"Люди! Будьте пильні!", - саме з такими словами звернувся до всього прогресивного людства світу Юліус Фучик у своїй книзі «Репортаж із зашморгом на шиї»– полум’яний письменник-антифашист, один з керівників Руху Опору в роки Другої світової війни. 8 вересня 1943 року, в Берліні, в тюрмі Плетцензеє, фашисти стратили його на гільйотині.

Рожевого ранку, в неділю 22 червня 1941 року фашистська Німеччина, віроломно порушивши Договір про ненапад, почала військові дії проти СРСР. Німецько-фашистська авіація 2 – го Повітряного флоту люфтваффе під командуванням фельдмаршала Кессельрінга нанесла масовані, сильні удари по наших аеродромах, залізничним вузлам, військово-морським базам і мирним містам на глибину 300-400 км. від границі. Дальше, після потужної артпідготовки на простори Радянського Союзу вторглися головні сили  німецько-фашистської армії.  Особливо постраждали військово-повітряні сили СРСР. На аеродромах і в повітрі, в перший же день війни ворогом було знищено до 90 відсотків літаків.  Та і в цих умовах, ті льотчики, які зуміли підняти в повітря свої бойові машини, героїчно воювали з ворогом.   Після потужної артпідготовки на простори Радянського Союзу вторглися головні сили  німецько-фашистської армії. Разом з Німеччиною в війну проти СРСР вступили Угорщина, Італія, Румунія і Фінляндія. Гітлер, своїх загарбницьких, людиноненависницьких намірів ніколи не приховував. Ще в далекому 1925 році, у своєму постулаті «Майн Кампф»  він вказав на те, що буде війна проти СРСР.  Для Німеччини потрібен «життєвий простір» - Гітлер його бачив на Сході

Розв’язана фашистською Німеччиною і мілітаристською Японією Друга світова війна палала страшним полум’ям з 1 вересня 1939 року по 2 вересня 1945 року. Вона втягнула в свою криваву орбіту 61  державу всіх континентів з населенням 1 мільярд 700 мільйонів чоловік. Бойові дії велися на території 40 країн. У війні проти Радянського Союзу німецько-фашистське керівництво ставило своєю ціллю знищити радянську державу, захопити її територію і багатства, перетворити радянських людей у рабів. Гітлер заявив: «Моя місія – знищити слов’ян. Слов’янство є собою біологічне питання, а не політичне…І ми повинні застосувати колонізаторські  і біологічні засоби для знищення слов’ян». Особливо великих втрат, людських страждань і руйнації зазнала наша Україна. Незважаючи на героїчний опір Червоної Армії, гітлерівським полчищам, на кінець 1941 року вдалося окупувати майже всю територію України. Гітлер і його кліка насамперед бачили в Україні територію  «життєвого простору» для німців, а  самих українців своїми рабами. За планом «Барбаросса», був розроблений так званий генеральний план «Ост», за яким  65 відсотків українського населення повинні взагалі були зникнути з лиця землі. Правителем України Гітлер вибрав -  гауляйтера Східної Прусії Еріха Коха, відомого своєю жорстокістю й нетерпимістю, а також особливою ненавистю до слов’ян. У промові до свого штабу після приїзду на Україну у вересні 1941 року Кох заявив: «Мене знають як жорстокого собаку. Саме тому мене призначено рейхскомісаром України. Наше завдання полягає у висмоктуванні з України всіх товарів, які лише можна захопити, без огляду на почуття і власність українців. Панове, я чекаю від вас найсуворішого ставлення до місцевого населення».  

В перший же день війни, вранці  22 червня 1941 року, німецькі літаки  скинули свій  смертоносний вантаж і на наше місто Кам’янець-Подільський.  Палали будинки, гинули люди – почалася сама страшна за всю історію людства війна. 10 липня 1941 року, наше місто було захоплене загарбниками. З цього часу, і до 26 березня 1944 року, місто Кам’янець-Подільський перебувало під німецько-фашистською окупацією. Воно зазнало дуже значних людських і матеріальних втрат і важких страждань від озвірілого ворога. Саме тут, у нашому місті окупантами був створений міжнародний концентраційний табір, куди привозили людей із Польщі, Чехословаччини, Угорщини та інших країн Європи. Вже в серпні 1941 року, почалося масове знищення мирного населення, яке продовжувалося весь період окупації міста. Всього було вбито і по звірячому закатовано у Кам’янець-Подільському більше 85 тисяч – військовополонених та мирних,  ні в чому, невинних людей. Вороги не щадили ні дітей, ні жінок, ні  людей похилого віку. Земля горіла під ногами фашистських окупантів і їх прихвоснів зрадників – поліцаїв. На шлях боротьби з ненависним ворогом у місті Кам’янець-Подільський стали патріоти, які не шкодуючи свого життя воювали з ненависним ворогом. Це учасники антифашистського підпілля на чолі з Олександром Павлюком і молодіжне патріотичне підпілля міста, яким керували Вілен Паворін і Дмитро Мозолевський. Майже всі вони загинули у тому страшному двобої. На їх місце ставали тисячі нових борців за честь, свободу і незалежність нашої Батьківщини.

Підсумки Великої Вітчизняної війни наглядно показали всьому світові, що в світі немає такої сили, яка могла б поставити на коліна народ,  вірний ідеям свободи і незалежності, народ, який не шкодуючи свого життя воює  за свою Батьківщину.                

Дорогою ціною дісталася Перемога нашому народу. Ветерани - фронтовики знають, що на фронті командир мотострілецького взводу тримався в середньому тиждень і гинув, командир мотострілецької роти – біля двох тижднів, танкіст – півтора – два бої, льотчик два - три бойові вильоти. Офіцерів за війну загинуло біля мільйона чоловік. Кожний третій не повернувся з війни. Доля втрат рядового складу складала 75 відсотків. Війна продовжувалася 1418   днів і ночей. Кожної доби в середньому гинуло 19040 чоловік, в час 793, за хвилину гинуло  13 чоловік. Як згадує учасник війни, генерал-майор танкових військ І.Бабак, їх танковий полк пройшов з боями 1500-1700 км., і повністю змінив 5 танкових парків. З дня формування із бойових підрозділів полка, до дня Перемоги дійшли тільки 2 танкісти. Україна, у тій війні втратила біля 10 мільйонів своїх громадян. Це страшні цифри війни. Ми живі, в неоплатному боргу перед загиблими на фронтах, в партизанських загонах і катівнях гестапо, в концентраційних таборах - померлих від ран і голоду.    

Згадуючи про наших мужніх захисників Батьківщини, Ветеранів Великої Вітчизняної війни, ми справедливо називаємо їх поколінням сильних і нескорених духом. Вони мужньо і непохитно вистояли в найстрашніші роки війни в двобої із сильним підступним ворогом. Вони вистояли в окопах і в смертельних атаках,  героїчно воювали стікаючи кров’ю в палаючих танках і літаках, в спеку і в лютий холод, наближаючи світлий День Перемоги. Вони наша історія, наша честь і гордість, яскравий приклад того як треба жити, працювати, як треба берегти і захищати свою Батьківщину Вони показали всьому світові високі зразки мужності і героїзму, високої моральності і порядності, патріотизму і самопожертви.

Добрим словом хочеться згадати сьогодні і працівників фронтового тилу, а це мільйони чоловіків, жінок, людей поважного віку та  особливо молодь. Це вони, в глибокому тилу швидкими темпами відновлювали заводи  та інші підприємства на яких виготовляли  танки, літаки, стрілецьку зброю на інші важливі речі необхідні для фронту. Працювали, майже, цілодобово – час був такий - вимагав максимальної віддачі сил для боротьби з озвірілим ворогом. Разом з дорослими працювала  молоді  хлопці і дівчата. Це про таких юнаків пишуть, розповідають, що підклавши під ноги дерев’яного ящика – щоб дістати рукоятки токарного станка, вони не жаліючи своїх сил, здоров’я виготовляли зброю для армії, виконували і перевиконували взяті на себе зобов’язання. Юнаки – це ще гучно сказано. Часом вони, ще діти, аж світилися від недоїдання, холоду, але кожен з них мужньо і героїчно працював і вважав за зраду покинуте робоче місце у цей відповідальний для нашої країни час. Ветеран нашої ветеранської організації полковник у відставці Дружбіцький  Петро Миколайович, який працював на оборонному заводі в Барнаулі згадує, що вони часто збиралися, радилися, ділилися між собою досвідом по виготовленню зброї, боєприпасів, допомагали один одному в роботі і повсякденному житті. Кожного дня, протоптаною стежиною він і його друзі спішили на завод, показували охоронцю на прохідній пропуск і приступали до роботи. Ночами, дещо розганяючи темінь у заводських цехах боязливо блимали вогниками, а здебільшого кіптявою світильники з – під снарядних гільз. І чим тільки заправляли ті світильники – невідомо, так вони коптили, але то було хоч якесь світло, яке давало змогу працювати. Молодь на заводі - це був згуртований юнацький колектив, який прагнув одного – Перемоги над ненависним ворогом і світлого майбутнього для своєї Батьківщини. Багато з них мали палке бажання стати в ряди Червоної Армії, але за віком їх не призивали, та і тут – в тилу вони робили дуже важливу державну справу. Їх енергія, молодість, завзяття сприяли успішному виконанню тих завдань, які  стояли перед ними  і радували робітників старшого покоління,  які були їх наставниками і працювали пліч – о пліч з ними. Це вони       - діти війни, героїчне покоління нашої держави, яке  навіки залишаться в народній пам’яті, як покоління юних патріотів, які як могли  наближали світлий день Великої Перемоги.   

Червона  армія і наш народ вистояли і перемогли фашистську нечисть, визволивши від ворога свою територію  і країни Європи. Вони врятували весь світ від коричневої чуми.

О, сивий ветеран жорстокої війни!,

Європу ти звільняв від чорної навали,

Щоб люди не боялися фашистської чуми

Та щоб сади весною розцвітали!

Фронтовики! Не Ваша в тім вина,

Що рани спати не дають ночами…

Війни гірку Ви чашу випили до дна.

Тож вічна Слава Вам – завжди Ви з нами!

Після великої Перемоги над лютим ворогом ветеранам  довелося відбудовувати зруйноване війною народне господарство. Відбудовувати міста і села, шахти, промислові підприємства, школи і лікарні, дитячі садочки – робити все щоб наступні покоління жили в добрі, злагоді і мирі.

Мир нам сьогодні дуже необхідний і сам по собі він не прийде, його потрібно здобувати.

На жаль, складні часи сьогодні переживає український народ. Героїчно захищаючи честь і незалежність нашої держави, недоторканість кордонів України гинуть наші молоді хлопці. Серед них випускники нашого військового ліцею Сергій Саліпа, Роман Наглюк, Дан Колісник, які віддали своє життя за свою Батьківщину. Вічна їм слава і вічна повага!         

Сьогодні ми в глибокій повазі, низько схиляємо свої голови перед воїнами, які загинули, захищаючи рідну землю від німецько-фашистських загарбників та інших ворогів. В цей час ми, також, низько схиляємо свої голови перед партизанами і підпільниками, всіма людьми доброї волі хто у той важкий час чинив опір ворогові і загинув в ім’я  життя  прийдешніх поколінь, в ім’я Перемоги, в ім’я світлого майбутнього людства.

Вічна слава і вічна пам’ять радянським солдатам, партизанам і підпільникам, всім людям доброї волі, що полягли в  жорстоких боях з німецько-фашистськими загарбниками за честь і незалежність нашої Батьківщини! Нехай земля буде їм пухом! Живим героям наша турбота, шана, повага і любов!

Голова ради ветеранів міста Кам'янець-Подільський, член обласної та всеукраїнської ради організації ветеранів України,  полковник у відставці

Леонтій Рогаль.