Як відомо, народні депутати попри спротив українського суспільства все ж ухвалили законопроєкт 2178-10, який знімає мораторій на продаж українських земель. Цікаво, що «за» проголосувало 259 народних обранців, серед яких «Слуга народу», «Європейська солідарність» і «Голос».
Прихильники законопроєкту стверджували, що це, мовляв, «вимога» МВФ, бо інакше нам не бачити чергового траншу. Як виявилось, жодних подібних умов насправді не було, а представник МВФ в Україні Йост Люнґман у своєму інтерв’ю назвав це просто «хорошою ідеєю».
Про цей законопроект розмови ідуть вже давно. Одні стверджують, що ринок землі створить сприятливі умови для інвесторів та світових корпорацій, інші не без причин бояться, що всі землі опиняться у руках наших олігархів. Одні нагадують, що закон передбачає продаж максимум 100 га землі в одні руки, а інші вже бачать, як його можна обійти. Одні впевнені, що це шлях до розвитку дрібного фермерства, а інші кажуть, що навпаки – таким чином знищать українське село. Також аргументами для обох сторін є успішний досвід країн, які по-різному вирішили це питання.
То що передбачає цей закон, хто від нього найбільше виграє і які загрози він несе для українського суспільства? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли ексміністр агрополітики Ігор Швайка, експерт з економіки Андрій Новак та нардеп VII скликання і експерт з економіки Михайло Головко.
Які ключові умови передбачає закон про скасування мораторію на продаж українських земель?
Ігор Швайка:
По-перше, самого тексту нового закону ще ніхто не бачив і всі керуються тими тезами, які озвучувались. Текст закону, який було прийнято у ніч на 31 березня, не може бути оприлюдненим, бо є дві постанови, які можуть все зупинити.
Але якщо відштовхуватись від того, що нам відомо, то ми розуміємо кілька важливих речей. Перше: цей закон дозволяє абсолютно нерегульований і дикий ринок землі. Друге: сьогодні немає справедливої оцінки землі. Також немає і засобів, які б гарантували українському фермеру нормальні умови роботи і продовження проживання на своїй землі. Ми робили фінансовий аналіз спроможності людей купити землю і сьогодні ситуація є наступною: обсяг легально сплачених податків від фізичних осіб свідчить про те, що всі громадяни і підприємства разом максимум можуть купити близько 100 тисяч гектарів землі. Третє: цей закон дуже легко можна буде обійти через ті ж банки. Тобто, немає дієвих запобіжників та засобів, які дозволили б цьому закону нормально функціонувати.
Андрій Новак:
Ключовий момент – це різке зменшення концентрації землі в одних руках. Мова йде про максимум 100 гектарів для однієї особи. Причому, зараз тільки фізичні особи можуть купувати землю до 100 гектарів, юридичним особам поки що і це не дозволено. Що стосується іноземців, то це питання зараз не є актуальним і його відклали. Це означає, що іноземці поки не матимуть права на купівлю земель в Україні.
Михайло Головко:
Цей закон дозволяє продавати українську землю, яку зробили звичайним товаром. А це не просто товар, це життєвий простір, стратегічний ресурс і він має належати майбутнім поколінням.
Також ми розуміємо, що продажу підлягають 72% українських земель, а це вже несе загрозу національній безпеці. Якщо ми дозволимо купувати нашу землю під час війни, то де гарантія, що завтра та ж Росія через підставних осіб і структури не купить собі частину України? Про яку тоді незалежність може бути мова?
Той факт, що нардепи проголосували за зняття мораторію на продаж землі, рівнозначний капітуляції. Може вийти ситуація, що де-юре на карті буде Україна, а де-факто ми будемо залежати від капіталів інших держав. Чи буде тоді Україна відігравати якусь роль або мати вплив? Звісно, що ні.
Кому і чим вигідний новий закон?
Ігор Швайка:
Будь-яка подібна реформа найбільш вигідна олігархічним кланам. Вони зможуть залучити ресурс для того, аби скупити українську землю за ціною 1000-1500 доларів за гектар, а продавати вже по 3-5 тисяч доларів за один гектар. Вся ця реформа – це забаганка олігархів, для якої не існує жодних економічних передумов. Тим більше зараз безглуздо говорити про транш від МВФ завдяки реформі, яка запрацює через 5 років у кастрованому варіанті.
Андрій Новак:
Після того, як концентрацію землі в одних руках різко зменшили, у цьому законі стали зацікавлені саме дрібні та середні фермери. Тут інтереси крупного агробізнесу просто відкинули. Якби можна було купувати по 200 тис. га, як пропонувалось, то це б зіграло на руку великим компаніям, а так від цього виграє середній фермер.
Михайло Головко:
Навіть якщо б це була вимога МВФ, то виходить, що ми продаємо свою землю не за гроші, а за кредити, які все одно треба буде віддавати. Це просто боргова яма.
Кажуть, що нардепи за це відкриття ринку землі отримають чималі гроші від міжнародного капіталу Сороса чи інших транснаціональних корпорацій. Тому тут все дуже банально: депутати це роблять за гроші. Їх не цікавить, що буде після цього і що буде з Україною. Тому вони можуть прикриватись МВФ чи чимось іншим, але це все брехня. Крім того, МВФ може мати своє зацікавлення, а ми своє і ці інтереси можуть не співпадати. Нам необхідно шукати точки дотику і можливості зробити так, аби отримати вигоду і не нашкодити собі.
Навіть якби вони нам і справді ставили такий ультиматум, ми маємо свою голову і ми відповідаємо за долю українців, а не МВФ
Тому я вважаю, що МВФ – це просто прикриття. Навіть якби вони нам і справді ставили такий ультиматум, ми маємо свою голову і ми відповідаємо за долю українців, а не МВФ. Тому це просто цинізм і блюзнірство.
Також у законі є пункт, який передбачає, що з 2023 року українські землі не зможуть купити компанії, власниками яких є громадяни держави-агресора, тобто Росії. Чому аж з 2023-го року і що буде до того?
Ігор Швайка:
Владі треба щось сьогодні продати суспільству, щоб показати, як «ми боремось за українську землю», а насправді це теж фікція. Справа у тому, що російські компанії, які працюють на нафто-газовому та інших ринках, можуть спокійно легалізуватися і виглядати, як, наприклад, австрійські, французькі чи польські компанії. Це популізм у стилі Петра Порошенка, який продовжував торгувати з Росією запчастинами до військової техніки у період війни на сході України. А все тому, що інших покупців немає. Хоча на словах він завжди залишався великим патріотом і росієненависником. Однак це не заважало йому вести бізнес у РФ.
Якою є практика із ринком землі в інших державах?
Ігор Швайка:
Це дуже глибоке питання і кожна країна робить по-своєму. Наприклад, в Ізраїлі взагалі не існує такого поняття як приватна власність на землю. Максимум, що може отримати громадянин Ізраїлю, коли говорити про права на землю, це право на довічне володіння ділянкою. Якщо ізраїльтянин правильно, адекватно і охайно працює на землі, то вона буде перебувати у його користуванні до закінчення його фізичного життя. Якщо ні, то її може відібрати держава. Тобто, він не є власником жодної земельної ділянки.
У Франції, Німеччині та Італії є 3-4 першочергових права. Першим на купівлю землі має право сусід, який межує із певною ділянкою. Другою має таке право громада, у межах якої знаходиться ця земля. У третю чергу ділянку може купити держава через аналог державного земельного банку, або агентство сільськогосподарського розвитку. І лише четвертим може купити інший громадянин, але саме громада тоді буде встановлювати обмеження і узгоджувати усі дії, в тому числі й щодо порядку ведення господарства та тій землі, яку він придбав. Оце і називається вільним ринком землі.
Якщо узагальнити ці позиції, то їх можна звести до одного спільного знаменника: кожна країна визначає свої форми захисту. У кожній країні є елементи сильної державницької політики, які забезпечують нормальний сталий розвиток села, збереження земельних ділянок у межах громади і майже у всіх державах є черга на право купівлі землі, або узгодження державними органами. Іншими словами, кожна країна має свій режим регулювання земельної політики, яка має забезпечити розвиток і культивування сільської традиції і аграріїв. Тобто вільного ринку, як такого, не існує ніде.
Андрій Новак:
Є різний досвід країн, кожна по-своєму йшла до ринку землі. Україна падає із крайнощів у крайнощі, бо у нас були то вічні мораторії, то абсолютно вільний обіг земель, де взагалі не було ніяких обмежень ні по кількості землі, яку може взяти одна особа, ні по громадянству.
Нідерланди, наприклад, до такого ринку землі йшли поступово. До 1963 року в них працювала контрольна державна комісія, яка контролювала обіг земель. В 1963 році комісія припинила своє існування, почався вільний обіг земель, тому земля там дуже різко подорожчала.
Є приклад сусідньої Польщі, там концентрація в одні руки максимум 500 гектарів. В Угорщині – максимум 300 гектарів. В Румунії – 100 гектарів. Фактично Україна зараз повторила досвід Румунії, де ситуація є нормальною і немає жодної загрози, що всю землю скуплять олігархи.
Михайло Головко:
У більшості країн зараз відбувається зворотній процес. Там розуміють, що земля – це не банальний товар, а стратегічний ресурс і більше його не буде. Наші нардепи не бачать негативного досвіду країн, які пішли таким самим шляхом. Країни, які дозволили продавати свою землю різним корпораціям, у результаті отримали продовольчу кризу, знищення сіл, масову еміграцію, безробіття і перетворення країни на сировинний придаток. Це ми бачимо по країнах Латинської Америки, наприклад. Наші нардепи не подивились на успішні країни, які навпаки заборонили вільний земельний ринок, а землю розподілили між селянами і дали можливість утворювати малі фермерські господарства завдяки державній підтримці та різного роду дотаціям. Такі держави із сировинної економіки перейшли до виробництва.
Якщо дивитись по країнах, то зараз найбільше скуповують приватну землю у державну власність саме США. Їхня сусідка Канада володіє 90%-ми власної території. Ізраїль – 93%. Що стосується Європи (Франція, Німеччина), там ця цифра близька до 60-70%. Там для того, щоб отримати землю, ти повинен мати громадянство, пройти усі процедури і довести, що будеш якісно працювати на цій землі, там не можна просто собі придбати ділянку і здавати її в оренду.
То ж які небезпеки несе цей закон для суспільства?
Ігор Швайка:
Банківські системи вводяться сюди для того, щоб протягом найближчих 1-2 років перерозподілити через банки землю на користь реального замовника
По-перше, теза про обмеження у 100 гектарів в одні руки виглядає, як абсолютна насмішка, оскільки жодних дієвих механізмів, які б обмежували концентрацію землі в одних руках через підставних осів, не передбачено. При непрацюючому антимонопольному законодавстві, як у нас, це може призвести до всім відомих наслідків.
Також, якщо земля залишається під заставу згідно кредитного договору, то очевидним є факт, що банківські системи вводяться сюди для того, щоб протягом найближчих 1-2 років перерозподілити через банки (як через посередників) землю на користь реального замовника. Як виглядає схема, яку вже готують цілі групи спеціально підготованих людей? Формується перелік громадян, які номінально будуть власниками землі і купуватимуть по 100 га. Плата за участь у такій операції коливається від 10-ти до 50-ти тисяч гривень. Потім ці громадяни беруть кредит і залишаються цю землю під заставу. І тоді протягом 2-х років під зобов’язання зворотного продажу земля буде передана іншим структурам. Іншими словами, для того, аби заволодіти 10-ма тисячами гектарів, махінаторам достатньо завербувати 100 українських громадян. Господарство, яке має 10 тис. га землі просто буде виглядати як сто людей із накладними витратами близько 100 тисяч доларів.
Таким чином усі ті запобіжники, про які говорить «Європейська солідарність» і щось «муркоче» Вакарчук, є неспроможними тому, що у законі закладено механізм, який сприятиме махінаціям із фінансами. Відбуватиметься накопичення земельного банку в руках олігархічних кланів, які і лобіювали прийняття цього закону. Тобто, нібито в одні руки дають максимум 100 га, але обхід цього закону стане масовим і простим.
Що стосується фінансової спроможності, то люди, які за мірками українського села є заможними і в них є від тисячі до 3-х тисяч гектарів землі в оренді, не можуть реально викупити тих 100 га. Люди настільки погрузли у кредитах, що у кращому випадку вони 2-3 роки будуть віддавати гроші банку. Іншими словами, ці фермери не мають зайвих 100 тис. доларів, щоб купити землю, яку вони орендують. Значить цю землю купить хтось інший, хтось, хто не обробляє її. Потім ця особа зможе тому ж самому фермеру чи аграрному підприємству знову здавати її в оренду за набагато більшою ціною.
Андрій Новак:
Особисто я вбачаю винятково технічні ризики. Вони можуть бути пов’язані із нашим кадастром. Може виникнути ситуація, де власник паїв не буде до кінця розуміти, де знаходиться його конкретна ділянка і де вона закінчується. Таким речам необхідно запобігати, бо це може зашкодити великому товарному виробництву. До того ж, навіть з точки зору закону кожен власник має знати межі власної землі.
Ну і також проблеми можуть виникати через технічні помилки. Може виявитись, що власниками однієї ділянки є двоє різних осіб. Тобто, якщо коротко, то я бачу лише технічні ризики, пов’язані із кадастром.
Михайло Головко:
Спочатку землю відберуть у малозабезпечених людей, які мають поле, хочуть його продати і отримати гроші. Такі люди складають приблизно 20% кожного села. Звісно ж, цю землю куплять за мінімальними цінами.
Після того, за допомогою тиску у вигляді податків та інших юридичних норм, влада зробить так, що людині буде невигідно тримати землю. Крім того, люди будуть розуміти, що за цю землю у будь-який момент можна буде отримати кошти. Якщо, наприклад, хтось в родині захворіє чи ще щось, то за цю землю можна буде отримати гроші. Таким чином люди, які мають ділянки, будуть відтіснятись і вони самі захочуть їх продати.
А тоді земля вже перейде в одні руки і неважливо, що там прописано у законі, це справа техніки. Як, наприклад, перевірити, скільки землі насправді є у людини і хто їй заборонить реєструвати ці ділянки на підставних осіб? Тобто, у законі не прописано, як це має регулюватись. А якщо людина вже має більше, ніж 100 га? Процедура зовсім не прописана.
Також у законі є пункт, який передбачає легалізацію нелегально набутої землі. Це взагалі абсурд і нонсенс. Це означає, що люди, які нелегально володіють землею не те що не будуть покарані, а ще й узаконять свої права. Вони її не обов’язково нелегально купили, вони могли її вкрасти, зробити рейдерське захоплення, але тепер все буде законно.
Таким чином буде відбуватись поступове «віджимання» цих земель на користь олігархів і через 10 років від українського села нічого не залишиться.
