«Євробляхи», на яких не можна повернутися в Україну, – одна з найболючіших тем у прикордонних областях. Сотні авто стоять у дворах місцевих мешканців. А подекуди транспорт кинутий просто на узбіччях лісових доріг.
Що насправді відбувається із цими автомобілями за кордоном і чому мешканці прикордонних містечок подовжують ланцюги сторожовим псам, дізнайтеся з ексклюзивного репортажу.
Сотні авто на безлюдних майданчиках
Через кордон нам допоміг перейти мешканець Ужгорода Роман Стойка. Він теж має «бляху» – Mercedes на словацькій реєстрації. Купив його кілька років тому за 2300 доларів. Машині 26 років, але бігає вона нормально, має «чесний» пробіг та історію обслуговування. Проте автомобіль невиїзний: розмитнювати дорого, треба викласти близько трьох тисяч доларів.
«Я вже давно мав зробити «пересічку». Збирався розмитнити машину, але, коли мені порахували митний платіж, я трохи «прибалдів» і вирішив, що воно мені не треба», – розповідає Роман.
Ми зустрілись у центрі міста та поїхали до селища Убля у Словаччині. Це приблизно 40 км на авто від Ужгорода. Околиці Ублі зараз перетворилися на цвинтар «євроблях», які не змогли повернутися в Україну.
Ми лишаємо машину перед українською митницею та пішки перетинаємо кордон. На першу стихійну «парковку» натрапляємо одразу за словацьким пунктом пропуску. Автомобілі поставили тут, бо поряд прикордонники й камери, тож менше шансів, що прийдуть злодії. Машин кілька десятків, але порахувати їх точніше важко. Стоять щільно, так що шансів виїхати в тих, які потрапили сюди першими, майже немає.
Наступну стоянку бачимо на узбіччі за півкілометра. Загалом тут 20 автомобілів з одного боку і ще три з іншого. Ці вже залишені, що називається, «на довірі»: охорони ніякої, тож, чи дочекаються вони власників у повній комплектації, ніхто не знає.
Ще через півкілометра – третя стоянка. На ній добрих півсотні машин. Це місце можна назвати стоянкою другого покоління. Річ у тому, що вся ця техніка спочатку була залишена на під’їзді до митниці вздовж дороги. Словаки, аби «бляхи» не заважали руху, спеціально розчистили для них майданчик, навіть знесли екскаватором частину високого схилу. А щоб українці не паркувалися де не слід, смугу на дорозі спеціально відмежували стрічкою.
Як не дивно, машин зі слідами вандалізму чи розкрадань, а також евакуаторів ми не побачили. Ще в Ужгороді місцеві автомобілісти казали, що словацька влада поставилася до нашої ситуації з розумінням і постаралась її полегшити. Та й зовсім безлюдними, принаймні вдень, ці майданчики назвати не можна. Час від часу на них хтось приїжджає і ставить авто.
«Через цих нахаб ми подовжили собаці ланцюга»
Щойно ми проходимо знак населеного пункту Убля, як натрапляємо на десяток «блях» біля магазину. Ще більше стоїть у приватному дворі. Поки ми роздивляємося машини, з дому виходить хазяйка.
Дізнавшись, що ми журналісти з України, переходить на українську. Очевидно, це українка, яка вийшла заміж за словака й переїхала сюди жити.
Вона свариться на «бляхарів», які, за її словами, не соромляться проситися на парковку навіть посеред ночі.
«Це біда! Вони не знають, що буде з їх машинами. А поки вони не знають, воно стоїть, і мені це як угроза якась. Є злодії… У нас ще нічого не викрали, а от на тій стоянці (показує в бік кордону. – Прим. «КРАПКИ»), отам крадуть. До нас сюди і пхаються, бо бояться за машини», – розповідає наша співрозмовниця.
«І люди такі нахальні! Не хочеш ставити, а вони все одно просять. Воюємо тут з ними, що то страх божий! Вже собаці зробили ланцюг длінніший, бо лізуть через це… Ай! Наші люди, я вам скажу, культури не мають. Ми спимо, а вони вночі стукають – он побили скло. Вночі в півтретьої треба встати і йому пояснювати: «Дай мені покій, людино!» А потім до ранку не можу заспати. Та це що за дикість?! – сердиться жінка. – Воно прийде сюди і стукає в вікно. І я буду поліцію викликати? Ну як мені захистити себе перед ним? Я поліцая не можу дьоргати із-за каждого дебіла. Що то за культура, де таке є, що у вікно гатити в півтретьої? А потім ніхто до машин не приходить. Я вже і дзвоню їм, чиї телефони маю, прошу забрати».
Такі ж стоянки практично в кожному дворі. Де є хоч трохи вільного місця, стоїть по три-чотири автомобілі. Це чимось нагадує курортні приморські міста в літній сезон.
І хоча місцеві кажуть, що машин уже трохи поменшало, це лише початок. Справжнє цунамі буде на новорічні свята та Різдво. І прийде воно з автомобілями, на яких їздять заробітчани.
Справа в тому, що далеко не всі вони стоять на консульському обліку, який дає право їздити на «єврономері» в Україні протягом 60 днів. І в тій самій Чехії до лютого черга на постановку на облік забита.
«Тобто до Різдва люди фізично не встигнуть стати на облік. Тож вони доїдуть до кордону. А далі що? Треба буде десь залишити автомобілі. І буде або багато конфліктів на кордоні, або страшні черги», – говорить керівник закарпатського відділення громадської організації «Доступне авто» Павло Білецький.
Як на «бляхарях» наживаються по другому колу
На ситуації, у якій опинились українські «бляхарі», уже наживаються іноземні автобізнесмени.
«За кордоном ці автомобілі продають не вдвічі, а втричі дешевше. Люди, які не мають грошей на розмитнення і не хочуть просто покинути авто, готові віддати його за копійки. Знайомі, які недавно були в Перемишлі, кажуть, що продають утридешева», – розповідає Павло Білецький.
Ще одна можливість заробити на «бляхарях» – оформлення документів.
«Поляки, як правило, не записували українців власниками автомобілів – машинами наші користувалися здебільшого за довіреністю. За польським законодавством власником був поляк. І щоб написати у своїй міській управі, що він відмовляється від автомобіля, поляк просить на наші гроші 3–5 тис. грн. Поляки знають, що українці без цієї «писульки» нікуди не дінуться», – каже Павло Білецький. Також українські «бляхи» дуже завантажили утилізаційні станції поблизу кордону. Ледь не половина їхніх «клієнтів» – українські «бляхи», на яких їздили в режимі транзиту. Такі авто українці взагалі здають на металобрухт за 200–300 дол.
А от на українських авторинках різкого падіння цін на «бляхи» поки немає. Однак у тому, що вони підуть вниз, ніхто не сумнівається.
Водночас здавати «євроавто» на розбирання в Україні не можна. Причина в тому, що, раз автомобіль був записаний на українця (при транзитному чи тимчасовому ввезенні на один рік), він і має його вивезти. Інакше заплатить 170 тис. грн штрафу.
Нагадаємо, що закони, які змінили правила розмитнення автомобілів, почали діяти 23 листопада. Тоді ж змінився і порядок ввезення «блях» на територію України. Тепер, якщо власник не бажає розмитнювати свій автомобіль, він має внести заставу, що дорівнює вартості розмитнення машини. Для тих українців, які перебували за кордоном, це стало несподіванкою, адже таких грошей у них при собі не було. Через це вони стали масово залишати автомобілі на прикордонній території, сподіваючись, що це правило змінять.
Незабаром читайте продовження репортажу «КРАПКИ» про закарпатські «євробляхи». Ми розкажемо, що відбувається із цінами на «бляхи» на прикордонних автобазарах, на що готові радикально налаштовані власники машин та чому вони підозрюють організацію «Авто Євро Сила» у співпраці з владою.
