Борис Цвігун про присвоєння почесного звання «Заслужений лікар» та медичну реформу у Кам'янці-Подільському

23 лютого директору КНП «Лікувальний діагностично-консультативний центр» Кам’янець-Подільської міської ради, депутату міської ради Борису Цвігуну урочисто вручено посвідчення та нагрудний знак «Заслужений лікар України».

На сотрінці «Медицина Кам’янця» у Фейсбук Борис Ярославович поділився враженнями від події та отримання високого звання.

«Було дуже приємно, що нагороду вручав наш земляк – кам’янчанин  Сергій В’ячеславович Гамалій, який зараз обіймає посаду голови Хмельницької обласної державної адміністрації. Це вперше за 30 років медицина Кам’янця отримала таку відзнаку. Думаю, що я легкий на початок, міська медицина не «пасе задніх» і є достойні таких нагород. На сьогодні медпрацівники виконують роботу в таких важких умовах, що кожний  заслуговує на відзнаку, починаючи від начальника управління до санітарки», - зазначив медик.

38 років  активного життя в медицині Бориса Цвігуна пов’язано із Кам’янеччиною. Працював  лікарем у дошкільних закладах та школі, дільничним терапевтом, лікарем виїзної бригади швидкої допомоги, лікарем-урологом, завідувачем поліклінікою, головним лікарем поліклініки, а зараз вже директором комунального некомерційного підприємства.

«На сьогодні чітко розумію суть організації охорони здоров’я.  Для себе сформував декілька принципів в роботі. Перший – делегування повноважень; другий – кадри вирішують усе; третій, напевно, основний – не заважай людям працювати, якщо можеш їм допомогти – допомагай".

Борис Цвігун про медичну реформу.

Пряма мова: Мене часто запитують пересічні кам’янчани, чому такий безлад в медичній галузі, здається, що одна державницька «рука» не знає, що робить інша?  Як на мене головне -  потрібно визначитись при якому державоустрої ми живемо – соціалізмі чи капіталізмі. А так  медицина зависла поміж двох систем, є елементи того і іншого. Можна навести безліч прикладів, коли  здавалося б правильні рішення не допомагають галузі, а гальмують рух вперед.

Ще двадцять років тому Кам’янеччина була одна з перших у реформуванні медицини, тільки сьогодні на рівні держави прийшли до необхідності певних дій, які проводились у  місті.  Але, тоді слово «реформа» було завуальоване, розмите, його боялись. Так і протупцювали майже на місці.  Зараз задекларовано багато позитивних речей, але  знову є гальма, які не можемо відкинути.  Це не дає управлінцю нормально втілювати заплановане.

У Кам’янці-Подільському  створена цікава, прагматична, логічна і доволі економічно доцільна медична структура. З нею можна рухатись далі. До прикладу, я прихильник розвитку у місті потужного реабілітаційного центру, але стримуючим фактором є матеріально-технічна база наших медичних установ. А закупивши обладнання чи вистачить грошей на зарплату? Добре, що міські депутати йдуть назустріч і багато медичних програм фінансуються із місцевого бюджету, але на всі коштів не вистачає.

Ми перейшли на договірні стосунки з НСЗУ (Національна служба здоров’я України), що відшкодовує надані медичні послуги.  Хотілося б конкретного підґрунтя для планування, а це не можемо зробити, бо не знаємо вартості робіт. На державному рівні задекларовано гарно, а на практиці виходить зовсім інше. У ці переломні моменти важливо не втратити, що у нас є.

Коли переходили у статус комунального підприємства, були впевнені, що напрямок обрано правильний.  В реаліях він не підтверджений фінансовими ресурсами і чіткими відповідями: кому, за що і скільки? Відповідей на питання  від державних структур ми не бачимо до сьогоднішнього дня. Зараз в Центрі мінус 800 тис. грн. до мінімального фонду зарплати щомісячно.

Основний позитив  змін – наші працівники почали рахувати, скільки пацієнтів прийнято, які процедури проведено; розуміти необхідність вдосконалення. На сьогодні один з лікарів  Центру навчається на курсах нетрадиційної медицини  у напрямку  голкорефлексотерапії, інший додатково планує отримати фах з фізичної реабілітації.

Чи змінилися Ви, ставши Заслуженим лікарем України? 

Мене вже нічим не змінити - ні зірками, ні медалями.  Я радий, що відмічено медицину Кам’янеччини. Не ставлю себе вищим від людей з якими працював і працюю, за тих, хто йшов поруч, був наставником.  Коли мене вітали  обласні високопосадовці, то із гумором відмітили, що  додалась єдина привілея -  підвищать пенсію.  А я як був Цвігуном, так ним і залишився.