4 липня 2019 року від поранень, які були несумісні з життям, загинув боєць 24 Королівської бригади – 25-річний Едуард Лобода з позивним "Фугас".

Він родом з Сумської області, До 2018 року, чоловік воював "Фугас" воював у Добровольчому українському корпусі "Правий сектор". 3 липня він вийшов на бойове завдання разом із побратимами в районі Марїнки. Оскільки просувався першим, то саме він став жертвою розриву міни, прийняв весь удар на себе. Таким чином врятував інших бійців.

"Незвично говорити про цього хлопця в минулому часі. На війні гинуть люди і стараєшся відноситись до цієї ситуації холоднокровно. Але смерть Фугаса – це болючий удар по всій Україні, – згадує подруга Едуарда з позивним "Лиса".

Він був воїном з великої букви, таких мало. Адже на фронт приходять з різними цілями: заховатися від проблем, заробити грошенят. Ед був з тої категорії людей, яка відвойовувала Україну від московських окупантів. І робив він це дуже впевнено та успішно.

"Ми були кілька місяців у мінометній команді. Як це буває, що в колективі постійно сваряться, шукають якихось компромісів. "Фугас" був частиною цієї команди але вмів уникати конфліктів. Зате свою роботу виконував чітко, – говорить "Лиса". – Бути мінометником – це не просто закидати міни в ствол міномета. Постійний рух, копання захисних бліндажів, чистка зброї, підготовка зарядів, недосипання – це тільки малий процент того, що очікує мінометний розрахунок. "Фугас" став частиною підрозділу, яка не на словах, а реально боролася з ворогами.

Через деякий час, він перейшов в піхотний підрозділ. І більше ми з ним не воювали. Коли мені сказали про загибель цього бійця, я не могла стримати сліз. Уже пройшло кілька днів з моменту його поховання, а біль не вщухає".

Війна

Едуард Лобода був універсалом. Його улюблена зброя булла автоматичний станковий гранатомет. Але не цурався автомата, міномета, дуже любив вивчати мінно-підривну справу.

До війни хлопець цікавився військовою тематикою, розкопками. І дуже непогано грав на гітарі. Він завжди був душею компанії.

"Фугас"(ліворуч) та "Каспер"(праворуч) під час одного з бойових чергувань на фронті

"Фугас"(ліворуч) та "Каспер"(праворуч) під час одного з бойових чергувань на фронті

"Ми на війну приїхали з Фугасом у 2016 році і зразу попали в Мар'їнку. – розказує про початок бойового шляху загиблого побратима, його друг "Каспер". – Нас відправили в мінометний підрозділ. Там деякий час не було роботи, тому ми відпросилися у старшого позиції на інший пост. Тоді в місті знаходився батальйон "Донбас".

У Едуарда був самозарядний карабін, мені хлопці дали РПК. І одна рація на двох, яку ми випробовували на дальність зв'язку. За ніч - добряче постріляли".

"Наступного дня, ми поверталися до своїх і раділи, як діти. Що нарешті вдалося повоювати, - згадує "Каспер". - Коли закінчилася ротація в мінометному підрозділі, ми перебралися в інший. Хотілося постійно мати контакт з ворогом, а не тільки під час роботи міномета.

Освоївшись на новому місці, прийшли забирати свої речі, які залишили на старих позиціях. На останок, нам вдалося, ще постріляти з міномета. Закінчивши стрільбу, почали просуватися дорогою в низ. Нас побачили окупанти і відкрили вогонь кулеметів. Виродки били так прицільно, що довелося повзти під плотом. Повз проїжджала машина з бійцями ЗСУ, вони підібрали нас і відвезли на позиції".

"Фугас" радів, будь яким активним діям і засмучувався, якщо довелося сидіти без діла.

"Одного разу я поїхав до дому і Ед попросив мене привезти звідти маскувальні халати, - каже "Каспер". - Це уже була зима, холодно. Через кілька днів, я повернувся на фронт. Тільки приїхав, як він змусив мене переодягнутися і ми поповзли ставити розтяжки. Переходячи рівчак, який був покритий кригою, ми провалилися. І мокрі по пояс повернулися на позиції".

Після Мар'їнки наші дороги трохи розійшлися. Я підписав контракт з однією із бригад. Через деякий час "Фугас" теж пішов воювати по контракту. Ми постійно підтримували зв'язок, переписувалися в інтернеті. І тут я дізнався, що він поранений. Чогось вірив в чудо, думав, що він житиме. Але війна забрала "Еда Фугаса".

Родина

Едуард Свобода не сказав він нічого матері, навіть коли поїхав на війну. Лишень через кілька днів зателефонував їй і повідомив, що перебуває в зоні бойових дій. Але нічого не говорив про бої. Казав, що ремонтує машини на базі.

"Коли він приїхав до дому і показав медаль: За оборону Авдіївки. Я запитала його: "Це тобі дали за те, що сидів тихо в тилу і нічого не робив"? Едуард відвернувся і промовчав, - розказує про свого сина Віра Павлівна. - 3 липня, коли все сталося, ми з чоловіком працювали. Прийшовши до дому, думала, що відпочину і почну поратися по господарству. І тут звістка про поранення сина. Мені сказали, що в нього перебиті кінцівки. Коли їхала в лікарню, сподівалася все побачити, але тільки не звістку про його смерть.

29 червня родина Едуарда Лободи зібралися разом останій раз. Зліва на право: брат Костянтин і його дівчина, тато і мама, менший брат, Едуард та його кохана Катерина

29 червня родина Едуарда Лободи зібралися разом останій раз. Зліва на право: брат Костянтин і його дівчина, тато і мама, менший брат, Едуард та його кохана Катерина

Думала, прийду, а він зустріне та жартуючи скаже: "В мене все гаразд". Тим більше мені говорили, що Едуард по дорозі в лікарню жартував, навіть назвав лікарям свою групу крові. Приїхавши туди, його побратим пішов дізнатися, як там мій син і чи пропустять нас до нього. Я залишилася чекати біля машини, а потім подумала: "Маму до сина не пустять"? Купила бахіли, бо медсестра не хотіла пропустити і тільки захотіла підніматися в хірургію. Як на зустріч вийшли лікарі та друг Едіка і вони повідомили мені, що він недавно помер".

Завжди когось не вистачало. А в цей раз зібралися всі

"Я 5 хвилин не встигла, щоб побачити його живим. Чи він не встиг 5 хвилин, щоб побачити мене", - додає мати.

Востаннє ми бачилися 29 червня. Він приїхав до дому з своєю дівчиною. Брат його Костя, теж прибув. Мої сестри прийшли. Такі зустрічі були не частими. Завжди когось не вистачало. А в цей раз зібралися всі. Ми жартували, веселилися і ніхто не знав, що це наша остання зустріч".

Кохання

"Фугас" зустрічався з дівчиною Катериною. Саме її він привозив 29 червня знайомитися з батьками. А через кілька днів Катя привезла свого батька на похорони хлопця.

Коли коханий загинув, Катя написала: "Дякую за те, що був у моєму житті. Ти кохав, і був коханим. Я була щаслива з тобою, по справжньому. Ти назавжди в моєму серці, і пам'яті.

Так багато мрій здійснили разом, але і ще стільки планували...

Едуард Лобода з коханою Катериною. Познайомились у січні 2016 року

"Ми познайомилися 6 січня цього року. Все так було миттєво, шалено. А вже 7 січня, він запропонував бути його дівчиною. 6 липня, ми мали святкувати пів року нашого знайомства, а 7 липня – пів року, як разом. А вийшло, що я його прийшла проводжати на той світ", - каже Катерина.

Востаннє вони бачилися 1 липня.

"Половина третьої ночі йшов його поїзд до Костянтинівки. Мій в 05.35 їхав на Вінницю", - згадує вона.

Коли Еда поранили, мені цю новину повідомила його мати. Про смерть повідомив командир коханого.

"Ми були щасливі, справді. Наші короткі зустрічі були наповнені романтикою та любов'ю. Я навіть писала йому листи, справжні, паперові, як колись. Такого зараз не роблять. Коли все сталося, то їх передала Вірі Павлівній. Намалювала йому картину, яку Едуард забрав з собою", говорить дівчина.

"За кілька тижнів до трагедії, мені приснився сон, що я іду пагорбом і несу чорне плаття в руках. Коли потім їхала до нього, то взяла це плаття з собою. Але уваги сну не приділяла. Хто ж знав, що так буде?

Картина, яку намалювала Катерина для коханого. Там  написано: "Завжди чекаю". Едуард носив її завжди з собою

Картина, яку намалювала Катерина для коханого. Там  написано: "Завжди чекаю". Едуард носив її завжди з собою

Коли він був на фронті, я перечитувала повідомлення від нього. Слухала записані наші телефоні розмови. Тепер Едуарда не має. Залишилася невимовна туга та біль", – поділилася спогадами про свого коханого Катерина.

Джерело.