Сьогодні ми в глибокій повазі, низько схиляємо свої голови перед воїнами, які загинули, захищаючи рідну землю від німецько-фашистських загарбників. В цей час ми, також, низько схиляємо свої голови перед партизанами і підпільниками, всіма людьми доброї волі хто у той важкий час чинив опір ворогові і загинув в ім’я життя прийдешніх поколінь, в ім’я Перемоги, в ім’я світлого майбутнього людства.
Живим Ветеранам наша синівська любов, повага і найкращі вітання і побажання міцного здоров’я і довгих років життя. 2 вересня 1945 року в Токійській затоці, на палубі американського крейсера «Міссурі» представниками антигітлерівської коаліції було підписано акт про беззастережну капітуляцію мілітаристської Японії – союзниці гітлерівської Німеччини у Другій світовій війні...
Йшла жорстока Друга світова війна. ЇЇ подальша доля була чітко окреслена в липні 1943 року в ході проведення Курської битви. Фашистська Німеччина зібрала тут всі свої наявні сили: найновіші танки, літаки, озброєння. В країні була проведена тотальна мобілізація німецького населення під яку попали і 60 – літні «призовники». Зі всієї Європи гітлерівське командування під грифом секретності та суворого дотримання правил маскування передислоковували свої сили у райони Орловсько-Курської дуги. Закінчилося для них все це - страшною катастрофою. 30 самих боєздатних німецьких дивізій, в тому числі 7 танкових перестали існувати. Це був початок кінця гітлерівської кліки. Червона Армія отримала у цій битві блискучу перемогу, чим заслужила глибоку вдячність і повагу всього прогресивного людства світу. Потрібні були наступні кроки – і вони почалися. З 28 листопада по 1 грудня 1943 року відбулася знаменита Тегеранська конференція, яка визначила подальші дії антигітлерівської коаліції та їх післявоєнне співробітництво. В ній прийняли участь керівники трьох держав - СРСР (Й.В.Сталін), США (Ф.Рузвельт) і Англія (У.Черчіль). Разом з керівниками держав, на конференцію прибули також дипломати та військові радники.
Серед ряду дуже важливих, доленосних питань, які розглядалися на конференції делегація СРСР, також, взяла на себе зобов’язання про те, що після розгрому фашистської Німеччини Червона Армія вступить у війну проти мілітаристської Японії. Заява СРСР про те, щоб після розгрому гітлерівської Німеччини відкрити бойові дії проти мілітаристської Японії була повністю виконана. Справа в тому, що в ході війни проти гітлерівської Німеччини Радянський Союз для можливої агресії зі сторони Японії був вимушений тримати на Далекому Сході великі збройні сили. Японські мілітаристи не раз намагалися здійснити свої загарбницькі плани за рахунок нашої території. В 1904 році, скориставшись поразкою слабкої царської Росії, вони відірвали від неї Південний Сахалін і Курильські острови, закривши для Росії вихід в океани і в порти Камчатки і Чукотки. В 1918 році японська вояччина захопила Далекий Схід і 4 роки нещадно грабувала багатства держави і вбивала та жорстоко знущалася з радянських людей. Червона Армія в запеклих боях звільнила Далекий Схід від японських інтервентів. Та не довго панував тут мир. В 1938 році Японія знову почала агресивні військові дії проти СРСР, в районі озера Хасан, надіючись оточити і захопити Владивосток. Отримавши тут поразку, японська вояччина через рік нанесла удар біля ріки Халхін-Гол.в Монголії, щоб звідти вдертися на радянську територію, перерізати транссибірську залізничну магістраль і захопити весь Радянський Далекий Схід. Тут також японці отримали серйозну військову поразку і більше вже не наважувалися нападати на СРСР, хоча агресивні наміри по відношенню до Радянського Союзу у них залишилися. Після нападу фашистської Німеччини на СРСР, як визнавав заступник військового міністра Японії генерал Топінага: «Ми надіялися, що СРСР виведе свої війська з Далекого Сходу на західний фронт і Японія зможе без великих втрат захопити Радянський Далекий Схід». Та Вище керівництво СРСР проявило мудрість і далекоглядність, тому незважаючи на дуже важку ситуацію на німецько-радянському фронті, всю війну утримували значні військові сили на Далекому Сході, чим стримували японського агресора.
Для остаточного ж розгрому Квантунської армії потрібно було більше військ. Тому, в травні - липні 1945 року радянське командування перекинуло із Заходу на Далекий Схід управління бувших 2-го Українського і Карельського фронтів, 5-у і 39-у армії 3-го Білоруського фронту, 53 – загальновійськову і 6-гвардійську танкову армії 2 – го Українського фронту – всього 27 стрілецьких дивізій, 7 стрілецьких і 5 танкових бригад, 1 танковий і 2 механізованих корпуси, а також другі з’єднання і частини різних родів військ. В результаті цього бойовий склад радянських військ на Далекому Сході збільшився майже вдвічі. Переміщення такої кількості військ, бойової техніки і вантажів що забезпечували бойові дії на відстань 10-12 тисяч кілометрів пройшла успішно. Про складність цієї справи говорить той факт, що для перевезення такої кількості військ і засобів знадобилося більше як 186 тисяч вагонів, а здійснювалася вона по єдиній Транссибірській залізничній магістралі. 6 і 9 серпня 1945 року світ був приголомшений діями США. В ці дні американська авіація, за наказом президента США Трумена скинула атомні бомби на міста Хіросіма і Нагасакі. В результаті цього атомного бомбардування було вбито, скалічено сотні тисяч мирних жителів, а самі міста були спалені і зруйновані. Застосовувати атомну зброю проти мирних жителів не було абсолютно ніякої військової необхідності, так як доля японських агресорів була майже вирішена. Це було початком політики атомного шантажу.
Червона Армія атакувала Квантунську армію всіма наземними військами, авіацією, а також зі сторони моря. Ворог чинив відчайдушний опір, але із самого початку радянські війська захопили ініціативу і розгорнули стрімкий наступ на всіх напрямах. 2 вересня 1945 року, представники уряду Японії підписали акт про беззастережну капітуляцію. За дорученням Верховного Головнокомандування – від СРСР капітуляцію Японії прийняв генерал Червоної Армії, українець Кузьма Дерев’янко. Генерал-лейтенант Кузьма Миколайович Дерев’янко, видатний полководець, розвідник, дипломат. Народився він 14 листопада 1904 року в селі Косенівка Київської губернії. Сьогодні це Черкащина. В подальшому сім’я Дерев’янко вимушена була проживати на Вологодчині, куди його батька вислали за революційну діяльність. З 1922 року Кузьма Дерев’янко в рядах Червоної Армії. В Харківській військовій школі він досконало вивчив японську мову, а у військовій академії імені М.Фрунзе вивчив і вільно міг розмовляти ще й англійською мовою, що в подальшому визначило його блискучу кар’єру. З середини 30 – років Дерев’янко виконує особливі завдання в період японсько-китайської війни. З 1940 року полковник Дерев’янко – заступник начальника відділу розвідки Прибалтійського особливого військового округу. На початку Великої Вітчизняної війни Кузьма Миколайович на великих посадах в розвідці Північно-Західного фронту. І тут він себе проявив вмілим розвідником і командиром. В серпні 1941 року на чолі спеціальної групи він здійснив сміливий рейд в тил німецьких військ, в результаті чого звільнив із концтабору під Старою Русою дві тисячі солдат і офіцерів Червоної Армії. В розпал війни Дерев’янко начальник штабу 53 – ї, 57 – ї, 4 – ї гвардійської армій. Нам особливо дорого те, що Кузьма Миколайович визволяв нашу рідну Україну. Він приймав активну участь у жорстоких боях при форсуванні Дніпра, та при проведення Корсунь-Шевченківської наступальної операції. Після перемоги над фашистською Німеччиною Кузьму Миколайовича направляють на Далекий Схід начальником штабу 35 – армії. За свою мудрість, виняткову сміливість, рішучість і результативність бойових дій українець Кузьма Дерев’янко користувався великим авторитетом в армії та неабиякою довірою Вищого керівництва Радянського Союзу. Саме йому в незабаром була вручена телеграма Верховного Головнокомандуючого, генералісимуса Й.В.Сталіна і начальника Генерального штабу генерала армії А.І.Антонова про виконання особливого завдання: від імені Радянського уряду підписати акт про беззастережну капітуляцію мілітаристської Японії. Акт було підписано 2 вересня 1945 року всіма представниками антигітлерівської коаліції на палубі американського крейсера «Міссурі». Вогнище агресії на Далекому Сході було повністю ліквідовано. Друга Світова війна закінчилася.
Після атомного бомбардування американськими літаками Хіросіми і Нагасакі генерала Дерев’янко було направлено для вивчення і узагальнення наслідків цієї трагічної події. .Кузьма Миколайович підійшов до цього питання дуже серйозно і об’єктивно. Були проведені глибокі наукові дослідження, зроблено сотні фотографій, зібрано багато достовірного матеріалу. Генерал підготував змістовний звіт про те, що він побачив і був прийнятий особисто Йосипом Сталіним, який дав високу оцінку виконаній роботі. Спеціалісти-історики висловили думку, що матеріали звіту дали великий привід для роздумів і сильний поштовх для швидкого виробництва атомної зброї в СРСР. Та робота у вогнищі атомного вибуху мала і свої вкрай негативні наслідки і для здоров’я самого генерала. Незважаючи на могутній організм, його здоров’я не витримало руйнівного впливу радіації під час роботи в Хіросімі і Нагасакі. 30 грудня 1954 року він відійшов у вічність. Похоронений Кузьма Миколайович у Москві на Новодівочому цвинтарі. Наш земляк нагороджений багатьма урядовими та високими іноземними нагородами. 7 травня 2007 року видатному українцеві, прославленому генералу Кузьмі Дерев’янко присвоєно високе звання Герой України. Українці свято шанують пам’ять про свого видатного земляка. Урочисто було відзначено 110 – річницю від дня народження Кузьми Миколайовича у місті Черкаси. З цього приводу багато людей зібралося і в селі Косенівка, де він народився. Мітинг відбувся у центрі села. Біля будинку-музею Героя прозвучав Гімн України.
У нашому місті Кам’янець-Подільський сьогодні живуть добре відомі всім люди, які в той час приймали активну участь у боях на Далекому Сході.
Військовий льотчик, полковник морської авіації Петро Миколайович Дружбіцький належить до когорти тих людей з якими сміливо можна йти в розвідку. Він характеризується надзвичайною скромністю, порядністю і доброзичливістю. Петра Миколайовича мешканці Кам’янець-Подільського люблять, поважають і пишаються тим, що така людина проживає у нашому славному місті. В той час Петро Миколайович вже успішно закінчивши училище став військовим льотчиком морської авіації. Воював Петро Миколайович також героїчно і безстрашно – про що свідчать багато його бойових нагород – орденів і медалей, які прикрашають його груди. Не один ворожий літак зник у безодні Тихого Океану, збитий влучними кулеметними та гарматними чергами, тоді ще молодого капітана Петра Дружбіцького. Спочатку довелося воювати на американському двомоторному літаку «Каталіна». Це був досконалий літак, кожен двигун якого мав тисячу двісті кінських сил і який легко сідав на воду. Він виконував різноманітні функції, в тому числі розвідувальну і ефективно знищував кораблі, підводні човни і інші плаваючі засоби. Петро Миколайович згадує, що їм, радянським льотчикам в повітрі протистояв сильний ворог. Японські льотчики воювали на швидкісних винищувачах «Зорро», які вважалися одними з кращих бойових літаків в світі. Льотчики ворога воювали проявляючи військову майстерність і часто розстрілявши боєкомплект направляли свої літаки на кораблі чи інші об’єкти противника. Петро Миколайович літав на бойові завдання і одночасно був начальником штабу військової частини. Часто сідаючи на аеродромі після виконання чергового завдання, хтось із однополчан вискочивши на крило його літака вже стукали у скло кабіни доповідаючи ситуацію, яка склалася на той час у частині. Сьогодні його часто запитують, які кращі були літаки – радянські чи американські? Петро Миколайович позитивно оцінюючи високотехнологічну бойову техніку США, давав високу оцінку радянським літакам. Різниця могла бути в одному - в літаках США, за його словами було більше «бархату» - зручностей, а в загальному наші літаки ні в чому не уступали, а навіть перевищували по бойовій ефективності. Військову службу Петро Миколайович закінчив на Далекому Сході після повного розгрому мілітаристської Японії, союзниці гітлерівської Німеччини у другій світовій війні.
З великою приємністю ми сьогодні згадуємо ще одного нашого славного земляка. Це, ветеран Великої Вітчизняної війни, заслужений офіцер у відставці, бувший ректор Кам’янець-Подільського філіалу Київського автомобільного дорожнього інституту, кандидат економічних наук, доцент Онисим Жук. Це чудова, доброзичлива людина, яку люблять і поважають у нашому місті. Його, тоді ще 17 річного юнака призвали до 18 – окремого кулеметного батальйону морської піхоти на Далекому Сході. Такі підрозділи використовували на самих небезпечних ділянках фронту. Вони першими кидалися у бій і останніми його покидали. Сьогодні Онисим Михайлович активний член ветеранського руху у нашому місті та Подільського краю. Він часто зустрічається з молоддю і розповідає про ті незабутні сторінки героїчного минулого нашого народу, який врятував світ від фашистської чуми.
Було б великою несправедливістю, якщо б ми не згадали ще одного нашого славного ветерана, який проливав кров у боях на Далекому Сході. Це ветеран другої світової війни, інвалід 1 групи, полковник у відставці Маслов Євгеній Андрійович. Народився Євгеній Андрійович 8 січня 1925 року. Як тільки йому виповнилося 18 років, його вже 10 січня 1943 призвали в ряди Червоної Армії. З цього часу він рядовий роти автоматників, 9 стрілецького полку, 94 стрілецької дивізії Забайкальського фронту. З липня по 9 серпня 1945 року дивізія здійснила марш-кидок у район бойових дій. 9 серпня 1945 Євгеній Андрійович прийняв свій перший бій з японцями. Бій був дуже жорстокий – 40 бійців роти загинули смертю хоробрих. 22 серпня молодий солдат отримав важке поранення і попав на лікування у військовий госпіталь в Сольє – Сибірське, де його і застала звістка про закінчення другої світової війни. Після поранення йому довелося ще продовжувати військову службу у Забайкальському військовому окрузі. В 1946 році, його, як одного з кращих солдатів направили на навчання у військове училище в Ростові на Дону. З 1949 року Євгеній Андрійович проходив військову службу на офіцерських посадах в Збройних Силах СРСР. В 1961 році він переводиться для продовження військової служби на Україну. В 1968 році полковник Маслов приймає активну участь у формуванні Кам’янець-Подільського вищого військово-інженерного командного училища, де і продовжує військову службу до 1975 року на посаді старшого помічника начальника навчального відділу. Сьогодні продовжує славну традицію вірного служіння своїй Батьківщині, його син - голова первинної ветеранської організації КПВВІКУ імені маршала інженерних військ В.К.Харченко, підполковник Олександр Маслов.
Ще один захисник Батьківщини, який проживав у нашому місті і який закінчував другу світову війну на Далекому Сході – це Марковський Павло Павлович. 26 березня 1944 року, в ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції, радянські війська звільнили місто Кам’нець-Подільский. В этот же день, 26.03.1944 року, Марковский Павло Павлович, за покликом серця і гарячим бажанням звільнити рідну землю від ворога стає в ряди Червоної Армії.
21 липня 1944 року Павло Павлович, в ході кровопролитних боїв отримав важке поранення в голову. В цих боях воїн проявив неабиякий героїзм і мужність та особисту відвагу. Командування військової частини підготувало документи на нагородження його високою державною нагородою. Мова йшла про присвоєння йому звання “Героя Радянського Союзу” Ознайомившись із цими документами, один з чиновників вищестоящого штабу заявив:“Сын “врага народа” не может быть героем”. (згадали минуле героя, батько якого був репресований). Після запеклих боїв на радянсько-німецькому фронті, Павло Марковський з 09.08.1945 року проходить військову службу на 1-му Далекосхідному фронті. І тут відважний солдат безстрашно і героїчно воює за що отримує багато державних нагород та повагу та високий авторитет від своїх однополчан.
Після закінчення бойових дій на фронтах з Німеччиною і Японією Марковский П.П. продовжує несення військової служби на Далекому Сході (Чукотка, бухта Проведіння):
Ми щиро вдячні нашим дорогим Ветеранам за їх героїчний подвиг в роки Великої Вітчизняної війни, за їх ратний подвиг по відбудові народного господарства в післявоєнний період, їх сумлінну працю та військово-патріотичне виховання підростаючого покоління. Бажаємо їм міцного здоров’я, щастя, злагоди, сімейного благополуччя, мирного неба над головою. Нехай кожний прожитий день приносить їм тільки добрі новини і дає надії на краще!
О, сивий ветеран жорстокої війни!,
Ти світ звільнив від чорної навали,
Щоб люди не боялися фашистської чуми
Та щоб сади весною розцвітали!
Фронтовики! Не Ваша в тім вина,
Що рани спати не дають ночами…
Війни гірку Ви чашу випили до дна.
Тож вічна Слава Вам – завжди Ви з нами!
Вічна слава і пам’ять героям, що полягли за честь, свободу і незалежність нашої Батьківщини! Нехай земля буде їм пухом! Живим героям наша турбота, шана, повага і любов!
2 вересня 2020 року влада міста Камянець-Подільський за участю ради ветеранів та представників громадських організацій в Сквері Танкістів поклали вінки та квіти до пам’ятника воїнам, що загинули визволяючи місто в березні 1944 року від нацистських загарбників. Хвилиною мовчання присутні вшанували світлу пам'ять всіх людей доброї волі, які віддали своє життя, щоб ми сьогодні жили під мирним небом.
Автор матеріалу: Анатолій Бернадін.
Керівник інформаційно-видавничого центру ради ветеранів міста Кам’янець-Подільський.
