Мудра притча про любов, на якій тримається сім’я. Варто прочитати кожній людині!

Жила звичайна на вигляд селянська сім’я. Чоловік і дружина. І займалися вони тим, що вирощували яблука у своєму саду, а по осені продавали їх. Тим і жили.

Одного року сталося так, що урожай селянин не зібрав, не встиг, оскільки захворів. Велика кількість яблук згнило. Що ж робити? Якщо не продати урожай, то сім’я не виживе.

Селянин зібрав всі гнилі яблука у віз і поїхав на ринок, продавати що є. Благословила його любляча дружина і сказала, що все буде добре. З тим селянин і поїхав.

І ось по дорозі зустрічається йому купець. І бачить, що їде селянин по дорозі на ринок, а його віз повен гнилих яблук.

Подивився купець й каже:

– Що ж ти, дурню, робиш? Везеш на ринок гнилі яблука, у тебе ж їх ніхто не купить!

– Та знаю, купець, – відповідає селянин.

– Тільки ось робити нічого, продати треба, а то загинемо ми з дружиною.

– Ось потрапить тобі від дружини, коли ти ні з чим з ринку повернешся. З потрохами з’їсть!

– О, купець, за це не турбуйся. Дружина у мене золота. Вона мене будь-яким любить і приймає.

– А ось такого точно не буває! – відповідає купець.

– Ще й як буває! Золота у мене дружина! Тоді купець запропонував посперечатися:

– Ось давай, чоловіче, посперечаємось. Зараз ми повертаємося до тебе додому і говоримо, що яблука гнилі, і їх ніхто не купив, і що жити взимку буде ні на що. Якщо твоя дружина дійсно така, як ти кажеш, то ти виграв – я тобі віддам ось цей мішечок із золотом, не на одну зиму вистачить. А якщо виявиться, що ти брешеш, і твоя дружина вчинить тобі скандал, то я виграв і заберу твого коня із возом. По руках?

– По руках!

Повернулися вони до селянина додому. З порога він засмучений каже дружині:

– Люба моя, біда! Я не продав яблука… Погано взимку буде…

– Що ти, милий. Про що ти говориш. Ти повернувся, і то добре. Та ще й гість з тобою. Ото ж бо радість! Проходьте, втомилися напевно з дороги і зголодніли? Зараз вмитися подам і на стіл накрию. Відпочинете й поїсте.

І ось вона швиденько несе глечик з водою, щоб вмитися, рушник подає, за стіл садить.

Здивувався купець побаченому, але про себе подумав, що це цирк при сторонньому та вирішив побути довше у селянина, надіючись на те, що жінка не витримає та зірветься на чоловіка.

Сидять вони за столом, дружина селянина за ними доглядає, вся світиться від радості, а купець час від часу все розмову переводить на не проданий урожай, так як вони взимку жити будуть.

А дружина селянина весь час йому відповідає:

– Все влаштується як-небудь, проживемо! Зараз головне, щоб чоловікові і гостю добре було.

Купець здивувався ще більше. Довго вони так сиділи. Зрештою, купець зрозумів, що програв суперечку. Дістає свій гаманець і каже:

– Так, чоловіче, багато я побачив на цьому світі, але таких золотих дружин, як у тебе не бачив. Ти був правий. Ось твої гроші і живіть щасливо! – З тим і відкланявся.

«Мудра жінка влаштує сама свій дім, а безумна зруйнує його своїми руками…», – йдеться в книзі Притч. Дійсно від мурості жінки залежить щастя й благополуччя в домі. Така жінка є благословенням Божим для чоловіка.

Джерело

2ogoloshenya