Записку і потерту сумку.
- Мамо, скільки ти там ще будеш скрипіти, ми спати хочемо!
- Ну так ти візьми і перестели підлогу, я ще батька твого про це просила.
- Завтра перестелю, лягай вже спати, мені на роботу з ранку.
Ранок.
- Синку, ти пам'ятаєш, що ти обіцяв?
- У нас дощок немає, я завтра зателефоную Микиті і ми поїдемо в місто на його машині.
Завтра.
- Мамо я на рибалку, давай потім.
Пройшов тиждень.
-Синку, я купила дошки, вони в сараї, зроби, будь ласка, підлогу.
-Дошки купила?! Ти, що вантажників наймала?! І за доставку мабуть ще віддала?!
-Та, яка різниця, головне…
-Я ж тобі сказав! Ми з Микитою з'їздимо до міста і все самі привеземо! Зовсім, від старості мізки висохли… - бубонів він собі під носа, демонстративно закриваючи за собою вхідні двері та виходячи на вулицю.
Минуло два роки
-Мамо, ти чого там все скрипиш! Дитину розбудиш, йди спати!
– …
Через п'ять років мама померла.
Нотаріус запросив до себе її сина з сімейством для того, щоб вручити їм заповітю Ніхто особливо не очікував на золоті гори або закордонну нерухомість. Мати все життя жила скромно. Будинок за життя побудував чоловік і крім худоби та землеробства у них особливо доходу не було.
Нотаріус дістав зі свого столу файл, в якому знаходився офіційний документ, де вказувалося, що будинок і земля переходять у спадок синову та його сімейству. А в кінці від руки було написано: "Синку, будь ласка, перестели підлогу". Він подивився на написане, і в знак любові та поваги до власної матері пообіцяв виконати її останнє прохання.
Минуло двадцять років.
-Любий, я звичайно рада, що ми живемо у твоїх батьків, але може перестелиш підлогу, бо цей скрип ночами не дає мені нормально спати.
-Тату, у нас є дошки?
-Так, бабця твоя ще сто років тому привезла їх і склала на горищі. Дошки нікуди не поділися, вони як і раніше припадали пило на старому горищі, чекаю на свою годину, годину, коли вони нарешті стануть підлогою, частиною будинку, і цей час настав.
Син з батьком дістали інструмент з сараю і почали потихеньку відривати старе дерево, що знемагало, коли проржавілі від часу цвязи вилазили назовні.
-Нічого собі! Дивись-но сюди! – син дістав з підпілля стару, напівзгнилу сумку. Через хвилину заінтриговане сімейство, в повному складі, вже стояло біля знахідки. Стара блискавка легко піддалася і розкрившись, сумка показала свої скарби. Всередина лежали пачки радянських купюр, найбільших номіналів.
Батько, обливаючись холодним потом, не вірив своїм очам.
Син витрусив залишки на підлогу і в останній момент з сумки випала записка. Батько впізнав мамин почерк і зачитав в голос.
-Синку, мій брат помер два роки тому, свій будинок і квартиру він заповів мені. Я продала їх і виручені кошти передаю тобі та твоїй родині. Я рада, що ти, нарешті, вирішив перекласти стару підлогу. Тепер в цьому немає необхідності, ви можете переїхати і стати на ноги, з любов'ю, Мама.
Батько тримав записку в руці і перечитував її знову і знову. Поруч валялися старі трухляві дощечки, і пачки непотрібних купюр. У його душі лунав противний скрип.
