Відтоді цей маєток служить вірою і правдою людям: спочатку як протитуберкульозний санаторій, а з 1972 року – як пульмонологічний санаторій для дітей. Нині тут лікують астми, бронхіти, тонзиліти. Щороку в санаторії проходять оздоровлення до тисячі дітей. Довкола палацу – розкішний парк з рідкісних порід дерев. Є навіть гінкго-білоба. І, звісно ж, не оминають палац усілякі розповіді, пов’язані з містикою.

Вежа для покоївок

Донині палац Хелмінських – величний і загадковий. На щастя, у радянські часи будівлю радикально не перебудували, тож тут залишилося дуже багато автентичного: і зовнішня ліпнина, справжні панські сходи, і столітні дерев’яні двері, просторі кімнати, і вежа для покоївок, водонапірна башта...

У парку збереглося багато рідкісних дерев.

Досі панські погреби слугують місцем для зберігання продуктів. До соляної кімнати, облаштованої для релаксації та лікування легеневих хвороб, й нині ведуть двері з конусоподібним склепінням. Навіть ззовні палац ще той, не заліплений сучасною штукатуркою, з практично незіпсованим фасадом. За історичними довідками, почали зводити палац у 1868 році. Про це свідчить пам’ятна дошка на флігелі.

В'їздна брама.

На одній з башт видніється рік побудови.

„Унікальним архітектурним доповненням палацового ансамблю є башта-каланча, – розповідає Лілія Келащук, працівниця санаторію. – Її вікна виходять суворо на чотири сторони світу. Це найвища точка палацу. Нині це приміщення не використовується, але ми плануємо її реставрувати і проводити тут екскурсії. У спогадах сучасників про маєток є відомості, що це була кімната для покоївок. Для чого туди селив їх пан – невідомо. Можливо, щоб вони сежили за територією маєтку...”.

Панські погреби і досі в робочому стані.

Переповідають, що з палацу вели підземні ходи до сусіднього села Трибухівка та родинного склепу, який був на території маєтку. В радянські часи панів перезаховали на міському кладовищі. А от нащадки відвідували резиденцію своїх предків лише раз.

Про примару із дзвіночком

Як годиться, має палац Хелмінських і свою легенду про привидів. Вірити чи ні – то, звісно ж, справа кожного. Втім, усі, хто тут працює вже роками, зізнаються, що привидів і в очі не бачили. Але є й такі у селі, кому таємничі тіні від старезних дерев і справді видаються містичними.

Такий вигляд парадного входу зсередини.

„Я тут народилася, виросла, працюю більше двох десятків років, ходжу додому темними вуличками, але жодного разу привидів не бачила, – каже Лілія Анатоліївна. – Але переповідають, що один із синів пана Хелмінського Сигізмунд був гультяєм. Селив тут молодих покоївок, зваблював їх... В народі його називали „чорним паном”. Старожили пригадували, що сільський священик постійно намагався навести його на істинний шлях, бо пан вів досить неправедне життя. От і ширилися серед людей усілякі чутки про його походеньки...”

У селі переповідають, що красень Сигізмунд часто відвідував батьківський маєток і якось запримітив собі доньку коваля, почав залицятися. Та, наївна, думала, що панич щирий, тож сподівалася, що не покине її, не знеславить на все село. Але не дочекалася сподіваного весілля: прислав панич у весільній кареті до дівчини... цапа з дзвіночком на шиї, мовляв, це і є наречений, якого вона гідна. Дівчина, не витримавши ганьби, наклала на себе руки. А згодом почала з’являтися до панича ночами – вбрана у весільну сукню та з дзвіночком у руках. Не витримав той усіх цих жахів, тож коли після смерті батька частина садиби перейшла йому в спадок, він швиденько її позбувся, спеціально програвши в карти...

Окраса будівлі - старовинні сходи.

У колишніх палатах нині облаштовані затишні кімнати для дітей та кабінети для лікувальних процедур. В середині ще можна побачити і старовинну ліпнину, і окрасу палацу – дерев’яні сходи, склепіння над дверима, які не зазнали перебудови. Та головне, тут не бракує своєрідної палацової теплоти, яка не завжди притаманна таким старовинним будівлям.

Джерело