5 березня 2021 року сесією Тернопільської міської ради було ухвалено рішення про присвоєння назви міському стадіону "Тернопільський міський стадіон імені Романа Шухевича". Відповідне рішення було негативно сприйнято послом Ізраїлю в Україні Джоель Ліоном.
"Ми рішуче засуджуємо рішення Тернопільської міської ради присвоїти міському стадіону ім'я сумнозвісного гауптмана SS Schutzmannschaft 201 Романа Шухевича і вимагаємо негайного скасування цього рішення", - йдеться на сторінці посольства Ізраїль в «Twitter».
В свою чергу, у відповідь на заяву посла, керівники ВО «Свобода» опублікували ряд повідомлень на своїх персональних сторінках в соціальній мережі Фейсбук, що викликало чималий суспільний резонанс та інтерес до цієї події.
ПРОБЛЕМА Є?
Вже майже 80 років минуло з часу Другої світової війни, однак постаті та події цього складного, трагічного історичного процесу й до сьогодні викликають протиріччя. І якщо в радянський час вивчення теми національно-визвольного руху в період Другої світової війни було заборонено, то вже сьогодні з’явилося чимало наукових праць з цього питання.
І навіть серед істориків немає повного консенсусу з приводу оцінки цих подій та їх учасників. Це зрозуміло – різні джерела, різні методи та підходи до дослідження. Однак, для історичної науки це нормальне явище. Зовсім інше, коли за трактування тих чи інших історичних подій беруться політики.
ЧИ ЗАКОННО?
Рішення про присвоєння назви міському стадіону Тернополя імені Романа Шухевича є повністю законним. Громада міста обрала своїх представників до органу місцевого самоврядування, які мають повноваження, щодо перейменовувати вулиць, стадіонів, музеїв і т.п.
Фактично прийняття цього рішення сигналізує, про те що в громади є власна «історична пам’ять» про події Другої світової війни та її персоналій, яку вони вважають правильною та яку транслюють через своїх обраних представників.
На наш погляд, нічого поганого в існуванні своєї власної історичної пам’яті немає. Те саме й стосується родинної чи персональної пам’яті. Ми продовжуємо любити своїх батьків, навіть попри те, що вони народилися в СРСР, продовжуємо поважати свого діда чи прадіда за те, що він воював в складі Червоної армії, чи армії УПА.
Однак проблеми виникають, коли політики намагаються спекулювати на «історичній пам’яті».
Події, навколо найменування Тернопільського стадіону, цьому яскравий приклад. До прикладу представники ВО «Свобода» підтримують рішення про надання імені Романа Шухевича міському стадіону.
Олег Тягнибок пише:
"Щодо антиукраїнських заяв посла Ізраїлю в Україні Джоеля Ліона.
Не бачу ні ноти протесту від МЗС, ні активних дій «проукраїнського парламентського спецназу». Чиї інтереси вони обстоюють?
Єдина адекватна відповідь на це нахабство — термінове повернення Роману Шухевичу звання Герой України.
Тішуся, Сергій Надал, що найменування стадіону іменем Романа Шухевича було саме Твоєю ідеєю.
Міський голова Тернополя «свободівець» Сергій Надал пише наступне:
Ми можемо дискутувати, але рішення міської ради Тернополя про присвоєння міському стадіону імені Романа Шухевича не буде скасовано. Кожна країна шанує своїх героїв. Без цього нація не має майбутнього".
«Свободівець» Андрій Іллєнко пише:
"Посол Ізраїлю заявив, що він проти того, щоб стадіон у Тернополі назвали іменем Романа Шухевича.
Уявляю собі, що посол України в Ізраїлі обурюється, що шосе в Тель-Авіві назване іменем Менахема Бегіна. Точніше, не уявляю. Бо це маразм. Але чому посол іноземної держави вважає, що має вказувати нам, кого в себе вдома вважати героями — не ясно".
А тепер розглянемо також нещодавнє рішення, проте вже Харківської міської ради.
24 лютого 2021 року депутати міської ради вже втретє перейменували проспект Григоренко на проспект імені маршала Георгія Жукова. За проголосували 57 депутатів, 16 проти, 6 утрималося. За були 3 депутати фракції "Блок Кернеса — Успішний Харків", 15 депутатів від ОПЗЖ, 7 депутатів від "Партії Шарія", 2 — зі "Слуги народу".
Здавалось б, рішення про перейменування також проспекту також законне, як і у випадку з містом Тернопіль. Депутати, які були делеговані громадою міста, також транслюють в своєму рішенні «історичну пам’ять».
Секретар Харківської міськради Ігор Терехов перед голосуванням заявив, що Жуков "добув перемогу над нацизмом", і той, "хто не пам'ятає минулого, у того немає майбутнього".
Як бачимо Тернопіль й Харків – дві, фактично ідентичні історії, однак на сторінці Олега Тягнибока з’являється допис: «Свобода» вчергове оскаржила в суді повернення на мапу міста імені кривавого маршала».
«Наявність імені маршала Жукова в топоніміці Харкова є протизаконною, а з етичної точки зору – це зухвала образа пам’яти мільйонів українців, закатованих кривавим окупаційним комуністичним режимом», – заявив керівник юридичної служби Харківської «Свободи» Андрій Коломійцев.
ЯКА МЕТА?
Протягом 30 років незалежності України тривають спекуляції на тему історичного минулого країни. Про розвиток та об’єднання навколо єдиної мети – розквіту України стараються не говорити. Навпаки, чималі фінансові та людські ресурси спрямовують на роз’єднання суспільства на основі історії, мови, віри. В результаті країна отримує чвари та протистояння в середині суспільстві.
Припустимо, що представники ВО «Свобода» дійсно за все українське, однак чому ж тоді лідери цієї політичної сили, звинувачуючи в проросійської окремі політичні сили (до прикладу «ОПЗЖ») найчастіше з’являлися в ефірах медіа, які належить представникам цієї партії?
Пам’ятаєте скандал, який відбувся ще в 2019 році, й стосувався публікації «24 каналу».Тоді журналісти з посиланням на власні джерела повідомили, що між Олегом Тягнибоком та Віктором Медведчуком начебто існує угода. Також журналісти виявили, що Тягнибок часто з'являється на телеканалах, які належать соратнику Медведчука - Тарасу Козаку.
Вже у 2020 році було зафіксовано, як медіа ОПЗЖ та «Свободи» почали спільну кампанію проти мера Львова.
А нещодавно, був зафіксований ще один цікавий факт. Після закриття каналів які належать соратнику Медведчука - Тарасу Козаку, журналісти цих телеканалів викупили львівський регіональний канал "Перший незалежний", який перебував у власності ТОВ "Тайм медіа", засновником та керівником якого є Роман Любицький - депутат Львівської райради й не донедавна остання людина в місцевому осередку "Свободи".
ПРО КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
Як відомо, перемогу на мерських виборах в Кам’янці-Подільському здобув представник ВО «Свобода» Михайло Посітко.
Ще до свого обрання чимало часу він та його команда приділяли, на їх думку, важливим ідеологічним проблемам в нашому місті. Особливо активно місцеві депутати від ВО «Свобода» взялися за декомунізацію. Депутат Г.Бенкендорф за час своєї каденції подав більше 200 звернень, щодо перейменування вулиць.
Особливо гостро питання звучало під час обговорення теми з перейменування вул. Суворова в Кам’янці-Подільському. Під час засідання депутатського клубу мешканці будинків на цій вулиці категорично виступили проти її перейменування. Попри це М.Посітко та Г.Бенкендорф, незважаючи на супротив людей, продовжували відстоювати тезу про необхідність її перейменування.
Окрім цього, депутат Г.Бенкендорф під час свого звітування висловив тезу про необхідність перебудови комплексу «Сквер танкістів», який на його думку потребує реконструкції зважаючи на закон про декомунізацію.
Однак, як і на всеукраїнському масштабі, так і на місцевому було з’ясовано декілька цікавих фактів. Як виявилося, активні прихильники декомунізації самі в минулому були членами КПРС, а депутат Г.Бенкеднорф, ймовірно, так і не позбувся свого російського громадянства після свого переїзду до Кам’янця-Подільського з країни-агресора.
З нещодавнього можна пригадати історію з призначенням на посаду радника міського голови Кам’янця-Подільського з питань ветеранів АТО/ООС «свободівця» Сергія Крайняка, який обвинувачується в скоєнні терористичного акту під Верховною Радою України 31 серпня 2015 року. Ще одне нещодавнє рішення – звернення до президента України й інших органів щодо заборони «ОПЗЖ» та «партії Шарія», яке було підтримане міською радою міста. До речі, саме звернення було ініційовано також представниками ВО «Свобода».
Однак, що ці рішення принесли особисто місту та громаді. Сюди після цього почали надходити інвестиції? Відремонтувалися тротуари та дороги? З’явилися нові робочі місця? На жаль ні. Навпаки, рішення про призначення радника лише поглибило протиріччя між міською владою та окремим представниками ветеранських організацій, а підтримка звернення – дало інформаційний привід для того ж таки А.Шарія пропіаритися за рахунок громади нашого міста на своєму ютуб-каналі, який зрозуміло дивляться лише його прихильники.
Співставляючи всі згадані факти про Тернопіль, Харків та Кам’янець-Подільський, про телеканали, звернення, призначення, перейменування, протести посла іноземної держави ненароком закладається думка про те, що ці всі події невипадкові й пов’язані між собою.
Й тут варто пригадати про «історичну пам’ять». 30 років це достатній час для того, щоб в сучасної України вже з’явилася загальна для всіх регіонів своя «історична пам’ять», яка б об’єднала всіх нас. Наші спільні перемоги, наш футбол, наша музика, наша армія.
Адже коли ми всі разом на стадіоні вболіваємо за нашу збірну, співаючи гімн та піднімаючи державний прапор, хіба нам важливо в цей момент хто за кого голосував на останніх виборах? Хіба важливо хто якого віросповідання? Хіба важливо чиє ім’я носить стадіон, де перемагає чи програє наша українська команда, в якій грають не лише українці за національністю?
