Війна – не жіноча справа? З початку війни в Україні тисячі жінок руйнують цей стереотип.

В ЗСУ статистика показує, що число військовослужбовиць постійно зростає. Як повідомив у листопаді 2022 року міністр оборони Олексій Резніков, наразі в Збройних силах служать 59786 жінок. Серед них 41 тисяча — військовослужбовиці та 19 тисяч — цивільні працівниці (медикині тощо).

Серед захисниць, які боронять Україну від навали російських окупантів кам'янчанка Олена.

Олена пов’язала своє життя із Збройними Силами України у 2017 році.

Про жінку-військову розповіли у пресслужбі військові частини Військової частини А2641.

За час служби вона пройшла навчання на сапера, кінолога, курси лідерства.  Встигла взяти участь у бойових діях на сході країни. Разом із мінно-розшуковою собакою «Оскаром» виконувала завдання із пошуку та знешкодження вибухонебезпечних предметів.

фото: Військова частина А2641

- За час служби довелося працювала із двома службовими собаками. До армії із тваринами не працювала, та це мені не завадило налаштувати контакт із майже усіма собаками, що є в частині, - розповідає Олена, -  Перший мій чотирилапий помічник «Арма», вона була для розплоду. Потім тренувала «Оскара». Це прекрасна службова собака, справжній помічник для сапера. Він навчений на тротил, пластид та тен. З ним і їздила на війну.

Про ставлення чоловіків -військових до жінки- сапера  

- Спочатку довелося завойовувати повагу особового складу. Тяжко сприймали, мовляв, жінкам не місце на війні, а раз приїхала, то будеш нам їсти варити. Та я одразу рубала хлопцям –  я приїхала як кінолог-сапер, от і буду цим займатися. А їсти варити будемо по черзі! Поступово думка про мене змінилася, хлопці оцінили, зрозуміли, для чого я дійсно там є.

Олена мати трьох дітей: сина та двох дівчат-близнючок, які сьогодні є офіцерами державної прикордонної служби.

Як дізналася про повномаштабне вторгнення росії

- 24 лютого про повномасштабну війну я дізналася від своєї доньки, яка була в Херсонській області. Я ніби відчувала, що щось не те, тому що без 20 хв п’ятої, я побачила що донька в мережі у вайбері. Я написала їй і вона відповіла, що їх обстрілюють із «Градів». Я дуже хвилювалася за неї.  Протягом наступних двох неділь ми спілкувалися лише через інтернет, та й спілкуванням це не назвеш, чекала довгоочікуваного «плюсика» від неї. 

 

Сьогодні обидві доньки на підконтрольній Україні території та разом із іншими захисниками та захисницями боронять Україну від ворога.