В Україні триває укрупнення мережі закладів вищої освіти. Як відомо з рішення МОН у Кам’янці-Подільському об’єднають два вищих навчальних заклади.
Баталії та обговорення навколо теми об'єднання КПНУ ім. Івана Огієнка та Подільського державного університету не вщухають.
КПНУ ім. Івана Огієнка приєднають до Подільського державного університету. Об’єднаний університет отримає назву – Заклад вищої освіти «Подільський державний університет імені Івана Огієнка».
« Із цих двох університетів ми будемо робити один потужний університет», – повідомив заступник міністра освіти і науки України Михайло Винницький.
Раніше Михайло Винницький розповідав, що в Україні упродовж наступних 3 – 5 років має відбутися укрупнення мережі ЗВО. Це вимога євроінтеграції нашої країни. До 2030 року має залишитися близько 100 вишів.
Нове лякає, невідоме викликає тривогу. Зрозуміло, що об’єднання викликає багато запитань серед студентів та викладачів: як проходитиме процес злиття, що буде з дипломами, академічними програмами, умовами праці та навчання.
ОФІЦІЙНА ЗАЯВА в.о. ректора Подільського державного університету Алли Івановської
Замість того, щоб заспокоїти викладачів та студентів, надати відповіді на питання нардеп від Кам’янеччини Ігор Марчук, як у відомій притчі про мурах « трясе банку».
Думка з Мережі ( Фашик Хмельницький): Ігор Марчук – митець стратегічної абстракції
В українському парламенті є економісти, юристи, аграрії… і є Ігор Марчук – депутат, якого важко віднести до будь-якої професії. Він не ремонтує школи, не будує лікарні.
Зате він активно працює на політичному фронті, він щодня бореться… із простими словами.
Марчук – це депутат, який замість дій генерує філософію рівня:
– Агов, Ігоре, у нас дах у школі тече…
– «Потрібно проаналізувати покрівельний потенціал через призму державно-приватної колаборації у контексті архітектурно-соціального впливу.»
Ігор знайшов своє справжнє покликання – стратегічне картомистецтво.
Малює карти сам. У голові. Без лінійки, але з натхненням.
Під час адміністративної реформи він так перекроїв Кам’янеччину, що Google Maps досі приймає заспокійливе.
Село Кам’янка, яке десятиліттями було частиною міста, раптом опинилось в іншій ОТГ разом із Мукшою Китайгородською. Логіка?
Та яка логіка, коли є художнє бачення! Адже справжній митець не зважає на географію.
А як член Комітету ВР з економічного розвитку, Ігор ухвалив блискуче з економічної точки зору рішення – замість приєднати до міста село Гуменці з підприємствами, цементним заводом і птахофабрикою – він обрав… Колибаївку. Без заводу, без птахофабрики і без бажання приєднуватись.
Результат не змусив себе чекати – на виборах Колибаївка сказала "дякуємо, досить" і не підтримала ні його, ні його партію.
Але Марчук сприйняв це як «електрорадикальну девіацію в умовах синергетичного електошоку».
Та апогей творчості – реформа районів. Було 20 – стало 3. Пропонували 5, але ні: 3 – це елегантніше. Так сказав Ігор. Чому? Все заради «урівноваження політичних флуктуацій в рамках електоральної декомпресії округу Гереги». Красиво? Ще б пак.
Колись нікому не відомий Ігор Марчук випадково потрапив до Верховної Ради, вхопившись за гриву президентської популярності. У найвідповідальніший момент, коли Верховна Рада голосувала за підтримку Заяви про демократію в умовах російської агресії — у залі були міжнародні партнери, союзники, дипломати, які щодня допомагають Україні… А Ігор? А Ігор не з’явився. Мабуть, саме в той момент він зайнявся «оптимізацією інституційної гнучкості через векторний протокол міждисциплінарного транзиту». Так собі позиція.
Здається, в його лисій голові ще десятки геніальних проектів – наприклад, синхронізація громад з марсіанськими координатами або перенесення райради у метавсесвіт.
Ігор Марчук – це не просто депутат. Це інсталяція. Словесна абстракція. Людина, яка перетворила порожнечу на політичну стратегію".
Читайте також: Нардеп Микола Люшняк виступив за об’єднання університетів у Кам’янці-Подільському
