Володимир Овчарук 10 років життя присвятив роботі у лісі. Працював на посаді лісника у філії “Кам’янець-Подільське лісове господарство” лісником.

“Стежив за лісом, за виконанням усіх лісогосподарських робіт - розведення та відновлення лісу, збирання насіння, доглядом за ґрунтом і станом дерев”, - розповідає Володимир.

Вдома має дружину та 12 річну доньку. Коли прийшла повномасштабна війна не зміг стояти осторонь. Добровільно у березні 2022 року мобілізувався. Історію лісівника з Кам'янеччини розповіли у Спілці воїнів-лісівників України.

“Важко сім’я сприймала те, що я йшов служити. Не хотіли відпускати, хоч і розуміли, що росіян треба гнати з нашої землі”, - каже Володимир.

Чоловік спочатку проходив службу у 36 окремому стрілецькому батальйоні. Працював на посаді водія на Сумщині. Потім їх приєднали до 54-ї окремої механізованої бригади. Об’їздив найгарячіші точки Донбасу. Потім 3 окрема танкова бригада і звільнення Харківщини.

“Коли був у 3-їй танковій, працювали на Харківщині. Це були як раз ті дні, коли почали звільняти цю територію. Возив особовий склад на лінію фронту, - загудє чоловік. - Ми перші їхали по території, де ще вчора панували росіяни. Вщент розбиті будинки, все понівечене. І попри це там були люди. Вони виходили нас зустрічати зі сльозами на очах. Обіймали”.

Багато речей Володимир згадувати не хоче. Досі боляче. Бо на зворотному шляху машина вже була забита пораненими. Дорогою постійні обстріли. Якщо не вчасно довезти - хтось міг недожити.

“Кожен день в нас відрізнявся один від іншого. Ми вже знали як треба поводити себе при обстрілі, як ховатися. Часто хлопці попереджали, що тією чи іншою дорогою краще не їхати. Десь добряче давали газу”.

Після таких небезпечних поїздок власноруч займався ремонтом техніки, окрім своєї посади водія. Рук не вистачало. За майже рік служби чоловік жодного разу не був у відпустці. Демобілізувався неочікуванно. Командир повідомив про звільнення, бо його мати з інвалідністю погано себе почувала, потрібен був догляд. Окрім нього опікуватись не було кому.

“Сім’я про моє звільнення нічого не знала. Зробив сюрприз. Приїхав без попередження. Дружина не повірила своїм очам. Довго обіймались, текли сльози. А донька взагалі перші дні від мене не відходила”, - згадує чоловік.

Та все ж повернення до мирного життя було нелегким. Володимир зізнається, що перші місяці мало з ким хотів спілкуватись. Кожної ночі бачив уві сні обстріли, поранених. Довгий час не було нормального сну. Але робота у лісі - це найкраща терапія. Зараз Володимир працює на посаді помічника лісничого.