Знаменитий ферман - послання одного із найколоритніших правителів Османської імперії, султана Мегмеда IV власне, українському гетьману, Богдану Зиновію Хмельницькому зберігається у Кам'янці-Подільському?
Документ зберігається у фондах Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, розповідає у своїй праці письменниця, історикиня Лора Підгірна.
Султанський ферман перекладений та навіть, опублікований більше ніж півтора століття тому, у 1852-му році світової слави сходознавцем, австрійським фахівцем з історії Османської імперії Йозефом фон Гаммером-Пургшталем французькою та іще раніше зробленим польським перекладом, - зазначає історик-тюрколог, завідувач Центру дослідження цивілізацій Причорномор’я при Інституті історії України НАН України Олександр Галенко.
На сьогодні існує більше десятка перекладів ферману, а в «Українському Археологічному Щорічнику» викладене ґрунтовне дослідження пригод старовинного документу науковицями Мариною Кравець (українка, тепер працює у Торонто) та Вірою Ченцовою ( росіянка, тепер працює у Оксфорді та Парижі).
У Кам’янці-Подільському зберігається не оригінал а факсиміле – точна копія султанського ферману. Факсиміле, за словами пана Галенка, друкували у два прийоми, аби передати присутні в оригіналі (він, доречі, зберігається у Варшаві) два кольори чорнил – чорний та золотий. З копії прибрали архівні помітки, обрізали заклик до Аллага угорі, розширили ліве поле, тощо…
Зміст ферману та його значення для сучасної української державності відкривається лише у вивчені та розумінні його контексту та власне, у контексті історичної доби, в яку він був складений.
Ферман представляє собою яскравий зразок вияву дипломатичної чемності обох сторін а його зміст крутиться навколо двох важливих у всі часи речей – грошей та людських ресурсів та відображає, власне, позицію обох перемовників, які вміло, обмінюючись люб’язностями, промацують один-одного.
Додамо, що на час написання ферману самому султанові Мегмеду було усього дев’ять років, тож від його імені державними справами займалися царедворці – Великий Візир, уряд та вищі посадовці держави.
Та завдяки аналізу тексту ферману а також дослідженням контексту історичних подій маємо унікальну можливість усвідомити, як непросто доводилося іншому перемовнику – гетьману Богдану Хмельницькому.
Шлях через Молдавію, одруження сина Тимоша із молдавською принцесою можна вважати де факто входженням наших теренів на османську орбіту. Мабуть, через це і була вигадана історія, наче Хмельницькому довелося навіть прийняти іслам.
Однак, прагнучи мати надійного союзника, гетьман волів не зв’язувати себе. Конкретики не обіцяв, ходив навколо манівцями, тож османці не раз бували розчаровані.
Зрештою, домовитись із турками напевне батькові Богдану не вдалось і підтвердження тому – поразка під Берестечком.
Але те що відкриває нам зміст ферману – це тонкі дипломатичні ігри та вищий пілотаж дипломатичного генія Богдана Хмельницького. Його уміння крутитись «поміж краплями», адже коло можливих союзників він мав обмежене. Зважаймо і на те, що країна перебувала у стані війни, та гетьман зумів не тільки здобути і відстояти суверенну територію але й організував державну адміністрацію…
Надія османського світу
Однак не все у цій історії таке пісне-наукове. Додамо трохи лірики.
Українська наложниця на ймення Надія, відома світові під іменем улюбленої султанської жони Хатідже Турхан таки справді стала надією усіх османців – розповідає пан Галенко – Більше того, навіть Англія переймалася через те, що у султана Ібрагіма I, майбутнього батька шех-заде Мегмеда довго не було нащадків.
І тільки українці Наді вдалося забезпечити османський престол здоровим спадкоємцем. Тож юний принц Мегмед направду був очікуваним усім світом.
Цікаво, що русинські, українські корені в османському принцові говорили самі за себе дуже виразно.
Загугліть портрет Мегмеда IV та роздивіться уважно! Навіть його сучасник, британський посланець Річард Нолл (Richard Knolles) авторитетно, як очевидець, стверджував, що у султана Мегмеда ну, чисто тобі козацька пика!
Примітно і те, що через роки, син Мегмеда IV, Ахмед III фактично визнає Конституцію Пилипа Орлика. По-суті – незалежність тогочасної України.
Чи існував лист запорожців до турецького султана Мегмеда IV?
Пан Галенко відповідає однозначно: лист запоріжських козаків турецькому султану Мегмеду, процес написання якого відобразив на своєму полотні Ілля Рєпін – насправді, фейк, апокриф, вигаданий у ХIХ столітті.
Намагання московії вкотре «підмазатися» до козацької звитяжної слави та легендарних перемог, їхнього уміння вести справжні, не ординські а європейські, цивілізовані зносини, знаходити союзників та повагу навіть у найскрутніших обставинах.
Зверхність, відображена у тому псевдо-листі не відповідає шляхетній козацькій дипломатії часів Богдана Хмельницького.
Це типове московське «побєдобєсіє».
А різня кримських татар восени 1667 року (здебільшого, літніх, жінок і дітей, бо чоловіки якраз воювали на боці гетьмана Петра Дорошенка) влаштована за московські гроші отаманом Іваном Сірком, хоч і залишається досі одним із тих вкорінених у малороських мізках наративів московської історіографії, яка дозволяє всіляким невігласам пишатися Сірком-колаборантом, і далі ліпити з нього “героя”, проте у світовому розумінні честі ні московії, ні Україні не робить…
Власне, як і тимневігласам, які через відсутність належнеих знань досі продукують цей московський наратив про “характерника і героя” Сірка, який буцім-то “посилав московського царя за рускім корабльом”, хоч, насправді, вірно служив йому за московські гроші.
«Запорожці понад тиждень спустошували Крим, спалили в ньому
багато сіл і, взявши велику здобич, щасливо повернулись у Січ».
Відтак похвалилися цареві про вдалий похід і «просили государя прислати їм жалування».
Та якби тоді Сірко привів запорожців на допомогу Дорошенкові до Підгаєць, то незалежна Україна відбулася б. Раз і назавжди.
А так своїм диким вчинком одіозний отаман практично перекреслив прагнення Дорошенка здобути незалежність держави. І такої можливості більше у гетьмана не буде… зазначає у своєму дослідженні письменник Ярослав Трінчук
Отож, у москви одвічна фобія на рахунок українських державців, що обізнані у мистецтві справжньої дипломатії. А також на рахунок Криму, Туреччини, Царгороду. (як доказ – не така вже давня імперська «творчість» російської бардки Жанни Бичевської зразка 2013-го року:
«Возвратит Россия Русский Севастополь,
Снова станет Русским полуостров Крым,
Наш Босфор державний, наш Константинополь,
и святыня мира Иерусалим…»)
Росіяни так і не змогли похизуватися тут яскравими й кінцевими перемогами. Сьогоднішня анексія Криму тому підтвердження.
Таким чином московія намагалася (як і до сьогодні) самоствердитися через українську історію, крадучи її, нівелюючи або присвоюючи, видаючи за свою, мовляв, Україна і росія – «адін народ», отже, князь Олег, що прибив щит на воротах Царгороду та козаки, які на своїх «чайках» допливали аж під стіни Топ-капи та мали успішні походи на Крим – «наші», а отже – «русскіє».
Викрадена та перебрехана історія – це і є та ціна, яку ми сьогодні платимо за «дружбу» з росією – із прикрістю зазначає Олександр Галенко.
І наостанок…
Українська історія не складається виключно із історії українського народу – стверджує науковець - Досліджуючи українське Причорномор’я я з упевненістю можу стверджувати – каже пан Галенко – українці створили власну, потужну цивілізацію на перехресті інших цивілізацій.
Збагатилися від них і збагатили собою світ.
Й особливо сьогодні, як ніколи, нам не можна обманюватися. Навіть у банальних розповідях про історію старого султанського ферману.
Самі бачите, які пласти відкриває нам контекст, прихований за старовинною османською в’яззю. Адже у кожній деталі ховається зміст та цінність, які утверджують нас, як націю а не нівелюють.
Тому я переконаний - скинемо по-справжньому ярмо лише тоді, коли перестанемо обманюватися.
Автор: Лора Підгірна
