Сьогодні, 14 грудня - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
«Із циклу: «Золотий фонд Кам’янець-Подільського Вищого Військово-Інженерного Командного Училища імені маршала інженерних військ В.К.Харченко та Збройних Сил України».
«Є така професія Батьківщину захищати!»
Полковник Віктор Йосипович Невинний втомлено подивився у вікно і мимоволі зловив себе на думці, що зачаровано дивиться на зграйку метушливих пташок, які весело порхають з гілки на гілку дерева, що зручно розмістилося напроти його вікна. Пташок він любить давно, вони йому завжди піднімають настрій та нагадують весну, вічну красу природи – в цьому він відчуває гармонію своєї душі і серця з навколишнім світом. Це його особиста маленька таємниця, яка супроводжує його вже довгі роки і з якою він не дуже ділиться з тими з ким спілкується, щоб часом не сполохати вразливий романтичний світ природи, мелодію її чарівних струн. Пташки завжди створюють йому особливий стан душі, окрилюють його, та по правді сказати нагадують ще про одну весну, яку йому вже не забути ніколи…
Це була особлива весна, про яку також пам’ятає весь світ. Тоді, у своїй неповторній, розкішній красі буяли молоді сади, дубові гаї, тоді також радісно щебетали пташки, а - під землі сміливо і дружно пробивалася зелена травичка, тягнучи до теплого сонечка свої ніжні пелюстки. Це був тріумф життя, свято прекрасної української природи, яка навіки зачаровує кожного, хто вперше ступає на її землю, а побачивши і відчувши її красу усвідомлює, що якщо є на землі рай, то він саме тут, на Україні. Здавалося, що ніхто і ні що не зможе затьмарити цю неземну красу, зробити сумними веселих грайливих пташок чи зелені діброви та солов’їні гаї. Є така гарна українська пісня, яку співає Катя Бужинська: «Буває тільки в Україні, така духмяна, світла ніч!» І ось такої неповторної весняної ночі, до нас прийшла чорна біда - прийшла звідти, звідки її ніхто не чекав - вірніше чекали, але в глибині душі надіялися що цього ніколи не станеться, все якось минеться. На календарі історії було 26 квітня 1986 року. В цей день вибухнула Чорнобильська АЕС - сталася техногенна екологічно-гуманітарна катастрофа. До цієї події, сам того не підозрюючи Віктор Йосипович готувався все своє життя. З дитинства він мріяв стати високопрофесійним фахівцем інженерної справи, рятівником - ним він і став. Інженерні війська - це єдині в армійській системі військові підрозділи, які не вбивають, не наступають, а тільки усувають наслідки війни, рятують і захищають людей, а якщо інженерні війська і приймають участь у операціях, то тільки у миротворчих. Свого часу, у 1978 році Віктор Йосипович успішно закінчив Кам’янець-Подільське вище військово-інженерне командне училище імені маршала інженерних військ В.К.Харченко. Тоді, і в подальшому КПВВІКУ імені маршала інженерних військ В .К.Харченко залишався найкращим військово-навчальним закладом в СРСР. Він був базовим пунктом підготовки фахівців інженерних військ що приймали та приймають участь у всіх миротворчих операціях світу - в Іраку, Лівані, Анголі Югославії, Ліберії, С’єра- Ліоні та інших країн світу. Велика кількість випускників вишу нагороджена орденами, медалями та іншими високими нагородами та відзнаками за заслуги при виконанні бойових задач у Афганістані, розмінуванні в країнах Близького Сходу і Африки, ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС, землетрусу у Вірменії, виконанні миротворчих місій за завданням ООН. Сьогодні Кам’янець-Подільський називають столицею інженерних військ.
Віктор Невинний - це не «паркетний» офіцер, він належить до числа найкращих випускників КПВВІКУ імені маршала інженерних військ В.К.Харченко і його ім’я навіки буде вписано золотими буквами на скрижалях історії цього славного навчального закладу та Збройних Сил України. Якщо проаналізувати місця проходження ним військової служби та посади, які він займав то можна побачити, що його служба проходила у військах на найважчих посадах. Місця проходження його військової служби – це не теплі, затишні кабінети, а військові полігони, бліндажі, окопи, складні мости, які негайно потрібно було наводити, або терміново розбирати, щоб спорудити в іншому місці. Приходилося також знешкоджувати виявлені вибухонебезпечні предмети часів Першої та Другої світових воєн, а також приходилося усувати наслідки стихійного природного лиха чи техногенних катастроф яких завжди вистачало. Високі посади появилися вже потім, а поки що були багаторічні важкі армійські будні, які часом по своїй складності і напрузі граничили з бойовими і невідомо де була та межа, що їх розділяла. Виконував Віктор Йосипович свій військовий обов’язок і за кордоном. Так, з 07.1978 року по 06.1982 рік – він командир понтонного взводу понтонної роти 206 окремого інженерно - саперного батальйону 20 танкової дивізії Північної Групи Військ, місто Шпротава, республіка Польща;
06.1982 рік – 06.1983 рік – командир інженерно - саперного взводу інженерно - саперної роти 55 танкового полку 20 танкової дивізії Північної Групи Військ, місто Свянтошув, республіка Польща;
06.1983 рік – 10.1983 рік – командир окремого взводу інженерної розвідки 54 понтонно - мостового полку Прикарпатського військового округу, місто Кам’янець - Подільський, Хмельницька область, Україна;
11.1985 рік – 12.1987 рік – командир понтонної роти 1-го понтонно - мостового батальону 54 понтонно - мостового полку Прикарпатського військового округу, місто Кам’янець - Подільський, Хмельницька область, Україна;
05.1985 рік – 11. 1985 рік – командир автомобільного взводу автомобільної роти автомобільного батальону Прикарпатського військового округу. Приймав участь в збиранні врожаю 1985 року на територіях Сальських степів, Ростовської області Росії та в степах Кустанайської області Казахстану. «Цілина» -так називали тоді в СРСР цю сторінку трудового подвигу радянського народ. За трудову доблесть, сумлінне відношення до службових обов’язків Віктор Йосипович був нагороджений медаллю “За трудову відзнаку” - Указ №526941 від 28.06.1986 року. Президія Верховної Ради СРСР.
Чорнобильська трагедія - це був вибух всесвітнього масштабу – прямий наслідок нерозумної діяльності людей. Внаслідок людської недбалості та непрофесійності на волю були випущені невидимі, велетенські задушливі хмари радіації, які, здавалося тільки і чекали свого часу, щоб зробити свою чорну справу. Вони, як ті злі демони, вирвавшись з – під людського контролю, опустилися на святу землю і щільно окутали своїми тенетами ліси та сади, людські хати, дитячі садки та школи та врешті все живе на білому світі, щоб перетворити цей прекрасний світ на дику пустелю. Людство, вже давно почало загравати з вогнем, зокрема будувати атомні станції біля мегаполісів, абсолютно не задумуючись над страшними наслідками таких забудов. Примарна тимчасова вигода затьмарювала голови та ясний розум як вченим-конструкторам так і політикам, які намагалися чимось проявити себе, щось економити та йти небезпечним шляхом проб та експериментів, ставлячи долю людства на грань виживання. Ніцше попереджав – «Якщо довго дивитися в безодню, то безодня може подивитися на вас». І безодня звернула увагу на людську недбалість, безпечність та недолугість…
В цивілізованих країнах світу питання будівництво атомних станцій, а тим більше біля мегаполісів взагалі не розглядається. Всі прекрасно розуміють, що рано чи пізно біди не минути. В нас все це було повністю проігноровано і радісно, на великому ентузіазмі вибудували на свою біду справжнього монстра, що показавши свої гострі ікла чекав коли настане його час - вирватися з – під людського контролю. Щоб це зрозуміти потрібно було щоб сталася біда. Недавно, в нашій країні в засобах масової інформації демонстрували ситуацію, коли вкрай агресивний, із встановленим діагнозом, психічно хворий чоловік із сокирою в руках, бігав за людьми, в тому числі дітьми і погрожував зробити братську могилу. Перестрашені люди викликали поліцію. Прибулі копи, замість того, щоб приборкати цю буйну і небезпечну особу, взялися авторитетно і терпеливо пояснювати юридично несвідомим громадянам, що ніяких мір вони приймати не будуть. Потрібно, щоб той громадянин спочатку когось вдарив сокирою, відрубав вухо чи руку, тоді буде привід до його затримання і прийняття мір. Так і в нашому випадку, потрібно було щоб ЧАЕС вибухнула, загинуло багато людей, потрібно щоб держава понесла страшні матеріальні збитки на століття вперед, щоб зрозуміти, що будувати АЕС дуже небезпечна справа, а біля великих міст взагалі недопустимо. У сучасному вигляді, за висновками вітчизняних та визнаних авторитетних міжнародних експертів (2000 – і роки) перша причина аварії на ЧАЕС сформульована так « - Реактор був неправильно спроектований і небезпечний…».
Людство здавна ділиться на дві категорії – ті що думають, створюють матеріальні блага, накопичують духовний потенціал, наповнюють багатим позитивним змістом наше життя. А є авантюристи, яких не завжди вдається зупинити і які з нашої мовчазної згоди творять свій небезпечний безлад, видаючи його за блага для суспільства, за що люди потім розплачуються дуже дорогою ціною. «Дурень з ініціативою!» – так про таких кажуть. Це був період горбачовщини, час безглуздих експериментів і авантюр. В повітрі лунали незрозумілі, дзвінкі та нав’язливі гасла: «Ускорение», «Перестройка», а з трибуни Горбачов патетично закликав народ: «Надо прибавить в работе!». «Прибавити в роботі» - це загальна фраза, а що конкретно робити то невідомо. Ось і в низах прибавляли в роботі, коли видаючи це за боротьбу з п’янством, вирубували дуже дорогі, елітні виноградники, яких вирощували десятиліттями, у величезній кількості розбивали скляні пляшки та іншу посуду, робили такі дурниці від яких було соромно перед цілим світом. Дехто, з великих, розумних керівників не витримавши такого безладдя закінчували життя самогубством!
В той же час, прилавки магазинів ставали пустими, як і душі та серця простих громадян, в Афганістані продовжували гинути радянські солдати і офіцери, а зневіра і розчарування все більше охоплювало всі верстви населення. Ось як характеризує той період Двічі Герой Соціалістичної Праці Григорій Ткачук, після зустрічі в Москві з Горбачовим. Григорій Іванович розповів, що його охопив страх - він дослівно сказав; «Я зрозумів, що цей політик (Горбачов) загубить сільське господарство країни. Та він (Горбачов) не тільки загубить сільське господарство – він розвалить державу!» Це були пророчі слова видатного хлібороба і господарника – так і сталося…
«Прибавили» в роботі і на Чорнобильській АЕС. Так «прибавили», що ЧАЕС аж вибухнула, а чорний морок радіоактивного бруду накрив велетенські простори України та сусідніх держав. Відбувся викид потужністю 300 Хіросім. Ядерна атака США проти Японії була здійснена 6 серпня 1945 року, скиданням на японське місто Хіросіма ядерної бомби. Сила удару по Хіросімі дорівнювала нальотові 3000 бомбардувальників, які скинули свій смертоносний вантаж одночасно. В епіцентрі вибуху температура становила 3000 - 4000 градусів, а за 600 метрів температура повітря становила 2000 градусів. В цій зоні, майже всі мешканці Хіросіми згоріли заживо. Від вибуху загинуло 75 тисяч чоловік, а 200000 отримали радіоактивне зараження. Ніякої необхідності до застосування зброї масового знищення не було, адже Японія і так була виснажена війною і залишалися лічені дні до її повної капітуляції. Ядерна атака – це була демонстрація сили США, намагання показати світові, хто тут господар. На сьогоднішній день, якщо Росія і НАТО, раптом обміняються локальними ядерними ударами, то в найближчі години загине біля 100 мільйонів людей, а земля перетвориться в мертву зону. Це підрахунки США. Сподіватися, що Україна залишиться за межами цих подій – це дуже наївно…
Спочатку керівництво радянської держави хотіло приховати факт аварії, але коли їм вимогливо і серйозно почали задавати питання на міжнародному рівні, стало зрозуміло, що це неможливо. На думку багатьох людей, ця подія та офіційна реакція на неї, що була продемонстрована в Москві стала однією з причин розпаду СРСР. Ця катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків, так і за економічними втратами. Навколо ЧАЕС створено 30 – кілометрову зону відчуження.
На щастя добрих, розумних людей більше на білому світі і саме їм приходиться усувати ті страшні наслідки авантюр і дуже часто приходиться розплачуватися за це своїм здоров’ям і життям. Так сталося і цього разу. На шляху вогняному смерчу, що вирвався із пекла і став безконтрольним стали вони – люди сильні духом і тілом, люди віддані своїй справі та сповнені безмежної любові до своєї Батьківщини, готових на самопожертву щоб врятувати свій народ, врятувати світ від страшної техногенної катастрофи. Це були богатирі, які стали у весь свій ріст, розправили свої могутні плечі і сміливо зазирнули в холодні, неживі очі диявола, що прагнув знищити цей білий світ. Це вони, майже без засобів захисту від радіоактивного бруду, часто з голими руками кидалися у ту жахливу вогняну стихію, щоб схопити диявола за горло, скрутити та приборкати його. Чорнобиль – це вічна, незагоєна рана на українській землі, яка нагадує трагедію і героїзм нашого народу, на плечі якого випали важкі випробування у 1986 році. Коли сталася біда у нашій державі, найкращі представники українського народу стали на передові рубежі боротьби ліквідації наслідків цієї планетарної техногенної катастрофи. Це стало священним обов’язком для його кращих представників – людей мужніх, сміливих, сильних духом і тілом, відданих своїй Батьківщині. До таких людей і належить полковник Невинний Віктор Йосипович. Що було робити, коли стався вибух на ЧАЕС? Для Віктора Йосиповича це виглядало так: «Що робити підкаже серце, як робити – підкаже розум!» .
1986 рік, він – командир інженерно – технічного батальону 39 полку хімічного захисту Прикарпатського військового округу. Прийняття участі в ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції (30-ти км зона Київська область, Поліський район - Припять, Шепеличі, Комарівка, Старі Шепеличі, Буряківка, Товстий ліс, Красне, Новий Мир, Лубянка, Владимирівка, Мартиновичі, Маряновка, Весняноє, Рача, Народичі, Варовичі, Діброво, Полесскоє, Вільча, Ковшовичі, Ковшиловка, Александровка, Буда Варовичі, Грезля, Зимовище, Христиновка; Гомельська область, Наровлянський район – Хатки. Довляди, Хуторне, Окопи, Березівка, Осипівка, Хутор Ліс, Наровля, Янов, Угли).
Ситуація була надзвичайно складною. Майже одразу до місця аварії прибули підрозділи пожежних команд. Сьогодні їх залишилося дуже мало - тих, хто першим ступив в зону страшної небезпеки, не знаючи чи повернеться звідти. Хтось не вийшов з того пекла ще тоді в 1986 році, хтось відійшов у вічність пройшовши митарства, якесь так зване лікування і неповагу до себе зо сторони суспільства. Першими до ЧАЕС приїхала бригада під командуванням лейтенанта Володимира Правика, який, на жаль в подальшому помер 11 травня від гострої променевої хвороби отриманої внаслідок попадання радіоактивних речовин в дихальні шляхи, бо пожежники тоді працювали без ізолюючих противогазів. Слідом за ним відійшли у вічність і члени його команди. Їх ніхто не попередив про небезпеку радіоактивного диму і уламків, вони не знали що ця аварія є чимось більшим ніж звичайна пожежа. З двох наявних приладів для вимірювання радіації на 1000 рентген на годину, один вийшов з ладу, а інший був недоступний через завали, Тому в перші години аварії ніхто точно не знав наявних рівнів радіації в приміщеннях блоку і довкола нього, неясним був і стан реактора. Віктор Йосипович ще і ще раз подумки повертається до тих подій, розмірковуючи – чи можна було щось зробити, щоб зменшити наслідки тієї страшної техногенної катастрофи. Він, як високопрофесійний спеціаліст, мудра, розумна людина прикидав, продумував десятки і сотні різноманітних варіантів, але обставини, які тоді склалися не давали можливості вирішувати такі питання без колосальних втрат. Та найбільше Віктор Йосипович переживав за людей, за їх здоров’я, та їх подальшу долю. Становище погіршувалося через те, що в зруйнованому реакторі тривали неконтрольовані ядерні і хімічні реакції з виділенням тепла (від горіння графіту), з виверженням з розлому протягом багатьох днів продуктів горіння радіоактивних елементів і зараження ними великих територій. Зупинити активне виверження радіоактивних речовин із зруйнованого реактора вдалося лише в кінці травня 1986 року шляхом мобілізації ресурсів усього колишнього СРСР і ціною масового опромінювання тисяч ліквідаторів. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 000 людей, насамперед, це ліквідатори катастрофи, ті що першими кинулися у вогняне пекло. Плану порятунку на випадок катастрофи на ЧАЕС не було, як і не було плану порятунку на «Титаніку», якого вважали непотопляємим, тому всякі міри безпеки пасажирів та персоналу вважали зайвими. На «Титаніку» загинуло 1700 людей, на яких рятувальні шлюпки просто були непередбачені. Зате, був передбачений вишуканий симфонічний оркестр, під звуки якого «Титанік» пішов на дно Атлантичного океану. «Помирати так з музикою» - так сьогодні коментують той факт творчі продюсери зарубіжних кінокомпаній, які створили ряд документальних стрічок про «Титанік». В радянські часи, була популярною така пісня: «Что тебе сниться крейсер «Аврора»? Запитати би сьогодні: «Что тебе сниться лайнер «Титанік»? - і корабель би розповів про вражаючу людську безпечність, недалекоглядність, гонитву за славою в результаті яких загинула велика кількість людей, а сам він опинився на глибині 3800 метрів і став символом людської трагедії на віки. Подумавши, Віктор Йосипович зауважує - між ЧАЕС і «Титаніком» є щось таке що зближує їх і основою, що поєднала ці дві історичні події є людський фактор. Як наглядно показали ці дві події – готовим потрібно бути завжди і до всього, продовжує свою думку полковник Невинний.
За роботу проведену по ліквідації наслідків чорнобильської т трагедії Віктор Невинний був Нагороджений Орденом “Червоної Зірки” - Указ №3771030 від 24.12.1986 року. Президія Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік;
Такі високі нагороди, зазвичай отримували і отримують за бойові заслуги, але якщо її вручали в умовах мирного часу, значить тут мали місце виняткові обставини - виняткова мужність, героїзм і відвага. Сьогодні, можна з абсолютною впевненістю сказати – так просто таку високу нагороду не давали – її потрібно було заслужити і часто ціною такої нагороди ставало людське життя.
25 грудня 2019, всі засоби масової інформації України та світу заполонила, здавалося б незначна подія та цій події була приділена особлива увага. Та це тільки на перший погляд незначна подія – в чорнобильському місті – привиді Прип’ять, на центральній площі, руками колишніх жителів цього сумно відомого, багатостраждального міста була встановлена новорічна ялинка. Люди прикрасили ялинку не тільки іграшками, але й своїми сімейними фотографіями того часу. Останній раз новорічна ялинка була встановлена тут в грудні 1985 року – далі була трагедія 1986 року і про мирне життя, щасливі роки минулого вже ніхто більше тридцяти років не згадував. Люди, які зібралися цього разу були дуже схвильовані, плакали, розповідали про те, як відмічали новорічні свята в минулому, як збиралися на цій площі, раділи трудовим звитягам, відмічали дні народження, словом ностальгія була за кращими роками свого життя, яке вони тут прожили і яке так трагічно і раптово обірвалося. Новорічна ялинка у Прип’яті –це дуже символічна подія, вона показує, що життя тут хоча і несміливо, але в цій новорічній ялинці відроджується і цілком можливо, що це надасть позитивного імпульсу на майбутнє. На початку лютого 2020 року місто Прип’яті виповнилося б 50 років. З цієї нагоди на центральній площі міста влаштували вже унікальне світло-музичне шоу. Таким чином Прип' ять стає в очах людей не скупченням радіоактивних відходів, а місцем для творчості.
І в цих простеньких новорічних вогниках, зібраних на швидку руку, і які так весело засяяли на зеленій красуні ялинці, і в райдузі музичного шоу є світлі вогні радості полковника Віктора Невинного, адже завдяки йому і таким же героям людство було врятовано від страшного чорнобильського лиха. Життя продовжується…
Нехай же живуть у віках наші славні герої-богатирі, які завжди приходять в часи негараздів та лихоліття, щоб захистити український народ від ворожої навали чи іншої біди – адже є така дуже важлива професія – Батьківщину захищати!
Рада ветеранів міста Кам’янець-Подільський на чолі з полковником у відставці Леонтієм Рогалем щиро вітає Віктора Йосиповича та його побратимів з Днем вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на чорнобильській АЕС.
Щиро вітають Віктора Йосиповича та всіх ліквідаторів наслідків на ЧАЕС Почесний Ветеран України, Заслужений працівник соціальної сфери України, депутат Хмельницької обласної ради чотирьох скликань, начальник управління праці та соціального захисту населення з 1987 по 2010 роки міста Кам’янець-Подільський, Ректор Університету третього покоління, заступник голови ради ветеранів міста, голова комітету ветеранів праці та дітей війни, голова первинної ветеранської організації селища цукрового заводу Надія Підскоцька, полковники Олександр Усевич та Михайло Нероба.
Шановний Вікторе Йосиповичу! Ми знаємо Вас, як високопрофесійного фахівця, дуже порядну, .чесну, доброзичливу людину, Ви завжди допомагали і допомагаєте людям, які потребують цього - підкладаєте їм своє сильне плече в часи негараздів та випробувань. Ми, глибоко вдячні Вам за доброзичливе відношення до людей, зокрема до ветеранів війни та праці, до ветеранів Збройних Сил, до людей поважного віку. Будьте завжди таким! Нехай кожний день приносить Вам тільки радість, гарний настрій і добрі новини!
Удачі Вам, здоров’я і успіхів у Вашій невтомній творчій діяльності!
Анатолій Олександрович Бернадін.
Військовий лікар. Керівник інформаційно-видавничого-центру ради ветеранів міста Кам’янець-Подільський, Хмельницької області.
Член Національної Спілки Журналістів України.
фото: Полковник В.Й.Невинний.
фото: Полковник В.Й.Невинний з дружиною.
