Архівіст Іван Володимирович Гарнага (1924—2012), який із березня 1971 до лютого 1978 року працював у Кам’янці-Подільському директором Державного архіву Хмельницької області, 1988 року, будучи старшим науковим співробітником Кам’янець-Подільського державного історико-архітектурного заповідника (нині Національний історико-архітектурний заповідник (НІАЗ) «Кам’янець»), написав «Історичну довідку про приміщення Подільського відділення Селянського поземельного банку». Ця довідка зберігається у фондах НІАЗ «Кам’янець». Довідку на шести сторінках, написану російською мовою, ми переклали українською, упустили невеличку її частину (одне речення), яка стосується застарілих радянських понять, додали свої коментарі та запропонували увазі читачів, бо своєї цінності ця довідка не втратила. Її написав досвідчений і висококваліфікований фахівець з історії Поділля та Кам’янця-Подільського зокрема.
Загальні відомості про пам’ятку
Перший абзац довідки Івана Гарнаги такий:
«Будівля Подільського відділення Селянського поземельного банку (вулиця Шевченка, 17) — це пам’ятка архітектури початку XX століття. Вона розташована у північно-західній частині Нового плану, у кварталі, обмеженому вулицями Шевченка, Пушкінської, Ленінградської та Дзержинського. Стара частина будівлі орієнтована на осі північ-південь».
Розпорядженням виконавчого комітету Хмельницької обласної ради народних депутатів від 11 грудня 1984 року № 182-р «Про затвердження списку пам’яток архітектури місцевого значення міста Кам’янця-Подільського» колишнє приміщення Подільського відділення Селянського поземельного банку (вулиця Шевченка, 17) віднесено до пам’яток містобудування та архітектури місцевого значення. Його охоронний номер 36-Хм. Три з чотирьох вулиць змінили назви: Пушкінська тепер Івана Мазепи, Ленінградська — Лесі Українки, а Дзержинського — Драгоманова.
Далі Іван Гарнага зазначав таке:
«Подільське відділення Селянського поземельного банку засновано в березні 1883 року за Положенням від 18 травня 1882 року про утворення центрального Селянського поземельного банку в Санкт-Петербурзі та його відділень у губерніях. До середини 1890-х років XIX століття основним завданням місцевих відділень центрального банку було надання селянам грошових позик на придбання земельних ділянок.
Новим статутом банку губернським відділенням надавали право купувати в поміщиків польові ділянки землі, придатні для сільськогосподарського використання, та продавати їх заможним селянам. У період проведення столипінської аграрної реформи поземельні банки були знаряддям насадження та зміцнення господарств».
Зауважимо, що Подільське відділення Селянського поземельного банку було серед перших дев’яти відділень цього банку. Його відкрито в губернському центрі — місті Кам’янці-Подільському — 10 квітня за старим стилем, чинним в Російській імперії, а за новим стилем, чинним тепер, за яким подаються і всі події минулого, 22 квітня 1883 року.
Пропускаємо речення, що стосується революції чи, як кажуть тепер, більшовицького перевороту 1917 року, та подаємо інформацію Івана Гарнаги про закриття банку:
«2 січня 1918 року Центральна рада ухвалила постанову про ліквідацію відділень Селянського поземельного банку. Фактично їх скасував гетьманський уряд у вересні 1918 року».
Далі Іван Гарнага писав:
«В історичній літературі немає даних про будівництво та перебудову будівлі відділення банку. У путівнику про фонди Хмельницького обласного державного архіву є лише характеристика на архівний фонд відділення, що складається з історичної довідки про банк як утворювача фонду та анотації на його документальні матеріали».
Іван Гарнага при цьому посилається на путівник «Державний архів Хмельницької області», виданий 1964 року в Львові. Далі він зауважує, що короткі відомості про діяльність Подільського відділення Селянського поземельного банку в період столипінської аграрної реформи містяться в тезах доповіді Анатолія Володимировича Опрі на п’ятій Подільській історико-краєзнавчій конференції.
Будівництво нового приміщення відділення
Далі Іван Гарнага писав:
«Хоча документальні матеріали відділення банку загалом збереглися непогано, проте вони стосуються основної діяльності установи, а з матеріалів управління банку та господарської частини до нас дійшли лише окремі документи, тому виявлені у фонді цієї установи відомості носять фрагментарний характер. Деякі матеріали про будинок банку виявлено у фонді Кам’янець-Подільської міської управи та в архіві Кам’янець-Подільського міжміського бюро технічної інвентаризації,
1883 року відділення Селянського поземельного банку, ймовірно, розмістилося в одному з казенних будівель у Старому місті, де в цій частині міста звільнялися будинки у зв’язку з переходом деяких губернських установ у побудовані ними нові будинки на Новому плані.
Отримавши санкцію правління Селянського поземельного банку в грудні 1899 року, керівник Подільського відділення звертається до Кам’янець-Подільської міської управи з клопотанням про відведення земельної ділянки на будівництво нового приміщення банку поруч із казенною палатою. Але у зв’язку з тим, що всі ділянки біля казенної палати вже було продано, управа запропонувала відділенню придбати ділянку в кварталі № 44 (за планом 1861 року, а за планом 1913 року № 113), обмежену вулицями Бульварною, Пушкінською, Петербурзькою та Могилівською, тобто в цьому кварталі, де будівлю і було збудовано. Площа ділянки, якій було надано № 407, становила 540 квадратних сажнів (близько 0,33 гектара). За відведену землю відділення банку сплатило міській управі 3,3 тисячі рублів.
Складання кошторису для будівництва будівлі відділення було закінчено наприкінці 1901 року. Кошторисом передбачалося спорудження основної будівлі для відділення банку, житлового будинку для службовців та сараю для господарських потреб. Передбачалося звести для відділення двоповерхову цегляну будівлю з кам’яним підвальним приміщенням. Таку ж двоповерхову цегляну будівлю з підвальним приміщенням планувалося звести і для службовців. Згідно з кошторисом вартість будівництва повинна була становити 103,7 тисячі рублів.
На цьому архівні дані щодо будівництва будівлі відділення обриваються. Тому встановити точні дати початку будівництва та його завершення поки що не вдалося».
Зауважимо, що і нині, хоч і спливло три з половиною десятки років, не вдалося встановити точні дати початку будівництва та його завершення.
Приблизне датування пам’ятки
Знову звернемося до довідки Івана Гарнаги:
«Приблизну дату закінчення будівництва можна було б встановити шляхом вивчення деталей архітектури будівлі та історії забудови всього цього кварталу, але плутанину в цю справу вносить план Кам’янця-Подільського на 1913 рік, що зберігається в управлінні головного архітектора. На цьому плані квартал, в якому було споруджено будинок відділення банку, показано взагалі незабудованим. Тим часом відомо, що напередодні Першої світової війни вже існували будівлі в цьому кварталі — на розі Петербурзької (Ленінградської) та Могилівської (Дзержинського) та Петербурзької та Пушкінської вулиць (вони були зайняті 1918 року під приміщення заводу «Мотор»).
Будівлі цього ж кварталу, розташовані на розі вулиць Шевченка та Дзержинського, також було зведено до початку Першої світової війни. Про це свідчить їхня архітектура.
На плані 1913 року не показано будинки і в сусідньому кварталі — № 114, розташованому вулицями Могилевської (Дзержинського) та Кишинівської (Островського), хоча це давні будівлі. Старожили свідчать про наявність житлових та інших будівель на початку століття та цього кварталу. Із цього випливає, що план міста, датований 1913 роком, ймовірно, зафіксував раніше стан забудови Нового плану, який може бути датований 1903—1905 роками.
Отже, якщо зважити, що в роки Першої світової війни в прифронтовому Кам’янці-Подільському цивільне будівництво майже не велося, то можна зробити висновок, що будівлю відділення банку споруджено між 1903 та 1904 роками.
Натурні дослідження будівлі відділення, свідоцтва колишнього начальника районного вузла зв’язку Самуїла Манусовича Рєзніка, який працював на цій посаді з 1938 року, М. І. Левицького та його батька, який працював у цій установі з початку 1930-х років, показують, що будівля банку будувалося не за первісним проектом і кошторисом, складеним до 1901 року, а за іншими проектними документами. Встановлено, що житловий будинок для службовців банку взагалі не зводився, під будівлею установи не будувалося підвальне приміщення, яке планувалося, а стіни всіх будівель споруджено не з цегли, а каменю.
Як свідчать колишні працівники вузла зв’язку, архітектурна основа старої частини будівлі, зверненої до вулиці Шевченка, залишилася майже без змін до наших днів, якщо не вважати, що ліпні прикраси двох балконів через їх пошкодження замінено на металеві».
Архітектура будівлі
Про саму будівлю Подільського відділення Іван Гарнага сповіщав таке:
«Композиція будівлі не складна. У плані вона є фігурою, наближеною до прямокутника, з чотирма виступами — ризалітами зі східного та західного боку й одним уступом із північного. Центральний вхід до приміщення прикрашено порталом. Якщо в громадських будинках, зведених у Кам’янці-Подільському у XIX столітті, фронтони мають трикутну форму, то тут — хвилеподібну. Подібні контури має фронтон Тринітарського костелу, виконаний у стилі бароко. Поле фронтону прикрашає складний орнамент, що імітує стебла та листя рослин.
Фронтон підтримують колони прямокутної форми. Вони завершуються капітелями дещо спрощеного коринфського ордера.
Перший та другий поверхи основного обсягу будівлі поділяє вузький поясок. Обрамлення вікон першого поверху цієї частини будівлі різко відрізняється від прикрас вікон другого поверху. На першому поверсі вони виконані у класичному стилі — у вигляді строгих прямокутників, прикрашених у верхній частині замковим камінням.
Форма віконних обрамлень другого поверху центрального обсягу нагадує декор, що прикрашає вікна другого поверху будівлі чоловічої гімназії (тепер історичного факультету педагогічного інституту). Єдине, що відрізняє їх, це форма сандриків. Якщо у чоловічій гімназії вони трикутної форми, то тут мають вигляд сегментів. Але там і тут у прямокутних нішах під вікнами бачимо декоративні вази.
Особливо багато прикрашені ризаліти головного фасаду. На кутах ризаліт виділяються рустовані пілястри. У верхній частині пілястрів звисають ліпні декоративні гірлянди.
Віконні прорізи першого поверху ризалітів прямокутні, причому ширина їх майже в півтора рази більша за висоту. Вгорі віконні отвори обрамлено вставками, орнаментованими гірляндами, внизу прямокутними вставками.
Декор другого поверху ризалітів об’єднано в цільну композицію. Спарені арочні вікна дугою обрамляє напівовал. Його краї підтримують круглі напівколони, обвиті поясками. Майже всю поверхню стіни другого поверху заповнено багатим рослинним орнаментом. Між вікнами розташовано круглі колони з капітелями іонічного ордера.
Вінчає всю будівлю багатоступінчастий карниз із великим виносом. Його підтримують майстерно виконані модульони класичного стилю. Як і в будинках, зведених у класичному стилі, цокольна частина стін рустована. Стіни північного, східного та південного фасадів позбавлені декоративних прикрас. Вони мають вигляд великих площин, членованих міжповерховими поясками, прорізами прямокутних вікон.
Будівля має коридорну систему розташування кімнат. Раніше коридори перетинали всю будівлю з півночі на південь уздовж осьової лінії.
Перекриття кімнат і коридорів балочні. Їх влаштовано за принципом роз’'єднаної конструкції, що посилює звукоізоляцію першого та другого поверхів.
Певний інтерес представляє конструктивне та архітектурне рішення сходової клітки будівлі. Стеля сходової клітки не плоска, як у коридорах і кімнатах, а склепінчаста. Її, як і стіни сходової клітки, прикрашено широкими поясками як пілястр з капітелями. На другому поверсі стеля переходить у хрестове склепіння з нервюрами, виконане в готичній формі.
Підсумовуючи сказане про архітектуру будівлі, варто зазначити, що ми маємо справу з еклектичною мішаниною різних архітектурних стилів. Автор проекту використовував форми барокових фронтонів і розкріплень, класичних карнизів і віконних обрамлень, ампірних гірлянд».
Нервюра — це ребро склепіння.
Евакуація відділення під час війни
Іван Гарнага веде далі розповідь про відділення:
«У роки Першої світової війни відділення Селянського поземельного банку кілька разів евакуювалось у тил. Перший раз — після раптового нападу австрійських військ на Кам’янець-Подільський на початку серпня 1914 року, другий — у серпні 1915 року, з цього часу до жовтня 1916 року банк перебував у Воронежі, з липня 1917 року до ліквідації — у Полтаві.
Під час перебування відділення банку у Воронежі та Полтаві його приміщення в Кам’янці-Подільському займали шпиталі та санітарні установи сьомої та восьмої армій Південно-Західного фронту».
У радянський час
Веде розмову Іван Гарнага і про те, що сталося після ліквідації банку:
«Після ліквідації банку його будинок придбав член правління страхового товариства, багатий домовласник Фельдштейн. На початку 1921 року домоволодіння Фельдштейна було націоналізовано, а у квітні 1923 року будівлю колишнього відділення Селянського поземельного банку передано Кам’янецькій окружній поштово-телеграфній конторі, яка раніше розташовувалася в Старому місті на Поштовій вулиці (тепер вулиця Косіора, 5)».
Іван Гарнага посилається на архів Кам’янець-Подільського міжміського бюро технічної інвентаризації, справа 840, аркуш 6. Із 1990 року вулиця Косіора називається Зарванською.
Пам’ятна книжка Подільської губернії на 1911 рік на сторінці 27 вказує, що Подільське відділення Селянського поземельного банку містилося на Бульварній вулиці (нині Шевченка) саме в будинку Фельдштейна. У цьому ж приміщенні мешкав і керівник відділення — титулярний радник Сергій Миколайович Жантієв. Це ж, що Подільське відділення Селянського поземельного банку містилося на Бульварній вулиці в будинку Фельдштейна, підтверджує довідник «Весь Південно-Західний край», виданий 1913 року в Києві, який охоплює дані Київської, Подільської та Волинської губерній.
Подільський адрес-календар на 1895 рік вказує, що в Кам’янець-Подільській міській думі одним із двох представників від євреїв був Зельман Міхелевич Фельдштейн. Подільський адрес-календар на 1900 рік подає, що купці Фельдштейни володіли в Кам’янці-Подільському страховими товариствами від вогню: Меєр Зельманович — «Російським», а Йосип Зельманович — «Волгою». Напевно, що Меєр Зельманович і Йосип Зельманович були між собою братами та водночас синами Зельмана Міхелевича. Адрес-календар на 1904 рік подає купця Меєра Зельмановича Фельдштейна як власника страхового «Російського від вогню товариства». Нам видається, що один із цих трьох Фельдштейнів спеціально збудував на Бульварній вулиці будинок для Подільського відділення Селянського поземельного банку та здавав його в оренду. Це точно так, як присяжний повірений Данило Бабичев збудував на Новому плані будинок для жіночої гімназії Степаниди Славутинської та здавав його в оренду. Тим паче, що Іван Гарнага вказує: Фельдштейн був членом правління страхового товариства. Паспорт пам’ятки, виданий уже в XXI століття, вказує, що це був М. Й. Фельдштейн. Схоже на сина Йосипа Зельмановича Фельдштейна.
Іван Гарнага веде далі:
«При передачі приміщення поштово-телеграфній конторі площа ділянки, зайнята будинками, двором і садом, становила 462 квадратні сажні. Як зазначено в акті передачі, на цій ділянці тоді була кам’яна двоповерхова будівля, крита залізом, що складалася з 27 кімнат, п’яти коридорів, а також двох кам’яних сараїв».
Іван Гарнага посилається на ту саму справу із архіву Кам’янець-Подільського міжміського бюро технічної інвентаризації, що і раніше, тільки потрібно розглядати аркуш 7.
Капітальний ремонт і перебудови
Завершаючи довідку, Іван Гарнага писав про пам’ятку:
«Упродовж 1923—1925 років поштово-телеграфна контора провела капітальний ремонт будівлі. Пізніше, як свідчить колишній начальник районного відділення зв’язку Самуїл Манусович Рєзнік, було зведено першу двоповерхову прибудову. Її західна сторона приєдналася до північно-східного ризаліту. У довоєнний час частину цієї прибудови було зайнято під житло. У 1968—1969 роках до цієї прибудови добудовано ще одне приміщення, де нині розміщуються різні технічні служби.
Стара частина будівлі в довоєнний і повоєнний час багато разів перебудовувалася. Одні кімнати будівлі збільшувалися (наприклад, приміщення міжміської телефонної станції, телеграфу), інші зменшувалися. Деякі приміщення збільшувалися за рахунок коридорів, тому з п’яти коридорів, які будівля мала після завершення будівництва, на даний час залишилося три: два на першому поверсі та один на другому. В даний час у цій будівлі тепер розташовано управління вузла зв’язку, бухгалтерію, телеграф, міжміську телефонну станцію, відділ переказів, агентство «Союздрук» та інші структурні підрозділи».
Ілюстрації:
Подільське відділення Селянського поземельного банку. Поштова листівка початку XX століття.
Подільське відділення Селянського поземельного банку. Початок ХХ століття, охоронний № 36-Хм. План першого поверху. Масштаб 1:200. Виконавець О. М. Чайка.
Автор: Олег Будзей
