Інна — екоактивістка та менеджер з продажу.  В перші дні війни вона пішла у військо волонтером. А через три тижні прийняла військову присягу.

Інна або “Інка”, як її ласкаво по-дружньому називають чоловіки, – солдат. Вона в армії – з 25 лютого. Спочатку прийшла як волонтер, а 16 березня прийняла присягу. Взагалі це було її імпульсивним, емоційним рішенням, але жодного разу дівчина про нього не пошкодувала. Історію відважної кам’янчанки розповіли в Об’єднаному пресцентрі Сил оборони Північного напрямку . 

Вона – засновник волонтерської організації «Прибери в горах». Зібрала навколо себе багато однодумців. Разом прибирали каньйони та річки в рідному Кам’янець-Подільському. 

Із повномасштабним вторгненням Інна одразу переорієнтувалася із захисту природи на захист рідної землі. Потрошку допомагала військовим, чим могла. В армію за нею як за ватажком пішли 8 осіб, які брали участь в еко-акціях. Як-то кажуть, і в огонь, і в воду, і в армію…

Волонтерство – то її хобі, взагалі ж Інна вже 15 років у торгівлі, менеджер з продажу. За освітою – бухгалтер.

— Але хочеться руху, сидіти на місці – це не моє, – розповідає кам’янчанка. – Коли прийшла в тероборону, були місця тільки медика й кухара. Оскільки медичної освіти в мене не було, то пішла на кухню. 

До речі, Інна – успішна учасниця телепроєкту “Майстер шеф”. А тепер щодня радує своїми смаколиками побратимів, кажуть, надзвичайно смачними. Інна ще малює картини. У неї є кицька, яку вона прихистила в Полтаві, де стояли три місяці, вигодувала й тепер возить за собою.

— Риже нещастя виросло й перетворилося на гарну чорну пантеру. Я малюю, а вона коло мене, як пес, – з любов’ю розповідає про свою улюбленицю.

Зараз мав би бути поруч чоловік, з яким у перші дні прийшла в ТрО, але йому не вистачило місця, тож записали в резерв.

На кухні Інна – командир. І хоча торговим агентом у мирному житті почувалася як риба в воді, планує продовжувати служити й хазяйнувати на відведеній їй території.

Усміхнена, привітна, завжди - оптиміст, Інна вже зробила висновки для себе: війна змінює людину, цінності стають дещо іншими:

— Зараз узагалі немає проблем у житті. Крім смерті, страшнішого немає нічого, — додає Інна. 

Вона чітко усвідомлювала, куди й навіщо йде – боронити свій рідний край. Уже звикла до пострілів. А після війни буде так само ходити в гори, так само прибирати сміття. Точно нікуди не виїде зі своєї країни, як би важко не було. “Усе переживемо!”, каже.