Хто вбив американців? Кого підозрювали у цьому та як офіційне розслідування дурить світ. Над цими питаннями задумався журналіст Олег Лурьє, з перекладом його матеріалу ознайомтеся на нашому сайті.

Пройшло 17 років з того самого дня, з "Дев'ять-Одинадцять", коли у Нью-Йорці впали три хмарочоси. Ні, я не помилився. Не два, а саме три, але про третій чомусь вирішили не згадувати. І коли третій літак врізався у крило Пентагона, що ремонтується, і дивним чином майже самознищився, а ще один впав у пустині. І це далеко не всі загадки трагедії, що сталася.

Вранці 11 вересня 2001 року невідомі захопили чотири літаки "Боїнг" (два у Бостоні, один у Вашингтоні й ще один у Нью-Йорці), після чого перші два літаки врізались у нью-йоркські хмарочоси ВТЦ-1 та ВТЦ-2, третій – вдарив у стіну Пентагону, а четвертий – зазнав аварії неподалік від Шенксвіля, штату Пенсильванія. Дві башти ВТЦ, атаковані літаками, упродовж півтори години раптом дивним чином повністю зруйнувалася, акуратно склавшись всередину. Також чомусь повністю та акуратно зруйнувався і сусідній хмарочос ВТЦ 7, хоча в нього ніякі літаки не попадали.

Пройшло лише декілька днів після "терактів", як була готова перша офіційна версія того, що сталося і були названі виконувачі. Винуватим назвали Усама бін Ладен, керівника цього дійства з Афганістану, і його дітище Аль-Каїда. Також одразу назвали імена всіх 19 викрадачів, які, покидали поблизу аеропортів свої автівки, у яких виявили Коран та інструкції арабською мовою "Як управляти літаком", а в уламках літаків дивом знайшли, дивом вцілілі, паспорти терористів. З цього слідувало те, що потрібно починати бомбити Афганістан і починати вторгнення до Іраку.

Восени 2002 року була створена спеціальна комісія під голосною назвою "Національна комісія по терористичним актам на Сполучені Штати". Головував у ній колишній губернатор Нью-Джерсі Томас Кін. До складу комісії увійшли колишні співробітники ЦРУ, ФБР, Міністерства юстиції та інших керівних установ. Керував всіма діями та ходом розслідування Філіп Зеліков, член адміністрації президента Буша-молодшого, який працював ще за Буша-старшого.
Кінцевий вид офіційна версія, вказана вище, прийняла 22 липня 2004 року, коли вищезазначена комісія у складі 83 людей закінчила звіт на 585 сторінках. Звіт "Комісії Кіна" підтвердив вищеозначену версію, яка й донині вважається єдиною і незаперечною.
А тепер наведемо деякі факти, вказівні, як спецслужби США вміють "розслідувати" і отримувати необхідні й попередньо оголошені результати.

Стільникові телефони

В офіційному звіті стверджується, що вся інформація із "Боїнгу", що врізався у хмарочос ВТЦ, була передана на землю по мобільних телефонам. Частково, бортпровідниця Бетті Онг розмовляла 23 хвилини, а бортпровідниця Маделін Суїні – 25 хвилин. Останні слова були: "Я бачу воду! Я бачу будови!".
А тепер факт, про який "забули" автори офіційного звіту. У 2001 році дзвінки зі стільникового телефону з літака, летючого на швидкості більш ніж 700 км/годину, були неможливі.
Річ у тому, що при попаданні телефона в зону віщання базової станції, чи "соту", відбувається так зване "привітання", яке у 2001 році займало не менше 8 секунд. Система "привітання" не була розрахована на рух зі швидкістю 700 км/год і можлива за максимальної швидкості в 150 км/год. І тільки у 2004 році компанія Qualcomm, спільно з American Airlines, розробила систему, яка з допомогою супутника забезпечує дзвінки за стільниковими телефонами з борту літака, на якому встановлюється спеціальна мобільна базова станція. 15 липня 2004 року був зроблений подібний запуск системи, після чого вона почала функціювати.

Обман зі швидкістю

В офіційному звіті "Комісії Кіна" приводиться схема начебто руху рейса 175, що врізався у південну башту ВТЦ, згідно з якою літак подолав фінальний прямий відрізок від міста Трентона до Нью-Йорку за чотири хвилини.


Схема руху боїнгів на Нью-Йорк
А тепер факт: Відстань між Трентоном та Нью-Йорком по прямій складає 85 км. Для рівного рахунку можна навіть вважати його рівним 80. Згідно з офіційними даними, літак подолав цю відстань за чотири хвилини. Знайдемо середню швидкість лайнера на даному відрізку: V = 80 км/4 хв = 20 км/хв = 1200 км/год. Отримуємо швидкість звуку.

Зрозуміло, Боїнг-767 не був надзвуковим. У технічних характеристиках Боїнгу – 767-200 сказано, що його максимальна крейсерська швидкість на висоті 12 км складає 915 км/год. І це тільки на висоті 12 000 метрів, де щільність повітря у 5 разів нижча, ніж на рівні моря, а лайнер влетів у будівлю на висоті кількох сотень метрів. У тих же технічних характеристиках вказано, що максимальна швидкість Боїнга – 767-200 перевищивши, яку літак почне руйнуватися, складає 0,86 скорості звуку, тобто 1000 км/год. Тому навіть якби літак примудриться все-таки розвинути швидкість звуку, то він би розпався ще задовго до Манхеттена. Тобто офіційне розслідування пропонує всім повірити у те, що неможливо чисто фізично. Тобто, ще одна брехня офіційного розслідування.

"Близнюки" не могли самостійно зруйнуватися

Згідно з офіційним звітом, стодесятиповерховий хмарочос ВТЦ-1 повністю зруйнувався за 1 годину 42 хвилини після удару літака, а його близнюк ВТЦ-2- через 56 хвилин. Причина вказана така – удар і наступна пожежа, що сталася після попадання "Боїнгів" у будівлі.

Але тут і з'являються деякі не менш дивуючі факти.

З'ясовується, "Близнюки" були розраховані так, що крім вітрового навантаження могли витримати лобовий удар Боїнгу – 707, найбільшого в ті роки пасажирського авіалайнера. На початку 1970-х роки Леслі Робертсон, який побудував ці приміщення, розрахував ефект від зіштовхнення Боїнгу-707 з баштою ВТЦ. Про результати він повідомив до газети New York Times, стверджуючи, що башти отримають удар лайнера, летючого зі швидкістю 960 км/год, що є, взявши на себе удар лайнера, хмарочос залишається стояти, не піддавшись серйозним структурним руйнуванням. Іншими словами, центральний каркас і залишившися стояти периметр витримають додаткове навантаження, що утворилося коштом знесеної частини чинних конструкцій. Саме з таким запасом міцності були побудовані "близнюки".
Френк ДеМартіні, один з керівників проєкту зведення ВТЦ, підтверджує цю думку: будівля спроєктована з таким розрахунком, щоб витримати удар Боїнгу-707 з максимальною злітною масою. Це був найбільший літак того часу. Я впевнений, що будівля витримала в кілька ударів літаків, оскільки його структура нагадувала часту сітку від Комарів, а літак – це як олівець, який цю сітку протикає і не здійснює впливу на структуру окремої її частини.

Пожежа також не могла знищити хмарочоси.

Ось докази того, що офіційний звіт знову бреше:

Будівля ВТЦ-1 витримала перший удар. Тим не менш, у наступні півтора години внаслідок пожежі сталося щось, спровокувавше руйнування башти. До речі, це перший і єдиний випадок у світовій історії, коли хмарочос перетворюється фактично в груду з руїн внаслідок півторагодинної пожежі – якщо це вірити офіційній версії.

Усередині 1990-х рр дві британські фірми - British Steel та Building Research Establishment – провели серію експериментів у місті Кардінгтон, щоб виявити вплив пожеж на спорудження з металевим каркасом. На експериментальній моделі восьмиповерхового будинку сталеві конструкції не мали захисту від вогню. Попри те, що температура балок з металу досягла 900 градусів за цельсієм за критично допустимому максимумі в 600 градусів за цельсієм, ні в одному з шести експериментів не сталося руйнування, хоча певні деформації таки мали місце.

У серпні 2005 року Джон Холл з Національної протипожежної асоціації США, опублікував аналітичну працю "Пожежі у висотних спорудах". Зокрема, у ньому наводиться статистика, згідно з якою у 2002 році у висотних будівлях сталося 7300 пожеж, багато з яких були дуже навіть інтенсивними і продовжувалися упродовж багатьох годин, до того ж вспівши охопити не один поверх. Попри наявність жертв та велику шкоду, жодна з пожеж не привела до руйнувань.
Якщо цього недостатньо, то ось ще кілька конкретних прикладів найсильніших пожеж за останні десятиліття

23 лютого 1991 року сталася пожежа у 38 поверховому приміщенні One Meridian Plaza у Філадельфії. Пожежа почалася на 22 поверсі, охопила 8 поверхів і тривала 18 годин. Внаслідок цієї пожежі була вибита велика кількість скла, потріскався граніт і просіли несучі стіни. Тим не менш будова вистояла і жодна його частина не зруйнувалася.

4 травня 1988 року загорілося 62 поверхове приміщення First Interstate Bank у Лос-Анджелісі. Пожежа тривала 3,5 години, вигоріли 4,5 поверхи – з 12 до 16-го. Але несучі конструкції вціліли повністю, а другорядні конструкції та кілька міжповерхових перекрить отримали лиш незначні пошкодження. Будова вистояла.
5 серпня 1970 року у 50 поверховій будівлі 1 New York Plaza стався вибух і виникла пожежа, яка тривала 6 годин. Руйнувань на сталося.
17 жовтня 2004 року загорівся хмарочом у венесуельському місті Каракас. Пожежа спалахнула на рівні 34-го поверхну, охопив 26 поверхів і тривав 17 годин.

Будівля вистояла.

І, нарешті, пожежа у тому самому нью-йоркському Всесвітньому торговому центрі. 13 лютого 1975 року у північній башті на 11 поверсі сталася пожежа, внаслідок якої 65% поверху вигоріли повністю. Крім того, вогонь поширився вниз до 9-го і догору до 16-го поверхів, не зачепивши, тим не менш, офісні приміщення і обмежившись шахтами у центральному каркасі. Тривала пожежа 3 години, і, попри його більш вищу, ніж 11 вересня 2001 року, інтенсивність, структура будови не постраждала. Абсолютно непошкодженим залишився не лише центральний каркас, серед якого пожежа головним чином поширювалася, але й всі міжповерхові перекриття.

Пожежа ВТЦ у 1975 році

А 47-міжетажний "ВТЦ 7" зруйнувався сам… випадково.

Офіційний звіт стверджує, що ВТЦ-7 "зруйнувався через послаблення опорних конструкцій, попри те, що ніякий літак в нього не попадав.
Про знесення будівлі №7 ВТЦ, як з'ясувалося, взагалі знали небагато. Його руйнування сталося якось непомітно на фоні інших подій того дня. У цьому 47-поверховому хмарочосі, який навіть мав назву Саломон Бразерс, розміщувалися офіси ФБР, Міністерства оборони, податкової служби 1RS, контррозвідки США, фондової біржі (з доказами біржового шахрайства), а також різноманітних фінансових установ. Його руйнування сталося приблизно о 17:20 за нью-йоркським часом, і з ним пов'язані одразу кілька доволі цікавих казусів.

FEMA стверджує, що ця будівля зруйнувалася через ті самі причини, що й "близнюки" – через послаблення опорних конструкцій. Але чому? Літак в нього не потрапляв. Пожежі в ньому не бушували – лише в трьох місцях були невеликі локальні вогнища: на 7, 12 і 29 поверхах. Якщо ми згадаємо схемо всього ВТЦ, то приміщення №7 – найвіддаленіше від "епіцентру", віддалене від основного комплексу ще й вулиць. Звідки у нього такі пошкодження? Про це звіт мовчить.

Ось така невелика пожежа начебто спровокувала повне руйнування будівлі ВТЦ-7

А найправдивіше на світі BBC навіть повідомило про руйнування ВТЦ-7 наперед.

Дійсно, унікальним виглядає репортаж британського телеканалу BBC. У випуску теленовин, який вийшов в ефір о 10:00 за лондонським часом, тобто о 17:00 за нью-йоркським, ведучий повідав глядачам про те, що впала будівля ВТЦ-7 у Нью-Йорці. Але до цього руйнування залишалося ще 47 хвилин. Більш того, кореспондент телеканалу Джейн Стендлі у прямому репортажі з Нью-Йорку розповідала про руйнування ВТЦ-7, знаходячись на його фоні. На рідкісному фото якраз зображений цей момент – будівля ВТЦ-7 виділено стрілками. Підпис знизу екрану говорить: "47 поверхова будівля Саломон Бразерс поруч з Всесвітнім торговим центром також зруйнувалось".



BBC розповідає про руйнування ВТЦ 7

Однак в якийсь момент телевізійники зрозуміли, що сталося, і о 17:14 картинка трансляції з Нью-Йорку раптом спотворилась перешкодами, а через кілька секунд взагалі зникла.

Як ще пояснити цей неймовірний "ляп", якщо не наявністю раніше підготованого сценарію? Чи можливо, що будівлю планували знести трохи раніше, але до Лондона просто не встигли своєчасно довести інформацію про затримку цієї мізансцени спектаклю, а британці продовжували слідувати сценарію. Значить, вони отримали прес-реліз до того, як це все сталося? Але від кого і яким чином?

Зрозуміло, подібний кут викликав масу питань до телеканалу BBC. Однак, голова відділу новин Річард Портер так пояснив цю загадкову історію: "Ми не є частиною заговору. Ніхто не говорив нам про, що розповідати й що робити 11 вересня. Нам до цього ніхто не повідомляв про те, що будівля має впасти. Ми не отримували ні прес-релізу, ні сценарію подій, які мали статися".

Виходить, що, якщо їм ніхто заздалегідь нічого не повідомляв, значить, вони самі, за своєю ініціативою розповіли про руйнування будівлі, яке станеться через 20 хвилин. Але читаємо далі: "У нас не збереглося оригінального запису репортажів від 11 вересня – але не за причинами заговору, а через плутанину". Новинний запис одного з найважливіших за всю історію телеканалу днів виявилася раптом втрачена.
Загиблі "терористи" раптом виявилися живими
Список терористів був опублікований Міністерством юстиції 14 вересня 2001 року. Згідно з даними ФБР, ось ці 19 імен:



Офіційний список "викрадачів"

Список був забезпечений наступним коментарем: "В ФБР абсолютно впевнені в точності впізнання 19 викрадачів, відповідальних за терористичні атаки 11 вересня. Крім того, розслідування до 11 вересня були ретельно перевірені Національною комісією по терористичних атаків на Сполучені Штати, а також спільно з Сенатом і Палатою представників. Жодна з цих перевірок не викликала ні менших сумнівів відносно особистостей 19 викрадачів".

23 вересня 2001 року британське новинне агентство BBC несподівано повідомило, що Валід аль-Шехрі, громадянин Саудівської Аравії й названий викрадач рейса АА11, у справжній час живий, здоровий і прекрасно себе почуває у Касабланці, Марокко. Посольство Саудівської Аравії підтвердило, що він навчається у літній школі Дейтона Біч, штат Флорида. Він покинув США у вересні 2000 року і працює в авіакомпанії Роял Ейр Марокко. Далі це підтверджує й Associated Press, згідно з якою Валід аль-Шехрі з'явився в американському посольстві в Марокко: "ФБР випустило у світ його фото, яке було розтиражоване в газетах і в теленовинах по всьому світі. Цей же самий містер аль-Шехрі показався в Марокко, тим самим доказавши, що він не є членом команди льотчиків-самогубць". Того, мінус один.

Веїл аль-Шехрі (АА11) також живий та здоровий. Він працює пілотом, а його батько – дипломатом Саудівської Аравії у Бомбеї. Газета Los Angeles Times у статті від 21 вересня 2001 року повідомляє, що керівник інформаційного центра посольства Саудівської Аравії в США Гаафар Аллагані підтвердив, що він особисто розмовляв з їх батьком, і з сином. Тому, мінус два.

Абдулазіз аль-Омарі (АА11) під час навчання у Денвірі втратив свій паспорт, про що у свій час повідомив поліцію. Зараз він працює інженером у компанії Saudi Telecom. Газета The Telegraph 23 вересня 2001 цитує його: "Я не міг повірити, коли побачив себе у списках ФБР. Вони показали моє ім'я, моє фото і мою дату народження, але я не терорист-смертник. Я тут. Я живий. Я не маю поняття, як управляти літаком. Я не мав ніякого стосунку до всього цього". Тому, мінус три.

Сайд аль-Гамді (UA93), пілот Саудівських авіаліній, під час подій 11 вересня знаходився в Тунісі, де з 22 іншими пілотами проходив курс навчання управління літаком Airbus -320. The Telegraph цитує його слова: "ФБР не надало ніяких доказів моєї причетності до атак. Ви не уявляєте, як це, бути названим мертвим терористом, коли я живий і невинний". Тому, мінус чотири.

Ахмед аль-Намі (UA93) працює завідувачем з діловодства у Саудівських авіалініях в Ер-Ріяді: "Як бачите, я живий. Я був шокований, побачивши своє ім'я в списках. Я ніколи не чув про Пенсивальнії, де я, виявляється, викрав літак". Тому, мінус п'ять.

Салем аль-Хамзі (АА77) працює на хімічному заводі в місті Янбу, Саудівська Аравія: "Я ніколи не був у США, а в останні два роки не виїжджав за межі Саудівської Аравії". Тому, мінус шість.

Хадід аль-Мідхар (АА77) – програміст в Мецці, Саудівська Аравія: "Мені хочеться думати, що це просто якась помилка". За повідомленням Chicago Tribune, він дивився телевізор, коли його друзі почали телефонувати йому і запитувати, чи живий він. Тому, мінус сім.

За повідомленням посольства Саудівської Аравії в США, також живі та здорові Моханд аль-Шехрі (UA175) і Сатам аль-Сукамі (АА11). Тому, мінус дев'ять.
І тільки 23 вересня 2001 року голова ФБР Роберт Мюллер заявив: "Є підозри стосовно особистостей деяких викрадачів. Не існує жодних юридичних доказів, підтверджуючи їх особистості".

Але за всієї очевидності відвертої фальсифікації з іменами "терористів", в офіційному звіті "комісії Кіна" фігурують все ті ж 19 переназвані особи.

Фальшивий Бен Ладен

Оскільки тепер докази причетності "викрадачів" до терактів немає ніяких, то значить й Аль-Каїда наче ні до чого, і бомбити Афганістан не потрібно.

Але упродовж кількох днів після падіння хмарочосів у розпорядженні США "раптом" виявляється запис зізнання Усами бен Ладена від 14 грудня 2001 року. Його наче знайшли в будинку у Джелалабаді. І саме цей запис кладеться в основу фінального висновку офіційної комісії – теракти 9/11 здійснив Усама бен Ладен і, певна річ, "Аль-Каеда".

Але одразу звертає на себе увагу те, що цей відеозапис низької якості. А сама людина, яка за завіряннями ФБР і є бен Ладен, зовсім на нього не схожий, і це чітко видно, навіть, попри погану якість. Він більш щільний, у нього інша форма носа, губ, брів та скул. У досьє ФБР сказано, що бен Ладен – лівша, а на відео він записує щось правою рукою. Крім того, у нього на пальці видно золоту каблучку, а іслам, як відомо, забороняє чоловіку носити золоті прикраси, та й в досьє на бен Ладена про це не сказано жодного слова.



Два "Бен Ладена"

На фото зображені два бен Ладена: зліва – імітатор з джелалабадського відеозапису, справа – справжній. Навіть неозброєним оком видно, що на кадрі з відео і на фото дві зовсім різні людини, і єдині схожості між ними – це борода і тюрбан. І знову вражає фантастична самовпевненість американських спецслужб, які не стали навіть заморочувати з такою "дрібницею", як використання когось, хоч трішки схожого на справжнього бен Ладена.

Як наслідок, зрозумівши, що з бен Ладеном також прокололися, голова слідчого відділу ФБР Рекс Тум зізнався: "Теракти 11 вересня не зазначаються в досьє Усами бен Ладена, оскільки не існує жодних доказів його причетності до подій 11 вересня".

29 березня 2006 року "розколовся" й вже у віцепрезидента Річарда Чейні: "Ми ніколи не стверджували, що Усама бен Ладен якимось чином мав стосунок до подій 11 вересня. У нас ніколи не було переконливих доказів".

Однак, в офіційному звіті "Комісії Кіна" головним чинним обличчям так і залишився Усама бін Ладен, а основним доказом є уже спростована відео-підробка.

Як знищували докази

Метал, що залишився після руйнування каркасів башт ВТЦ, поспіхом відправили на перероблювання, не допустивши до нього навіть слідчих. Понад 185 тис. тонн металу ліквідували з "епіцентру". Пожежники відзвітували Конгресу США, що порядком 80% металевих уламок вивезли, а слідча не могли навіть потребувати збереження залишків для аналізу. Частково, китайська корпорація Shanghai Baosteel Group придбала 50 тис. тонн із руйнувань ВТЦ у вигляді металолому за ціною 120 доларів за тону. Тисячі тонн металу відправили на перероблювання до Індії.

Подібні дії викликали хвилю невдоволеності серед незалежних дослідників та сімей загиблих, однак новообраний мер Нью-Йорку Майк Блумберг, який змінив на цій посаді Рудольфа Джуліані в кінці 2001 року, на це відповів, що я інші способи дослідити трагедію 11 вересня. Він також відзначив, що "простий огляд шматка металу нічого вам не розповість".

Попри протести всіх охочих оглянути ці "шматки сталі", вивіз лому йшов повною ходою. Офіційна причина такого поспіху полягала в тому, що це "цілковито марне сміття, що тільки заважає". Схоже, це "сміття" було настільки "марним", що його вивіз проходив під над суровим контролем, а вантажівки, що вивозили металеві уламки з району "епіцентру", були оснащені дорогими пристроями, що стежать, щоб, не дай Боже, це марне сміття не виявився де-небудь, крім правильних печей. Метал вивозили з "місця злочину" у швидкісному режимі, що навіть спеціально створена правляча комісія ВРАТ, отримавши можливість лише подивитися на залишки, не мала права вивчити ті ж залишки, ні ознайомитися з кресленнями будівель. Що, власне, ставить під питання сам сенс створення цієї комісії.

Головний редактор журналу Fire Engineering Magazine Білл Меннінг від імені пожежників висловив невдоволення діями керівної організації по знищенню доказів і до повного відсторонення незалежних дослідників від можливості їх вивчення: "У нас є причина припускати, що "офіційні розслідування"… не є нічим іншим, як кричущий фарс, нав'язаний політсилами, основні інтереси яких, м'яко говорячи, дуже далекі від розкриття правди… Знищення доказів повинно припинити негайно".
Мелінг також підкреслив, що знищення цього металу є незаконним: "згідно з національним стандартом по розслідуванню пожеж, всі свідоцтва за будь-яких пожеж у будівлях висотою більше за 10 поверхів повинні бути збережені, і виключень з цих правил немає".

А 26 вересня 2001 року мер Рудольф Джуліані заборонив всю відео- та фотографування в районі "епіцентру". В одного фотографа, який надав перевагу тому, щоб його імені не називали, поліціянти стерли зроблені цифровою камерою світлини та пригрозили арештом, якщо він там ще раз з'явиться, однак він зміг відновити стерті зображення за допомогою програми PhotoRescue. Як наслідок, це допомогло пролити світло на "теракт 9/11" було дуже швидко знищено і жоден експерт так і не зміг ознайомитися з "речовими доказами".

Наслідки "терактів"

Менш ніж за два тижні після 11 вересня на затвердження Конгресу було представлено цікавий законодавчий акт, який всього за місяць перетворився на закон. А на початку жовтня 2001 року почалося американське вторгнення до Афганістану. Ці безпрецедентні темпи прийняття рішень, підготовки до їх реалізації й власне втілення. Ось тільки суть цих же мір викликає велику кількість запитань.

Розгляд, так званого, антитерористичного законопроєкту, названого Патріотичним актом, Конгрес почав 24 вересня 2001 року. Цей законопроєкт взагалі виявився дуже примітним як до змісту, так і до методів його впровадження.

По-перше, він потрапив на розгляд до Конгресу, оминаючі прийняті законом канали, тобто без попереднього його обговорення під керівництвом Адміністративного та бюджетного управління.

По-друге, тодішній міністр юстиції Джон Ешкрофт вимагав від Конгресу прийняти його упродовж одного тижня і без змін. Попри дорогі та конкретні вказівки, суперечливий документ все ж викликав певні дискусії – до явного невдоволення міністру. Зрозумівши, що так просто "проштовхнути" законопроєкт не вийде, Ешкрофт на спільному засіданні з головами Сенату і Палати представників попередив, що напевно відбудуться нові теракти, і Конгрес буде винним, якщо закон не прийняти зараз же. Це був шантаж, і сама заява виглядала абсурдно, але Конгрес не був готовий витримати подібну заяву зі сторони міністра.

Про всяк випадок, щоб остаточно "продавити" прийняття цього акту, два особливо вперті конгресмени – Том Дешл та Патрік Лехі, активно виступаючі проти, отримали на пошту конверти зі спорами сибірської язви…

Конгресмен-республіканець Рон Пол розповів в інтерв'ю газеті Washington Times про те, що жодному конгресмену не дозволили навіть прочитати цей акт. Однак, 12 жовтня він був утверджений обома палатами Конгресу, а 26 жовтня 2001 року президент Буш поставив на документі свій підпис, тим самим придав Патріотичному акту статус закону.

У чому полягає сенс Патріотичного акту?

По-перше, цей акт дає право федеральним посадовцям проводити обшуки житла, робочого місця, комп'ютера і приватної власності громадян або ж взагалі без їх відому, або з повідомленням постфактум, коли обшук вже був проведений.

По-друге, ЦРУ отримали необмежену можливість без дозволу суду встановлювати стеження за своїми громадянами, якщо це робиться "у розвідних цілях". Сюди включено і прослуховування телефонних розмов, і відслідковування інтернет-активності користувачів. Між іншим, до цього моменту призначення ЦРУ полягало у розвідці виключно у відношенні іноземних "елементів"

По-третє, ФБР та інші силові відомства вправі вимагати медичні, фінансові та академічні записи та держархіви на будь-яку людину, лише показавши ордер, який суд зобов'язаний видати, якщо він вимагається для розслідування з метою захисту від "міжнародного тероризму". До того ж достатньо показів для обшуку навіть не потребується, а організація, який представили ордер, не має права нікому повідомляти про те, що ФБР ці дані запросило. У тому числі й те, чиї дані вимагалися!

По-четверте, де-факто обмежена свобода слова, чи будь-яка необережна фраза тепер може бути оцінена як терористичний заговір. Згідно з цим актом, внутрішній тероризм містить "дії, розмінюючись як спроби за допомогою погроз чи насилля повпливати на політичний курс держави". Як бачите, поняття "внутрішнього тероризму" визначено настільки розмито, що чи не будь-яка політична чи активістська група може підпадати під це визначення. Та й будь-який незгідний з діями керівництва також від цього не застрахований. Крім цього акта, з'явилися ще декілька директив аналогічної напрямленості.

А 20 березня 2003 року почалося бомбардування Багдада.

P.S. Це всього лише мала частина з тих "доказів", які виявили у "найдостовірнішому" офіційному розслідуванні трагедії 9/11. Але і цього, по моєму, цілком достатньо, щоб зрозуміти, якими методами США йде до своїх цілей, знищивши понад три тисячі американців.

Джерело.