У лютому 2022 року нацгвардієць Олексій Томашун зустрів своє 19-річчя в окопах поблизу Волновахи. Його життя вже тоді змінило вторгнення росіян. Але найскладніші випробування були попереду.

«Просто сидів в окопі, і кажу: у мене ж сьогодні день народження. Хлопці відкрили банку тушонки, підпалили сірник, кажуть: «З днем народження», – пригадує Олексій.

Історію нацгвардійця з Нетішина розповіли у пресслужбі військової частини 3043.

Ще до початку повномасштабного вторгнення під час строкової служби підписав контракт. Згодом його підрозділ триматиме оборону на Донецькому напрямку, не даючи ворогу просунутися вглиб міста Волновахи. Саме там, у третій день війни, він знищив першого російського окупанта, який намагався атакувати позиції гвардійців з гранатометом.

«Один з росіян вибіг з РПГ у нашу сторону. Якби не його смерть – була би наша смерть. То був мій перший двохсотий ворог в моєму списку», – розповідає військовий.

Після повернення в частину Олексій продовжив навчання. Він опанував курс тактичної медицини, здобув сертифікацію командира мінометного розрахунку та отримав ще декілька військових спеціальностей.

У вересні 2024 року він знову вирушив на Донецький напрямок. Там його підрозділ працював із 12 бригадою спеціального призначення «Азов». Під час одного з боїв він отримав важке поранення. Через травмовану ногу не зміг швидко відійти, кинув гранату в бік противника, після чого ворожа граната прилетіла у відповідь. Олексій втратив око, але не здався.

«Кинув гранату на їхні голоси. Через хвилину-дві – прилетіло мені. Я отримав поранення. Одразу витекло око. Думаю: треба назад у бліндаж, якщо будуть заходити – там їх і буду приймати», – згадує гвардієць.

Усвідомлюючи небезпеку, він відступив у власний бліндаж. Там у ближньому бою знищив усіх ворогів і вийти до своїх буквально по тілах окупантів.

«Я чув, як вони заходять. Кров заливала здорове око, але першого з них «задвохсотив». Встиг підняти зброю – влучив йому в голову. Потім почали закидати мене гранатами. Обличчя, ліву руку та ногу посікло уламками. У бліндажі були пляшки з бензином, я почав горіти. Але якраз тоді, коли ворожий снаряд обвалив землю, полум’я згасло», – згадує воїн.

Під час відступу Олексія ще кілька разів обстрілювали, його поранили уламками. Він наклав турнікет на ногу та вирушив до своїх, дорогою кілька разів втрачаючи свідомість. Лікарі дістали з його тіла понад десять уламків, однак деякі з них залишилися у кістках і в орбіті ока, адже їхнє видалення занадто ризиковане. Попри важке поранення, Олексій не збирається полишати службу. Сьогодні 22-річний незламний воїн проходить лікування та реабілітацію, але вже будує плани на майбутнє в лавах Національної гвардії України.