Наймолодший із воєннополонених, який повернувся у суботу на батьківщину 20-річний Андрій Ейдер, розповів про морський бій, що трапився у листопаді, у якому отримав поранення, рівні тюремної медицини в РФ і того, як йому доводилося допомагати на суді перекладачу з українською мовою.
Андрій разом зі своїм екіпажем та іншими моряками зараз знаходиться у Київському Воєнному шпиталі. Хлопці кажуть, що огляди триватимуть ще кілька днів, згодом вони повернуться додому. Ейдер може затриматися: йог обуло поранено під час атаки росіян у Керченській протоці, і лікарі тільки почали його медогляд
Як ти себе почуваєш? Поранення дає про себе знати?
Швидко втомлююсь, коли довго ходжу, стою. Доводиться присідати. Потім тяжко вставати. Кажуть, що уламок зачепив якийсь нерв, але мені ще не робили рентгену. Наші лікарі нічого мені ще не говорили про поранення.
Наскільки сильна у тебе біль?
Як це пояснити… Коли я сідаю, складається таке враження, що коліно вивертає в інший бік. Ниючий біль був, з перемінними проміжками, але це дрібниці.
Які враження від російських тюремних лікарів?
Я був у Керченській міській лікарні, потім у "Матроській тиші". Від тих лікарів залишився лише негатив. Дивіться, СІЗО сконструйовано так, що у коридорі стоять решітки, щоб пройти до хворих – потрібно їх відчиняти. Російські тюремні фельдшери бралися за рамки, за грати, а потім лізли в мої рани не надягаючи рукавички, не дбаючи про стерильність.
Можете розповісти про те, що сталося у Керченській протоці? Наскільки страшно це було?
Було декілька секунд, коли перед очима повинно було промайнути життя. Але я тоді думав не про те, що зі мною буде, а про моїх рідних: "Як вони себе будуть почувати, якщо…". Стояв шум, звук двигунів. Летіли снаряди. У повітрі трассери, у морі – їх відображення. Потім, хлопок, удар і я втратив свідомість. Ненадовго прокинувся, знову втратив свідомість. Загалом я прийшов до тями вже у лікарів. Мені надали першу допомогу на російському кораблі, дали попити води.
Що було найскладнішим під час перебування у СІЗО, під час судів?
Найскладнішим було бачити рідних людей. Клубок до горла підходив. Але виїзд до суду був радістю, це була можливість побачити свій екіпаж, інших моряків.
Писали про те, що деякі моряки просили перекладачів? У вас він був?
У мене також спочатку був. Але він знав українську, що мені доводилось його виправляти, давати підказки. Що це за перекладач? Я від нього відмовився.
Як було слухати звинувачення?
Вони були настільки абсурдними, що я хотів побрити половину голови і вийти на суд з листочком:" Які звинувачення – така і зачіска". Адвокат відмовив.
