У Міністерстві освіти і науки України підбили підсумки фінального туру всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2018». Конкурс проводився у чотирьох номінаціях: «Українська мова та література», «Фізика», «Німецька мова», «Фізична культура». Друге місце у номінації «Українська мова та література» посіла вчителька Кам’янець-Подільського ліцею Людмила Пристай. Кореспонденти сайту "Є" поспілкувалися з педагогом і розпитали, як вона досягала такого результату.

-              Скільки років вже вчителюєте? Чому вирішили обрати саме цю професію?

-              У Кам'янець-Подільський ліцей прийшла працювати одразу по закінченні педінституту, відтоді минуло вже 22 роки. Від природи я екстраверт, тому й не дивно, що після школи обрала професію, яка пов'язана з роботою з дітьми. Але вирішальну роль відіграли, звичайно ж, мої вчителі. Саме вони дали мені не один майстер-клас і показали, якою має бути справжня освіта.

-              Скількох дітей навчили грамотності?

-              Мабуть, це число вже давно подолало позначку 1000, але для мене важливо насамперед, скільком із них мої заняття дали так званий урок життя, а не тільки знання з правопису.

 -             Що спонукало Вас взяти участь у конкурсі «Учитель року-2018»? Як готувалися?

-              Виходить, що до конкурсу готувалася двадцять років, бо не може людина за півроку стати тим, ким представляла себе на всіх етапах конкурсу. Звісно, останні місяці перед фінальним випробуванням почувалася ніби першокурсник перед першою сесією — стільки всього треба було встигнути зробити, а часу, ой, як не вистачало.

-              Як відбувався конкурс? Відчували підтримку колег чи конкуренцію?

-              На всіх етапах конкурсу, від міського до заключного, відчувалися такі раритетні зараз взаємовиручка і відвертість у стосунках. Це навіть не були змагання, швидше, обмін досвідом, а дівчат-філологів назвати сухим словом «конкурентки» язик не повертається — настільки все було щиро і, я б сказала, сонцесяйно. А ще всі ми були приємно здивовані прозорістю конкурсу (ввечері результати кожного етапу ставали відомими загалу) і складом журі, коли тебе оцінюють не клерки з міністерства, а вчителі-практики, які в недалекому минулому були такими ж конкурсантами, і молоді викладачі вузів, для яких нова українська школа - це не накази на папері, а крок назустріч учителеві та учневі.

-              Який досвід здобули та які «уроки» пройшли після закінчення конкурсу?

-              Перемога в конкурсі «Учитель року» — це як п'єдестал на спортивних змаганнях в одиночних видах: на ньому стоять тільки три людини, але за їхніми спинами — величезна, не видима для ока команда, в якій кожен учасник відіграв свою роль на шляху до перемоги. Наш ліцей — це взірець того, як стати єдиним цілим, щоб досягти успіху. Конкурс познайомив мене з новими цікавими людьми, він показав, що сучасний учитель має працювати на випередження незалежно від того, пропрацював у школі 5 чи 25 років. А ще він вкотре переконав: людина має вірити в себе і свої сили до кінця, бо як пояснити те, що перед останнім випробуванням ти дванадцята, а після уроку — друга?

-              Що, на Вашу думку, потрібно змінити в сучасній шкільній освіті, аби діти йшли до школи з радістю?

-              Діти з радістю йтимуть до школи тоді, коли в освіті зникне поняття штучності. Якщо оцінка — то не для батьків чи рейтингів, а для рефлексії і росту дитини; якщо знання — то не для натаскування інформацією, а для вміння застосовувати їх у житті; якщо хочете бачити перед собою учня-особистість - не заганяйте його в рамки. А ще сучасні батьки мають усвідомити, що школа — це не відрізок, в якому точки А і В — це вчителі та учні, а рівносторонній трикутник, у якому їм відводиться така ж частина освітнього процесу.