війську Віктора Дмитренка і Олексія Столяра різний, але він привів їх туди, де вони опинилися разом і врятували життя побратимам.

Віктор родом із Вінницької області, у 2022 році, коли почалася повномасштабна війна, пішов добровольцем у Збройні Сили України. В цивільному житті він займався різьбою по дереву та працював на пилорамі, а шлях у війську почав з морської піхоти і продовжив сапером в 48-й інженерній Кам’янець-Подільській бригаді.

«Потрапив у ЗСУ в 2022 році, пішов сам, добровольцем. Я проживаю у Вінниці, але прописаний у Вінницькій області. Мене у місті не хотіли мобілізувати, а вдома по приписці одразу видали повістку. Потрапив в 36-ту бригаду морської піхоти, побув там трохи, а після поранення перевівся в 48-му інженерну Кам’янець-Подільську бригаду», - розповідає захисник.

Віктор довго шукав військову частину, де зможе бути корисним після поранення, так він опинився у 48-й інженерній бригаді.

«Шукав бригаду, в яку можна перевестися, нікуди не брали, бо з морської піхоти було важко піти. Потім був на ппд, мене вивели поза штат і приїхали з 48-ї бригади набирати людей, ми з побратимами записалися, так і потрапили до вас. Рід військ я не обирав, просто шукав змогу переведення. В 48-му бригаду став на посаду сапера, до цього я був піхотинцем. Тут пройшов навчання і отримав спеціалізацію».

Олексій Столяр родом з села Чорниводи Городоцького району Хмельницької області, в цивільному житті має агрономічну освіту, а перед війною працював у сфері будівництва. Проте з початком повномасштабного вторгнення вирішив, що йде у військо та наступного дня вже був на порозі військкомату.

«Я не є кадровим військовим. У 2017 році закінчив військову кафедру в Кам’янець-Подільському національному університет, на тому мій шлях на декілька років завершився. А з початком повномасштабного вторгнення, на наступний день, з’явився у військкомат для захисту Батьківщини. 27 лютого вже мобілізувався, а 1 березня прийняв  посаду командира інженерно-мостобудівного взводу. В 2023 став командиром 3-ї інженерно-саперної роти інженерно-саперного батальйону 48-ї інженерної бригади»,- розповідає Олексій.

В складі інженерно-саперного батальйону Олексій Столяр з групою з 5 людей відправилися на завдання зі встановлення інженерно-саперних загороджень, але потрапили під атаку дронів і разом з Віктором Дмитренко лишилися прикривати відхід групи. Тим самим вони врятували життя усій групі, а самі отримали важкі поранення.

Так чоловіки згадують про той день у лютому 2025 року.

«Було бойове розпорядження на встановлення невибухових інженерних загороджень і я очолив групу в складі 5 чоловік. Під час бойового завдання групу застав ворожий БПЛА, нас вже судячи з усього чекали на точці, поки ми знову там з’явимося. Вони дочекалися поки ми вийдемо на пагорб, вже втомлені, на саму точку. Я помітив над головою ворожий дрон, відкрили по ньому вогонь, а це був «бомбер», він почав робити скиди. Я чесно кажучи пам’ятаю це все картинками. Перші поранення отримали два бійця з групи і усі інші почали відходити. Ми знали, де є запасна схованка, тому рухалися до неї, троє хлопців побігли вперед, а я і Дмитренко були з помповими рушницями, ми прикривали відхід групи. Так, як це місце вже було «пристріляне» почав працювати міномет, також працювали касетні боєприпаси», - розповів Олексій.

Проте, найбільше постраждав сержант Дмитренко, він отримав дуже важке поранення, але правильні дії командира та вчасна евакуація врятували йому життя.

«Найбільше Дмитренко постраждав по ступені поранення. Ми вдвох залишилися і прикривали відхід. Дрон нас засік, нам треба було виходити з посадки або ховатися. Ми засіли під дерево і я почув, що дрон наближається і сержант Дмитренко почув відстріл з «бомбера» (там є такий характерний звук, коли він робить скид), а я в цей момент якраз виставив помпу доверху і підняв голову прицілюватися, мене прикрило дерево, скид впав перед нами і я рукою і помпою закрив своє лице, якби я не закрив лице, то уламки були б у мене в голові, а так 5 уламків залетіло мені в руку, а сержант (Дмитренко) сидів попереду під деревом і він на себе взяв весь удар. Він отримав дуже важке поранення. Був скид, я так розумію, що це був останній заряд в дроні, бо тому що він би міг нас добити, я на миттєвість втратив свідомість, але потім взяв себе в руки, підповз до Дмитренка, взяв його за броню і позаду прилетів мінометний снаряд, в результаті я отримав уламкові ушкодження плеча, живота, тазу, тобто все від міномету»,  – згадує його командир Олексій Столяр.

Сам же сержант Дмитренко згадує про своє поранення так:

«Це було на Куп’янському напрямку, ми виїхали туди і мали тягнути ягозу. Мені поранило ногу, а уламок пробив живіт. Ми з командиром лишилися прикривати групу і так вийшло, що прилетів скид. Хлопці нас винесли, а далі евакуація до лікарні. Після все пам’ятаю моментами, бо я то приходив у свідомість, то втрачав її. Але, чесно кажучи, той день взагалі не хочеться згадувати. Головне, що живий, а нога з часом відновиться і буду нормально ходити».

«Я вийшов на зв’язок по радіостанції і доповів що ми двоє важкі, бо розумів, що самотужки його не витягну. Але мінометний обстріл не переставав. «Кума» (позивний Дмитренка) я сховав в кущі, а сам – під завалене дерево, бо розумів, що дрон підлетить і доб’є нас. Він з’явився через пару хвилин, але не помітив нас і пролетів. Хлопці вийшли з укриття і повернулися за нами. Нас швидко евакуювали і це врятувало, якщо ми б там довше знаходилися, то стекли б кров’ю. Еваку було небезпечно їхати, але ми все одно виїхали. А потім рік хірургічних втручань і реабілітації », - уточнив Олексій.

Відновлення та реабілітація

Наразі воїни проходять непростий шлях відновлення. Олексій потрапив в провідний реабілітаційний центр на базі однієї з Львівських лікарень і під час реабілітації відкрив в собі багато нового, відновився морально, але ще продовжує фізичну реабілітацію.

«Наразі я повернувся в бригаду і приступив до виконання службових обов’язків. Мій фізичний стан без препаратів на низькому рівні, уламки ще залишаються у тілі  і їх ще потрібно діставати. Не закінчивши повноцінне лікування повернувся у військо, бо являюсь командиром роти і в мене є особовий склад, побратими, якими я пишаюся».

Віктор досі проходить реабілітацію та відновлюється. Він має сильну мотивацію захищати країну, щоб його діти не бачили війни, проте говорити про повноцінне повернення у військо поки рано.

«Я дуже хочу служити далі, але поки не знаю як складеться, бо попереду ще дуже довга реабілітація після поранення. Наразі отримав другу групу інвалідності», - говорить Дмитренко.

«Якщо порівнювати 22 рік і зараз, то я можу сказати, що я став ще більш свідомим. Розумію , що ворог просто так не піде з нашої землі, його потрібно тільки вибивати і нищити всіма силами. Мене у війську тримають декілька факторів: колектив, підтримка побратимів і розуміння, що кожен свідомий громадянин має захищати свою країну «або ми, або нас», - переконаний Олексій.