Дані, приведені нижче, були зібрані з відкритих джерел і півроку тому передані Медійна ініціатива за права людини волонтерською організацією, яка наразі ввійшла в один з підрозділів ЗСУ і побажала залишитись неназваною.
В травні 2014 року, коли бойові дії на Донбасі набирали обертів, країна оговтувалась від першого шоку і нашвидкоруч готувала армію до війни, в ЗМІ все частіше почало звучати ім’я самоназваного генерал-полковника Володимира Рубана. Саме він і очолювана ним громадська організація “Офіцерський корпус” з власної ініціативи взяли на себе відповідальність за звільнення заручників з підвалів “ЛНР/ДНР”.
Загальновідомо, що Рубан неодноразово висловлювався на підтримку бойовиків, звинувачуючи українських військових в обстрілі мирних кварталів чи у тому, що саме Київ затягує переговори по звільненню заручників. Але цікаво, що за відкритими інтренет-даними, протягом 2014-2016 років фіксувалась підвищена активність російських та проросійських ЗМІ з популяризації Рубана. Найбільша кількість публікацій про нього належить українському підрозділу медіагрупи “Російська агенція міжнародної інформації” – “РИА Новости-Украина” – близько 130 публікацій. Також активними в поширенні початкових (не репост) тематичних матеріалів, у тому числі особистих інтерв’ю, є російські “ИТАР-ТАСС”, “Lenta.ru”, “KM.RU”, “Русская весна” тощо. Крім того, російські ЗМІ використовували “генерал-полковника” в якості ньюзмейкера. Ви легко можете знайти в ру-неті заголовки накшталт “Генерал-полковник ВСУ Рубан сообщает о том, что украинская армия ціленаправлено обстреливает территорию Горловки вместе с мирным населением”
Звідки ж взявся Володимир Рубан і чому раптом став таким впливовим?
Починаючи з 2004 року Рубан ще не знав, що він “генерал-полковник”, а активно займався поліграфічно-видавничою діяльністю. При чому діяльність ця була дещо специфічною. І навіть не тому, що у 2005 році він раптом став власником найкращого на той момент в Україні поліграфічного обладнання. Протягом 2004-2008 років Рубан ціленаправлено займався створенням видавничої групи підприємств, яка активно формувала проросійські позиції в літературній і освітній сферах.
Наприклад, в 2008 році контрольоване Рубаном підприємство “Поліграфічний центр “Київська Русь” разом з громадянином РФ Олександром Дроздовим створюють ТОВ “Відкритий руський університет ім. М. І. Костомарова”. Цікава деталь: номер мобільного телефону, що значився в реєстраційній формі підприємства – +380674052625 – дивним чином збігається з номером, який з’явиться в мережі значно пізніше, у 2014 році, коли Володимир Рубан буде називатися керівником Центру гуманітраної допомогу по звільненню полонених та заручників у зоні АТО і публікуватиме його як свій особистий.
Але повернімося в далекий 2008-й і до партнера Рубана Олександра Дроздова. Нескладними маніпуляціями в гуглі знаходимо не менш цікаву інформацію і про нього. З 1974 до 1990 років Олександр Дроздов був офіцером зовнішньої розвідки КДБ СРСР. З 1990 року – у відставці у званні підполковника КДБ СРСР.
Разом із своїм досвідченим партнером Дроздовим, а також ще одним не менш цікавим персонажем Олександром Олєйніковим, який очолював Українську академію русистики, Рубан займається широкомасштабним розповсюдженням літератури українофобського проросійського характеру на території України, особливо активно – на Донбасі.
Насамперед в освітніх закладах Донбасу протягом 2008-2010 років були впроваджені шкільні підручники “Страноведение. Россия” та посібники для перекваліфікації вчителів “Воссоединение Руси”. При цьому масовий друк цих видань здійснювався саме у видавництві Рубана “Київська Русь”.
З початку 2013 року Рубан є активним учасником проросійського руху Віктора Медведчука “Український вибір”. Цікаво, що інформація про його активну участь у заходах організації була видалена з сайту “Українського вибору”, проте зберіглася у кешованих версіях.
20 червня 2013 року Рубан створює власну громадську організацію “Офіцерський корпус” і починає дистанціюватися від Медведчука.
Показово, що “Офіцерський корпус” постійно виступав проти євроінтерграції України. Аж до 6 грудня 2013 року. Саме в цей день з активістами ОК відбувається дивна метаморфоза. Спочатку вони дають прес-конференцію про те, що засуджують дії протестувальників на Майдані, виступають проти нападів на державні об’єкти і називають себе, колишніх військовослужбовців, миротворцями, які зроблять все, щоб країна не розкололася на дві частини. А вже за кілька годин на камери Офіцерський корпус показово вступає в ряди Самооборони Майдану. А на сайті “Офіцерського корпусу” раптово змінюється настрій – сайт з цілковито проросійського перетворюється на промайданівський і згодом антисепаратистський.
Ну а далі ви вже знаєте. Починається війна і на сцену виходить миротворець “генерал-полковник” Володимир Рубан, що рятує світ і звільняє полонених. Правда, робить заяви, що явно демонструють його прихильність до агресора. Але шоковане і спантеличене війною українське суспільство спочатку навіть цього не помічає.
Коли ж у пресі все частіше з’являється інформація про зв’язок Рубана з Медведчуком, ці двоє починають публічно конфліктувати. Навесні-влітку 2015 року сайт “Українського вибору” публікує разоблачающіє статті типу “О самозванцах-прилипалах” чи “О бесчестии офицерской чести”, а сам Рубан в інтерв’ю “Радіо свообода” (27.05.2015) говорить про своє розчарування у Вікторові Мудведчуку.
Тим часом роль Рубана в обміні ставала все дивнішою. Люди, задіяні в процесі обміну, неодноразово заявляли, що Офіцерський корпус зриває переговори і, більше того, заробляє на обміні. Поступово Рубан і його організація були усунуті від перемовин по заручниках. Тоді “генерал-полковник” обрав іншу тактику. Саме він (а не Надія Савченко) був першим в ініціюванні мітингів родичів військовополонених. Ще 2 жовтня 2015 року він зібрав родичів під стінами Верховної Ради і вимагав від влади сприяти швидшому звільненню заручників.
До речі, у лютому 2015 року, на піку своєї популярності, Володимир Рубан зареєстрував політичну партію “Офіцерський корпус”, а у жовтні партія навіть взяла активну участь в місцевих виборах. Можна сказати, що присвоєний собі статус ключового координатора з обміну полоненими він використав і використовує сповна, зокрема для впливу на переговорні процеси в інтересах російської сторони.
Сьогодні Володимира Рубана затримала СБУ на одному з КПВВ на лінії розмежування. Не у зв’язку з усіма вище переліченими фактами, а нібито через порушення режиму перетину кордону з окупованими територіями. Мабуть, для кураторів Рубана це нехороший знак. Дивно, що на четвертому році війни українські спецслужби обмежуються лише знаками.
