Рік без тебе...Час нелікує, до болю привчає. А пекуча біль проникає у кожну клітину тіла і точить несамовито... Кожен спогад про тебе, синочку, зупиняє подих, збиває з ніг. Це постійний крижаний холод страху який стягує все всередині. Це любов, яка продовжує жити і ніколи не зникає, а переходить у пам'ять, у постійне відчуття присутності. Сину, ти живий... Ти поряд...у снах… у спогадах... в думках...
Вічно сумуючі мама і сестра! Вічна та світла пам'ять герою. Низький земний уклін вірному сину України.
9 січня минає рік як на російсько-українській війні загинув кам’янчанин, воїн Іван Буляк.
31-річний Іван Буляк, позивний «Вокер», поліг в бою за Україну при виконанні бойового завдання 9 січня 2025 року на Курському напрямку.
У цивільному житті Іван займався ремонтом цифрової техніки, а після мобілізації у 2023 році виконував бойові завдання на різних напрямках.
Коли ворог приніс війну на українську землю, Іван одним із перших став на захист країни, ніс службу в 210-му окремому спеціальному батальйоні «Берлінґо».
Його бойовий шлях – це шлях мужності й жертовності:
• стояв у строю під час оборони Києва, коли ворог намагався захопити столицю;
• брав участь у боях на Харківщині, зокрема в районі Куп’янська, де разом із побратимами вибивав окупантів;
• воював у пекельній Авдіївці, де кожен день був випробуванням на силу духу;
• тримав оборону під Покровськом, не дозволяючи ворогу просунутися далі;
• брав участь у боях на Сумщині, в районі Суджі, захищаючи північні кордони України.
Його служба була сповнена ризику та постійної небезпеки, але він ніколи не відступав і завжди йшов попереду.
Товариші згадують його як людину, що вміла слухати, підтримати та пожартувати навіть у найважчі хвилини. Для своїх він був не просто побратимом – він був братом, найліпшим другом, найкращим із кращих.
Побратими часто говорили: «Якщо поруч Вокер – значить, усе буде добре».
У 2025 році під час виконання бойового завдання на Курщині, Іван загинув як Герой. Його життя обірвалося внаслідок мінометного обстрілу, але пам’ять про нього житиме завжди. Він загинув так, як і жив – серед побратимів, до останнього подиху борючись за Україну.
Іван Буляк – це приклад незламності, дружби та любові до своєї землі. Він залишив по собі слід у серцях тих, хто його знав. Для близьких та товаришів по службі він назавжди залишиться Вокером – братом, другом, воїном, героєм. В серцях рідних він завжди буде любимим сином та братом.
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Президент України нагородив солдата Івана Буляка орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
