Це історія, яку ви мусите дочитати до кінця. Коли ми слухали її на одній із позицій під Донецьком – у наших жилах по-справжньому стигла кров.
От, ви колись задумувалися над тим, чи є межа у жорстокості? Чи задавалися колись питанням, що такого має зробити людина, щоб її зробили живою мішенню? Для бойовиків відповідь на це питання очевидна – людина має бути воїном, який боронив свою землю, або ж місцевим жителем, якому не пощастило опинитися на окупованій території.
«Я, – каже снайпер однієї з десантних бригад, – був у шоці, коли вперше це побачив. Щоб виявити наші вогневі точки, бойовики висовують на своїй позиції живі мішені… Тільки вдумайтеся! Я бачу в приціл людину, розумію, що це не бойовик. Всі інші на тій стороні, тим часом, ховаються. Аж тут збоку з’являється труба розвідника: окупанти чекають, що я вистрілю у живу мішень, вони зафіксують мою вогневу точку і ліквідують мене».
Військові, які бачили «трюк» із живими мішенями, в один голос запевняють: «Окупанти не висовували б когось зі своїх, це – або наші воїни, колись взяті у полон, або місцеві, які чимось не вгодили бойовикам».
