Відвезла трьох дітей до батьків на Львівщину та разом із чоловіком пішла боронити країну від російських варварів: дружина заступника командира 3-ї окремої танкової Залізної бригади Андрія Власюка Наталія розповіла журналістам як зважилась на сміливий вчинок.

Ту ніч забути неможливо. Думаю, ніколи не забуду. Під ранок — телефонний дзвінок Андрію. Він сказав, що почалась війна, швидко зібрався і пішов у частину. Я з дітьми залишилась вдома. Насправді, було страшно, бо то була невідомість, — так розпочала свою розповідь про перші години війни дружина заступника командира 3-ї окремої танкової Залізної бригади Андрія Власюка Наталія.

Попри тривожні спогади, у голосі — якась особлива міць. Подумалось, що так лаконічно може говорити справді лише дружина військового та ще й — мати трьох дітей, бо найперше думала про їх безпеку.

За словами жінки, до вечора спільно із чоловіком вирішили, що потрібно дітей відвезти до Львова, де проживають батьки Наталії. Поїхали практично із незнайомими людьми. Через три тижні повернулася одна, бо потрібно було на роботу —  працювала у сфері торгівлі. Потроху поверталася до більш-менш звичного ритму, хоч хвилювання, звісно, не покидало: з одного боку — за чоловіка та його побратимів, з іншого — за дітей. Щоб бути ще ближчими, було вирішено, що і Наталія стане військовою.

Такі думки у мене були ще із 2017 року, але не склалося, — розповідає Наталія. — У травні 2022-го я була рішучою.

Так і Наталія одягнула військову форму, щоб підтримати чоловіка, хоч служить в іншому військовому формуванні.

Андрій та Наталія познайомилися 10 вересня 2005 року на весіллі у знайомих, а рівно через рік, 9 вересня (у день народження Наталії) - одружилися. Андрій був випускником Національної академії Сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного (м. Львів) і дістав направлення на службу до Хмельницького. Молода родина часто змінювала зйомні квартири, зрештою вирішили шукати можливості повернутись на Львівщину.

Утвердила ці думки поява на світ у 2009 році старшої донечки Ані. Бог нагородив цю красиву подружню пару ще двома дівчатками, які приносили безмежну радість батькові. Сімейне щастя не заважало, а, навпаки, стимулювало до успіхів на службі. Так, Андрій Володимирович прийняв рішення продовжити навчання та вступив до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (м. Київ). Поїхав на навчання разом із великою родиною, яка оселилась у гуртожитку на території навчального закладу. Далі були різні місця служби: повернення до Львова, Яготин, Гончарівське, і, зрештою, Ярмолинці.

Чи важко бути військовою? Для мене — ні. Стільки років бути дружиною військового — то це, швидше, органічно, — ділиться пані Наталія. — І хоч до 3-ї танкової місце моєї служби відношення не має, я завжди хвилююся за хлопців, бо знаю, що буває важко. Адже тут служить мій чоловік, з ним — мої думки і серце.

Завжди хочеться підтримати, адже я знаю, що стати військовим - дитяча мрія Андрія. Правда, він мріяв стати пілотом, навіть моделював макети літаків, але й танки, до речі, теж моделював! (сміється). Сьогодні у безмірі обов'язків мені важко навіть уявити його дні. Тому бути поруч, відчувати настрій, створити атмосферу родинного затишку та любові, чекати, коли чоловік у далеких відрядженнях, додавати сили і на відстані — ось такі мої головні завдання як дружини. Ми з донечками пишаємося нашим чоловіком та батьком, бо він справді чудовий!