І рай став пеклом: Чим завершився один з найстрашніших експериментів?

Еволюція привчила людство до постійної боротьби за виживання. А що ж станеться, якщо людям надати ідеальні умови для життя?

Експерти відзначають, що сьогодні в більшості розвинених країн світу відбувається процес т.зв. "сексуальної рецесії", який характеризується втратою в молоді інтересу до інтимної близькості.

Останні дослідження вказують, що 23% американців у віці від 18 до 29 років протягом останнього року не мали жодного статевого контакту. Найгірше справи йдуть в Японії. Вона займає останнє місце в світі за кількістю сексу на душу населення, а 43% населення країни взагалі не перебувають у шлюбних відносинах та є цнотливими.

Як не дивно, сьогодні створені всі умови для того, щоб "плодитися та розмножуватися". Однак чомусь рівень народжуваності продовжує падати, а поряд із цим все частіше можна спостерігати поширення пропаганди одностатевої любові.

Такий, на перший погляд дивний збіг, напевно б не здивував американського етолога Джона Келхуна, який понад півстоліття тому провів ряд дослідів з пацюками. Найвідоміший з них - експеримент "Всесвіт-25", який продемонстрував, на що може перетворитися соціум, якщо створити в ньому "райські" умови для життя.

Звідки в "раю" ізгої?

Дослідника цікавило, яким буде майбутнє людського суспільства при умові підвищення рівня життя, відмови людства від воєн і при зростанні кількості населення завдяки створеним комфортним умовам. Інтерес до цієї теми вченого тоді був зрозумілим: в Європі, Північній Америці та й у країнах, що успішно розвивалися в ті роки відбувався "бебі-бум".

Свої експерименти він почав зі спостережень за щурами в природному середовищі. Потім побудував для них розділений на відсіки полігон, який назвав "щурячий рай". У пацюків не бракувало їжі та воді, були відсутні природні вороги й інші загрози. Однак, після того як кількість щурів на полігоні досягла певної кількісті, вони почали вести себе агресивно, без будь яких причин нападати один на одного та поїдати новонароджених щурят. Найсильніші самці завели гареми і прогнали слабших до центру полігону.

Після цього вчений розпочав свій головний експеримент. Він спорудив новий "щурячий рай" - полігон, що складався з 256 відсіків, кожний з яких міг вмістити 15 щурів. Тобто всього на цьому полігоні могло мешкати 3840 особин. У загоні були автоматичні роздавальники їжі і води, матеріал для будівництва гнізд. Там підтримувалася постійна комфортна температура, приймалися необхідні заходи безпеки (виключалася поява хижаків і масових інфекцій), раз в тиждень полігон очищався від сміття. За станом здоров'я щурів стежили, немов у санаторії.

Джон Келхун проводить експеримент зі щурами

Система забезпечення їжею і водою була настільки продумана, що могла прогодувати 9500 гризунів. Простору теж було більш ніж достатньо: проблеми з перенаселенням виникли б, якби чисельність колонії перевищила вже згадану величину - 3840. Забігаючи наперед, в результаті експерименту, цього так і сталося - щуряча популяція зупинилася на максимальному значенні в 2200 особин, після чого почала лише скорочуватися.

Влітку 1968 року на полігон запустили чотири пари щурів, які почали швидко розмножуватися. Кожні 55 днів їх чисельність подвоювалася. На 315-й день темп зростання сповільнився, а коли на полігоні налічувалося 620 мешканців, стала формуватися певна соціальна ієрархія. Лідерство захопили старі і сильні самці, що розмістилися в відсіках по периметру, а молодняк був змушений скупчитися в центрі. З'явилися і відверті "ізгої" - у них були покусані хвости, видно синці, частково видерта шерсть. "Знедолені" мали ознаки психічних відхилень - були або занадто пасивними, або, навпаки, занадто агресивними, нападаючи на всіх підряд. Нормою стали гомосексуалізм і канібалізм, і це при наявності великої кількості самок і корму.

До речі, про самиць. Вони теж все частіше проявляли агресію, причому парадоксальним чином вона була спрямована не тільки на їхніх кривдників, але і на власне потомство. Траплялося, що матері вбивали своїх дитинчат, забиралися в далекі гнізда, після чого відмовлялися спарюватися. В результаті народжуваність в колонії різко впала, а смертність серед молодих щурів зросла.

На арені "красені"

Останню стадію експерименту Джон Келхун назвав "фазою смерті". Дослідник спостерігав появу нової категорії самців, які отримали від нього прізвисько "красені". У них не було ран і шрамів, як не було і бажання боротися за самок і територію. Вони уникали конфліктів, не хотіли розмножуватися і хоча б якось брати участь у соціальному житті щурячої колонії, а тільки цілими днями їли, спали і чистили шерсть.

Вчені відібрали кілька "красенів" і самок-самітниць, помістивши їх в ізольований полігон. Там були створені ідеальні умови, як на початковій стадії експерименту: ніяких ворогів і багато вільного простору. Але, на подив дослідників, поведінка щурів не змінилася. Вони все так само відмовлялися спарюватися і взагалі не проявляли один до одного інтересу. У підсумку всі ці щурі померли від старості, не залишивши потомства.

Але повернемося до основного полігону. Через високу смертність молодняка і незначної частки вагітностей популяція стрімко вимирала. І це незважаючи на те, що середня тривалість життя піддослідних гризунів виявилася значно вищою, ніж у їхніх побратимів в дикій природі, а нестачі в їжі як і раніше не було. В останньому поколінні щурів були присутні виключно одні "красені" і самки-самітниці. Коли в 1972 р Джон Келхун завершував експеримент, в "щурячому раю" доживали свій вік 122 особини, які давно вийшли з дітородного віку. На цьому можна було ставити крапку: доля "цивілізації" була вирішена.

Джон Келхун проводить експеримент зі щурами

Експеримент "Всесвіт-25" (число 25 означало його порядковий номер) привів Келхуна і його асистентів до парадоксального висновку: поліпшення умов середовища проживання зовсім не гарантує процвітання популяції. А при досягненні певної щільності і заповненні всіх соціальних ролей в середовищі неодмінно виникає прошарок молодих ізгоїв, число яких постійно зростає. Їм властива примітивна поведінка яка замкнута на собі (концентруватися на власних потребах і нічим більше не цікавитися),  у зв'язку з цим соціальні зв'язки були розірвані, популяція почала деградувати і в підсумку загинула.

Спостерігаючи за гризунами, Джон Келхун ввів новий термін – "поведінкова клоака". Він означає поступовий перехід до деструктивного способу життя в умовах перенаселення. Крім того, вчений ввів поняття "двох смертей". Перша – "смерть духу" - настає при відмові від соціальних зв'язків і складної поведінки, коли все зводиться лише до задоволення фізіологічних потреб. Друга - смерть фізична, що при такому розвитку подій наступає надзвичайно швидко.

Розмірковуючи над появою касти щурів "красенів", вчений не втримався від порівняння з людиною. Еволюція привчила суспільство жити в умовах постійного тиску, стресу і боротьби. Це ключова риса нашої психіки. Але цивілізація і досягнення прогресу позбавили чоловіків від необхідності постійно боротися за виживання, долати труднощі і численні виклики долі. У підсумку вони стали інфантильними, здатними лише до рутинних дій, зате на арену вийшли численні "красені". Невмотивовані спалахи агресії підлітків (горезвісні розстріли в школах), поява в суспільстві пар, які свідомо відмовляються від народження дітей (чайлдфрі) і процвітаюча ЛГБТ-пропаганда - все це можна вважати передбаченим в експерименті Джона Келхуна.

Однак експеримент піддавався критиці. По-перше, територія "щурячого раю" була обмежена, піддослідні не мали свободи в повному розумінні цього слова. По-друге, різні біологічні види в аналогічних умовах можуть вести себе по-різному: до прикладу мурахам та бджолам скупченість не заважає. По-третє, люди - не щурі, і постійно розмножуватися не є для людини головною метою. Нарешті, у людини, на відміну від щурів є розум, який допомагає аналізувати те, що відбувається, запобігати помилкам та їх наслідкам.

Залишається сподіватися, що розум саме для того дано людині, аби вона йдучи до раю не  потрапила випадково в пекло.

Джерело.