Нещодавно випадково натрапив на черговий шедевр від Секретаря міської ради Ірини Шелепницької (подивіться допис на її сторінці у Фейсбуці), в якому вона розповідає про «героїчного» мера, котрий під прицілом НАЗК вирішив…втекти на лікарняний.
Але, як це часто буває в стилі пані Ірини, втеча раптом стала подвигом, а хованки від відповідальності – проявом політичної зрілості.
У своєму есе Шелепницька говорить про досягнення мера, про його прозорість, відкритість і щиру турботу про громаду. Але поки ми читаємо її захопливі рядки, відразу виникає кілька питань. Перше, і найголовніше: А хто, власне, закрив трансляції сесії? Хто зробив міськраду територією для обраних? І хто повісив електронний замок на дверях кабінету? Пан Михайло став першим очільником міста, який вирішив захиститися не довірою, а звичайним залізом. Дійсно, залізний аргумент.
Ну що ж, аплодую стоячи! Водночас хочу запропонувати пані Ірині новий кар’єрний виклик: очолити Департамент брехні, або пропаганди. Серйозно, хіба можна знайти кращого кандидата?
Чому пані Ірина ідеальна на цю роль?
- Перетворення поразки на тріумф. Як інакше назвати текст, де втеча від НАЗК виглядає як боротьба за інтереси громади? Впевнений, пані Ірина навіть падіння з велосипеда мера зуміла б подати як доказ його «готовності наражатися на небезпеку заради міста».
- Логіка «перевернута догори дригом». Коли громада обурюється закритими сесіями та мовчанням мера, пані Ірина пояснює це як «захист спокою і стабільності».
- Гіперболізація дрібниць. Замок на кабінеті? Це, звісно, не символ відгородження від громади, а «потреба сучасного управління». Лікарняний у незручний момент? Це – не втеча, а «героїчна пауза» для відновлення сил.
Лікарняний «за посадою»
У нашій країні є багато таємниць, але одна із найбільших – це магічна здатність чиновників «раптово захворіти». Підозра від НАЗК - Лікарняний. Питання від громади – Лікарняний. Потрібно ухилитися від відповідальності – ну, ви зрозуміли.
Здається, серед посадовців лікарняний – це не стільки документ, що засвідчує хворобу, скільки універсальний «щит», який гарантує відпочинок від запитань і , головне, від обов’язків.
Як це працює? Дуже просто. Офіційно ти «нездужаєш», і всі претензії до тебе відкладаються на невизначений час. Уявіть собі: звичайному громадянину доводиться стояти в чергах до лікарів, збирати довідки, проходити обстеження. А у високих кабінетах достатньо кілька дзвінків і вже є лікарняний, що дозволяє уникнути незручних ситуацій.
Давайте замислимось, які ж діагнози ставлять собі можновладці? Замість застуди чи високої температури вони часто мають діагнози, які дуже складно перевірити: « погіршення стану здоров’я через стрес», або «гострий напад совісті». Щоправда, останнє зустрічається рідко. Уявімо, як виглядав би щоденний бюлетень стану здоров’я міського голови.
Бюлетень виглядав би так:
1. Ранковий стан: «тиск стабільний, настрій хороший. Жодних думок про повернення до роботи не спостерігається».
2. Денна активність: «переніс стрес від кількох дзвінків журналістів, але стан залишився в нормі. Гостра алергія на слова «НАЗК», «декларація» та «прозорість» поки не минає».
3. Вечірній стан: «покращення самопочуття під час перегляду нових постів Ірини Шелепницької. Пульс стабільний, особливо після прочитання коментарів ботоферми на підтримку».
На старті своєї каденції міський голова неодноразово жалівся, що йому бракує повноважень: «не маю влади», «не дають працювати», «заважають реалізовувати ідеї». Минуло трішки часу, і ситуація кардинально змінилася. Тепер він має все: заступників, секретаря ради, контрольовану більшість у депутатському корпусі. І що?
Здається, єдина сфера, яка процвітає – це медіа-активність, але місто не побудуєш лише словами. Ресурси громади розпорошуються на проекти, які більше виглядають як піар-кампанії. Чому? Бо коли влада не має стратегічного бачення, то єдиний спосіб утримувати увагу – це ілюзія активності.
Громада більше не чує про що вирішують її долю. Трансляції сесій, які так завзято відстоював ранній Посітко, зникли так само несподівано, як і обіцянки зробити владу відкритою. А що там такого обговорюється? Невже секретна інформація рівня національної безпеки? Чи просто «господарські питання» стали занадто пікантними?
Коли йдеться про декларації, то тут усе ще цікавіше. Хто б міг подумати, що міський голова сховається в черговий раз за дружиною-військовозобов’язаною ( як і в 2014 році). Відкрийте свої статки, пане Михайле, і покажіть що вам немає чого приховувати. Бо поки що виглядає так, що замок з’явився не лише на дверях кабінету, а й на правді.
«Любіть Україні, як сонце любіть,
Як вітер, і трави, і води…»
Але чому любити треба тихцем, у тиші кабінету? Чому зачиняються двері перед людьми, для яких ця влада мала б працювати?
Князів Коріатовичів: дорога для автомобілів чи пам’ятник чиновницькому безглуздю?
Ремонт дороги, яка мала всі шанси ще довго служити місту, не пережила амбіції місцевої влади. Дорога на вул. Князів Коріатовичів стала жертвою блискучого плану: зруйнувати те що працює, аби потім відремонтувати так, щоб воно довго не прожило.
Як логічне продовження маємо пропозицію для міської влади: давайте зробимо вулицю Князів Коріатовичів пішохідною, прикрасимо кількома клумбами і поставимо лавочки. В результаті всі будуть задоволені: дорога більше не руйнується, а влада може гордо рапортувати про «Створення нової міської зони відпочинку»! Адже це єдиний спосіб зберегти новий асфальт від автомобілів, які, схоже, винні у всіх бідах. Та пропонуємо встановити там пам’ятну табличку:
« Ця дорога пережила століття, але здалася під натиском сучасного керівництва»
А тим часом, коли новий асфальт почне «втомлюватися», лікарняний маршрут для чиновників від ДЖКГ стане все популярнішим.
І де опозиція? Де ті, хто має ставити незручні запитання? Їх немає. Бо, як кажуть, « зникли як роса на сонці». А все тому, що кожен, хто наважується сказати щось проти, автоматично стає ворогом громади. Ось так і працює влада – єдиноправильно, єдинозакрито.
Міський голово, може, варто почати з простого : зняти замок на своєму кабінеті. Поки що ви не стільки керуєте містом, скільки ховаєтесь від нього. « Люди повинні знати все» - це ж ваші слова. То ж відкрийте двері, покажіть декларації, і нехай громада дізнається хто тут господар, а хто тимчасовий квартирант.
Замість епілогу
З сьогоднішнього дня мер офіційно вилікувався, а можливо моя попередня стаття повернула його до роботи.
Для мене зустріти мера у виконкомі сьогодні викликає більше запитань, ніж відповідей. Невже все настільки погано, що він уже починає виносити речі зі свого кабінету, не дочекавшись так би мовити результатів місцевої медицини. Одне ясно точно, пакування речей із кабінету було б найчеснішим жестом мера за весь час його каденції. Хто знає? Можливо, він і справді вирішив піти добровільно, не чекаючи коли громада підкаже йому вихід.
