Не хочу ділитися українськими скарбами з крадіями.
Пропоную підвищувати ставки. Томос - це стимул. Чому б не перейменувати державу на Україна-Русь. Міркую собі років десять. Обговорюю з різним недурним народом. Тому не лякайтеся. Історики думають на десятиліття. Їх на те спільнота виховала. Якщо ми забираємо собі назад колись поцуплене, то я не хочу віддавати період між IX та XVII століттям комусь там назовні. Наше. Русинське. Богдан Хмельницький був "єдиновладцем руським". Виговський – гетьманом України і очільником Великого князівства Руського. Це було за Рюриковичів та за Свидригайла Ольгердовича з роду Гедиміновичів. Повертаймося до класиків. "Історія України-Руси" Михайла Сергійовича. Акценти тоді розставила війна. Засновник Української академії наук Вернадський у споминах називав "українцями" тих, хто воює в армії Петлюри. Малороси сиділи вдома. Цей нюанс ми також добре відчуваємо. Треба повертати собі своє, століттями загартоване.
Вернадський у споминах називав "українцями" тих, хто воює в армії Петлюри. Малороси сиділи вдома
У першій згадці у 1187 році "Україна" - це був бойовий кордон Русі. І цей нюанс ми також відчуваємо. Саме так воно й стало назвою Неньки. Тому пропоную піти подалі від комплексу меншовартості. Брати усе своє. Без компромісів. Ну піде на це років десять. Але ж ми – спільнота, яка усе робить, як їй хочеться. А не комусь. Що країна – Україна, то ясно. А що держава Україна-Русь, - то треба. Я жадібний, і не хочу ділитися українськими скарбами з епігонами та крадіями.
Уявіть собі, як потім будуть в жанрі політкоректності у підручниках історії у Європі перекладати усе із "russians" на "ruthenians". І від Росії лишиться пшик історії від Івана III до Путіна. До речі, треба встигнути, поки Путін та Кирило Гундяєв працюють невтомно. Саме вони дають нам шанс. Не загубимо!
