Базуючись на власній генетичній пам'яті ми зробили неправильне рішення.
Адже суть цієї пам'яті в тому, що наші спроби діяти масштабно, незалежно й суб'єктно завершувалися величезною трагедією, що в свою чергу приводило в ще більшу залежність.
Надзвичайна сильна самостійна дія – війна Богдана Хмельницького, під час якої ми давали потужний опір одночасно трьом наддержавам того часу, проте цей опір завершився катастрофою.
Внаслідок цих історичних подій з'явився "садок вишневий коло хати" – міщанська концепція невтручання в власну долю.
Сучасні українці, це народ, який діє анти-суб'єктно, що виражається в дії:
ніколи не розпочинати нічого великого та самостійного, перекласти відповідальність на Москву, Варшаву, Вашингтон, Константинополь.
А коли їхні власні грандіозні проекти зазнають краху, з радістю плювати їм в спину і шкодувати через те, як вони довго й підло нас закріпачували, поневолювали та втягували у власні авантюри.
На долі України, видання 1991 року, лежить страшне прокляття, яке ми поставили самі на себе – добровільна відмова від суб'єктності.
Четверту економіку світу – в котел.
Сильніше військове угрупування – в болото.
Жодного не те що великого, а навіть другорядного проекту, ціль якого полягала б в забезпеченні операційного прогресу за тридцять років.
Немає й масштабних людей.
Адже великі люди з'являються лише тоді, коли необхідно вирішити великі завдання.
Де Корольови? Де Сікорські?, Лебедєви?, Глушко?
Країна інфікована страшною хворобою невтручання.
Ідея відмови від дій, заради змін, стала не тільки державною політикою, але й національною культурою.
Однак весь жах цієї трагедії народу полягає навіть не в тому, що в Батьківщини немає космонавтики і власних комп'ютерів, немає космодрому.
Справжній жах в тому, що відмовившись від суб'єктності ми водночас відмовилися від звання Людини.
Наш світ – арена боротьби. Місце утвердження Розуму над силами хаосу та зла.
Людина приречена приймати складні рішення в ситуації, коли вона не знає чи помиляється чи ні.
Ми обрали стояти на місці. Не ризикувати.
Проте людина тільки тоді залишається людиною, коли зривається, падає, але продовжує свій рух вперед.
Великі проекти – велика відповідальність. Й більше при цьому людяності.
Поверніть Україні суб'єктність.
Поверніть душу народу,
- Агов, хто там тримає нас на колінах?
Let my people go!..
