У давнину в Україні найбільшим осідком вірмен в Україні був Кам'янець. Вже в кінці XIV століття вірменська громада мала власну церкву святого Нігола, про що свідчить фундаційна плита 1398 року, яка була вмурована в стіну нового кам'яного храму (ХVІ століття).
В 1496 році грамотою Яна Альбрехта підтверджувалися привілеї вірмен, отримані ними від польських королів і подільських князів, пише сайт «Є».
Він дозволив їм вершити суд згідно з вірменськими законами і через свого війта. Але ж протягом всього періоду існування вірменської громади у Кам'янці-Подільському з XIV до XVIII століття їм доводилося вести постійну боротьбу за свої права.
Незалежність вірменського самоврядування багато в чому була пов'язана із самостійністю вірмено-григоріанської церкви в Україні. Тому польсько-католицький патриціат усіляко схиляв львівських і кам'янецьких вірмен до унії з римо-католицькою церковою, спираючись у цій місії на підтримку Ватікану. Чимало зусиль доклали до цього і львівські вірменські душпастирі - колишній ечміадзінський патріарх Мелкіселек та єпископ Нікол Торосович.
Так 1627 року вірменська церковна й світська верхівка Львова з участю другорядних осіб із Кам'янця-Подільського, вболіваючи за свої приватні інтереси й нехтуючи громадськими, підписала з Ніколом Торосовичем угоду й визнала його за свого церковного ієрарха. Громада Кам'янця тривалий час опиралася уніатській політиці Нікола Торосовича, але поборники унії дістали перевагу й 1 жовтня 1666 року у вірмено-григоріанській церкві св. Нігола Божу службу вперше було відправлено за католицьким обрядом.
Велика частина кам'янецьких вірмен усе таки унії не визнавала й за часів перебування міста та Поділля (як окремий еялет) у складі Османської імперії (1672-1699). Тут був вірмено-григоріанський єпископ Іоанн Берестович.
Та пізніше польська влада поступово скасувала національне самоврядування в Кам'янці-Подільському. У 1790 році створено комісію, яка ліквідувала самоуправління вірмен, перенесла вірменський суд і правління до польського магістрату. Через рік була прийнята «Конституція 3 травня». Цей акт передбачав релігійну терпимість, але було вже пізно. Вірмени прийняли унію і повністю асимілювалися.
Жителі вірменської громади залишили у культурній спадщині Кам'янця безцінні пам'ятки письма й архітектури. Серед них – «Вірменська кам'янецька хроніка» (середина ХV - початок ХVІІ ст.), магістратські книги (понад 40), храм св. Миколи, дзвіниця ХVІ ст.
З 1 жовтня 1930 року веде своє літочислення Кам'янець-Подільський ботанічний сад, який нині перебуває в підпорядкуванні Подільського державного аграрно-технічного університету.
Саме 1 жовтня 1930 року народний комісаріат освіти виділив його в окрему науково-дослідну установу. Хоча офіційне життя саду почалося з 1930 pоку, але основна ділянка роботи була зроблена ще задовго до цього. Вже 1925 року було закладено біля Інституту народної освіти близько десятини саду. Через рік у ньому нараховувалось більше 500 рослин, сьогодні ж їх кількість сягає 2,8 тисячі видів і форм. 1927 року вже розпочався обмін насінням з іншими республіками колишнього Радянського Союзу.
Ще в ті далекі роки співробітники саду працювали над створенням комфорту рослинам і швидкої їхньої акліматизації, це ж саме вони продовжують робити сьогодні.
У роки Другої світової війни колекція саду знаходилась під загрозою вивезення до Німеччини, але, на щастя, залишилась практично непошкодженою.
У липні 1996 року ботанічний сад передано до Подільського державного аграрно-технічного університету як «Пам'ятку природи загальнодержавного значення».
Нині в структурі ботанічного досить успішно функціонують три лабораторії: дендрології, флори, декоративного квітникарства. Колекційний фонд включає колекції: дерев і кущів, тропічних і субтропічних рослин, раритетів, лікарських рослин тощо. Та чи не найдивовижнішим і найцікавішим місцем тут є оранжерея субтропічних рослин.
