Ключові тези з інтерв’ю найсильнішого українського аналітика Володимира Горбуліна: про війну з Росією, Путіні, Донбасі і майбутньому України.
Повномасштабна війна з Росією малоймовірна, але повертати зараз зруйнований Донбас – значить повісити на Україну важкий тягар. Так вважає один з найсильніших українських аналітиків Володимир Горбулін – перший віце-президент Національної академії наук України, в обов’язки якого входять питання національної безпеки. Більше 20-ти раз він брав участь в мінських переговорах, був першим керівником політичної підгрупи. Володимир Горбулін не любитель бесід з журналістами, і тільки з нагоди 80-річчя дав інтерв’ю. Дивно, але воно пройшло малопоміченим.
Донбас – це завжди трошки “по понятіям”. “Там завжди був свій мікроклімат … Дуже висока ступінь небезпеки праці створила власну міфологію про особливу значущість. Донбас цим завжди жив … Я знав, що там були серйозні ускладнення. З одного боку, завжди була присутня жорстока боротьба за жорстоку справедливість, з іншого – це трошки нагадувало життя по понятіям “.
План Путіна – українська Чечня. “Так звана опозиція обіцяє за п’ять-шість тижнів вирішити проблему Донбасу. На яких умовах, хотів би запитати? На російських? Тобто створити там “українську Чечню”. Київ буде вкладати у відновлення зруйнованої інфраструктури гроші, а управляти регіоном реально буде Росія, про що мріє Путін”.
Це вантаж для України. “З Донбасу вивезено все. З Донецька – завод хімічних виробів і Топаз, де виробляли Кольчугу. З Рубіжного на Луганщині – завод Зоря, який виготовляв баллиститне тверде паливо (входив до трійки кращих в СРСР після хімкінського в Підмосков’ї і Бійського на Алтаї). Донбас зруйнований. Повісити на Україну такий тягар, який неможливо буде збалансувати”.
Звільнити Донбас могли до 25 серпня 2014 року. “Я знаю, які були варіанти. Фактично залишався тиждень від сили, якби не сталося пряме військове вторгнення … (Зараз) на Донбасі два армійські корпуси – 32 тисячі добре озброєних і добре підготовлених людей. До того ж постійно приходять гумконвоі з Росії, в яких 70 відсотків – це кошти для ведення війни. Після їх приїзду завжди раптово загострювалася ситуація на фронті. Плюс фінансова та інша допомога Росії”.
Великої війни не буде. “Я не боюся широкомасштабної війни з Росією … Путін любить життя. Він їздить в автомобілі по БАМу, літає на винищувачі, ловить рибу на Байкалі, до сих пір займається дзюдо. Він любить життя і любить себе. Він розуміє, що повномасштабна війна – це може бути кінець не тільки Україні і Росії, але і всій земній кулі, який і сам за рахунок цивілізації наближається до закінчення”.
І ось чому. “Один аргумент – наявність в Україні АЕС. Та й Курська, і Ростовська АЕС недалеко. Не думаю, що Путін не знайомий з чорнобильською трагедією. Наступний аргумент – наша транспортна газова система. Для чого всі ці північні потоки? Якщо Путін почне з нами війну, для цієї енергосистеми прийде кінець, і вся Західна Європа залишиться без газу. У січні 2006 року лише на добу припинили подачу газу, і то який галас піднявся”.
Україна вирвалася з в’язниці. “Ми перебували в тюрмі народів. І без революцій з неї вийшли. Тюрма рухнула – і ми опинилися вільними. Це призвело до того, що як нація ми взагалі не самоорганізувалися. Висловлю думку: завдяки агресії сталася національна українська ідентифікація. Візьміть хоча б волонтерський рух. Такого народного підйому ніколи і ніде не було”. А Білорусь, схоже, не вирвалася. “Білорусь сьогодні може стати серйозним елементом геополітики. Путін вже і так перейшов грань. Але білоруси – не українці, хоча на їх території був потужний партизанський рух”.
Але Лукашенко брикається. “Він все-таки не пішов на створення серйозної авіаційної бази на кордоні з Україною … Почав запрошувати в Білорусь китайців. І ті не просто працюють, а й роблять інвестиції в економіку. Він зумів створити другий інвестиційний канал після Росії. Крім того, Лукашенко іноді поводиться, м’яко кажучи, занадто вільно, з одного боку, дарує Путіну мішки з картоплею, з іншого – підтримує взаємини Національних академій наук Білорусі і України. Загалом, у Путіна виникли якісь сумніви”.
Так можна і вдавитися. “У моєму розумінні, при всій грандіозності планів Володимира Володимировича, цей трикутник – Білорусь, Казахстан, Україна – надто великий. Можна вдавитися. Хоча у нього мислення вихідця з КДБ”.
Весь світ в тектонічному розломі. “Особливо з точки зору системи світової безпеки. Стали тріщати по швах різні союзи між країнами. Світ вже не буде однополярним. Хоча гегемонія Штатів як лідера світової безпеки ще залишиться надовго … Страшного нічого немає. Світ теж починає перебудовуватися. І Україна в цьому плані задала камертон”.
На нас чекає складний рік. “Такий же, може, як 2004-й і 2005-й. Суспільство втомилося. Воно не отримало того, що сподівалося отримати після Революції гідності. Очікування не виправдалися. Але, на жаль, не всі розуміють, що вони і не могли виправдатися в тому величезному обсязі, як усім хотілося. Я не захищаю владу. Вона зробила далеко не все, що могла, щоб забезпечити достатній рівень життя людей “.
Ми старанно виводимо популістів. “Ми породжуємо таку кількість популістів! Правда, весь світ це робить, але ми особливо старанні … У чому драма популізму? Обіцянки є, а інструментів для виконання обіцянок ніхто не пропонує. Зате “через три місяці або півроку я все зроблю”. Так не буває в житті”.
На стику фарсу і трагедії. “Бжезинський якось сказав: “Коли фарс стає дійсністю, це вже трагедія”. Я непогано ставлюся особисто до Зеленському, але зовсім інакше ставлюся до посади президента України. Зовсім не можу собі уявити Зеленського на чолі армії. Може, як першого року, що минає з поля бою”.
Треба менше скаржитися. “Це дійсно зіткнення цивілізацій (війна з РФ). Ми багато пережили. Упевнений, що переживемо і нинішню трагедію. Нам би розуму набратися та повірити в себе. І навчитися вести себе гідно, перестати скаржитися на життя”.
