Нещодавно натрапила на виступ народного депутата України Ігоря Марчука, який у своїй промові засудив обʼєднання вишів у Камʼянці-Подільському та дозволив собі назвати Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка — успішним, а Подільський державний університет — середнім.
З цього приводу хочу додати декілька наступних думок, - написала на своїй сторінці у Фейсбуці сестра загиблого Героя Романа Головатюка Руслана.
Пряма мова: « Зараз наша країна переживає надскладні часи, і саме в такі періоди потрібно обʼєднуватися, а не розколювати та не ділити на успішне та середнє. Та і в країні, яка славиться своїми аграрними потужностями, не варто знецінювати університет, який готує цих працівників.
У ПДУ (Подільський державний університет) навчався мій брат — Головатюк Роман Юрійович, який під час навчання став чемпіоном світу з кікбоксингу, закінчив університет з двома червоними дипломами та продовжував навчатися в аспірантурі, допоки не розпочалося повномасштабне вторгнення. Бо тоді ж, з першого дня війни, вступив в лави ЗСУ добровольцем та став першокласним військовим, був нагороджений високими державними нагородами, в тому числі Орденом «За мужність».
Загалом Подільський державний університет втратив 17 студентів, які захищали нашу країну, зокрема мій брат Роман та наш спільний друг — Скавренюк Артур Олександрович, який теж став першокласним військовим та був нагороджений орденом Президента «За мужність». (Посмертно)
Безумовно, історія нашої країни — це база, яку ми повинні берегти, як і історія створення Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Але це ганебно — їх порівнювати, бо ж обидва виші виховують взірцевих студентів, які зараз, у період війни, стають титанами, що боронять нас, нашу державу та історичну спадщину.
Втім, маю запитання до вас, Ігоре Петровичу. За два тижні до загибелі мого брата ви мали особисту зустріч із Романом, про яку згодом писали у своїх соцмережах, коли дізналися про його загибель.
Розмова була про підтримку і допомогу групі Романа. І ось — пройшов майже рік, а у нас жодного результату. Всі потреби закривають захисники самотужки з допомогою волонтерів. Можливо, якби допомога була надана раніше, то брат залишився б живий?
Не можна порівнювати університети, як і людей. Бо кожен із них — це частина України. І в кожному з них є ті, хто нині — герої, захисники, титани, які боронять не лише землю, а й нашу памʼять і гідність».
