На Facebook сторінці "Типова Славута" було опубліковано допис Людмили Романенко про життєву історію пані Олени, 70-річної пенсіонерки, яка будучи інвалідом намагалася самотужки оформити український паспорт.
Розповім про вчорашню подію, яка мене просто приголомшила.
Біля полудня в центрі міста по вул. Грушевського в районі Нацбанку, я побачила жінку яка повзла по тротуарі. Я була на другій стороні вулиці і спочатку не зрозуміла, що з нею. Підійшла. В неї на руках були робочі рукавиці і вона в прямому значені цього слова повзла опираючись на руки, так як в неї ампутовані ступні.
Тепер читайте уважно: Вона проповзла від філармонії до ЦНАП !!!!! і пані Олена сказала , що я перша людина, яка її запитала, що з нею. Люди просто приізджали, проходили та оминали її.
Коротка історія п. Олени
Ступні ампутували. Живе в селі з сином на пенсію. Син п’є. Коли приходить додому п’яний , вона переховується за хатою в бур’янах , щоб не бив, там і ночує. В тих бур’янах і загубила паспорт, який завжди мала з собою. Чиновник з селищної ради видав їй довідку про приписку та порадив їхати в ЦНАПП в Хмельницький.
Вона зателефонувала знайомій і приїхала, захопивши для тієі подарунок з села - картоплю, буряк, та інший сільський скарб.
Переночувавши в квартирі у п. Насті, якій до речі 70 років, вони ранком вирішили добратись в ЦНАПП, як радив чиновник.
Не знаю як у вас уява, але я особисто не можу уявити як жінка без ступнів, без інвалідного візочка, без супроводу, повзе з 20-ти кілограмовим рюкзаком до автобусної стоянки, та ще й опасаючись , щоб не побачив п’яний син.
В якому столітті ми живемо? Кому ми платимо податки?
В компетентності чиновників довелось і переконатись і мені, коли я вирішила хоч чимось допомогти. п. Олені. Зайшла в ЦНАПП, показала довідку. Кажуть: "ну якщо ви взялись допомогти - їдьте в Чорний острів, бо це не наша парафія" .Приїхала. А звідти мене прямо в еротичну подорож! Потрібно свідоцтво про народження, без нього ніде вам нічого не зроблять Пані Олена родилась в Мурманську, свідоцтва нема. Ніхто навіть і, не подумав перетелефонувати в міграційну службу чи поліцію. Нічим не допомогли і нічого й не порадили.
Паспорт у пані Олени через місяць буде. Але я просто б ніколи не повірила, що в наш час можливе таке середньовічне ставлення до людей, якби сама не побачила це на власні очі та не потратила пів дня часу, щоб допомогти цій жінці.
Я залишаю телефон подруги пані Олени, пані Насті, яка зможе розповісти про цю ситуацію більш детально. 0 (96) 481 88 30 .Зателефонуйте будь-ласка, небайдужі, а такі люди , я вірю є , з пропозиціями як далі допомогти цій жінці.
Автор: Людмила Романенко
