23 лютого директору КНП «Лікувальний діагностично-консультативний центр» Кам’янець-Подільської міської ради, депутату міської ради Борису Цвігуну урочисто вручено посвідчення та нагрудний знак «Заслужений лікар України».
На сотрінці «Медицина Кам’янця» у Фейсбук Борис Ярославович поділився враженнями від події та отримання високого звання.
«Було дуже приємно, що нагороду вручав наш земляк – кам’янчанин Сергій В’ячеславович Гамалій, який зараз обіймає посаду голови Хмельницької обласної державної адміністрації. Це вперше за 30 років медицина Кам’янця отримала таку відзнаку. Думаю, що я легкий на початок, міська медицина не «пасе задніх» і є достойні таких нагород. На сьогодні медпрацівники виконують роботу в таких важких умовах, що кожний заслуговує на відзнаку, починаючи від начальника управління до санітарки», - зазначив медик.
38 років активного життя в медицині Бориса Цвігуна пов’язано із Кам’янеччиною. Працював лікарем у дошкільних закладах та школі, дільничним терапевтом, лікарем виїзної бригади швидкої допомоги, лікарем-урологом, завідувачем поліклінікою, головним лікарем поліклініки, а зараз вже директором комунального некомерційного підприємства.
«На сьогодні чітко розумію суть організації охорони здоров’я. Для себе сформував декілька принципів в роботі. Перший – делегування повноважень; другий – кадри вирішують усе; третій, напевно, основний – не заважай людям працювати, якщо можеш їм допомогти – допомагай".
Борис Цвігун про медичну реформу.
Пряма мова: Мене часто запитують пересічні кам’янчани, чому такий безлад в медичній галузі, здається, що одна державницька «рука» не знає, що робить інша? Як на мене головне - потрібно визначитись при якому державоустрої ми живемо – соціалізмі чи капіталізмі. А так медицина зависла поміж двох систем, є елементи того і іншого. Можна навести безліч прикладів, коли здавалося б правильні рішення не допомагають галузі, а гальмують рух вперед.
Ще двадцять років тому Кам’янеччина була одна з перших у реформуванні медицини, тільки сьогодні на рівні держави прийшли до необхідності певних дій, які проводились у місті. Але, тоді слово «реформа» було завуальоване, розмите, його боялись. Так і протупцювали майже на місці. Зараз задекларовано багато позитивних речей, але знову є гальма, які не можемо відкинути. Це не дає управлінцю нормально втілювати заплановане.
У Кам’янці-Подільському створена цікава, прагматична, логічна і доволі економічно доцільна медична структура. З нею можна рухатись далі. До прикладу, я прихильник розвитку у місті потужного реабілітаційного центру, але стримуючим фактором є матеріально-технічна база наших медичних установ. А закупивши обладнання чи вистачить грошей на зарплату? Добре, що міські депутати йдуть назустріч і багато медичних програм фінансуються із місцевого бюджету, але на всі коштів не вистачає.
Ми перейшли на договірні стосунки з НСЗУ (Національна служба здоров’я України), що відшкодовує надані медичні послуги. Хотілося б конкретного підґрунтя для планування, а це не можемо зробити, бо не знаємо вартості робіт. На державному рівні задекларовано гарно, а на практиці виходить зовсім інше. У ці переломні моменти важливо не втратити, що у нас є.
Коли переходили у статус комунального підприємства, були впевнені, що напрямок обрано правильний. В реаліях він не підтверджений фінансовими ресурсами і чіткими відповідями: кому, за що і скільки? Відповідей на питання від державних структур ми не бачимо до сьогоднішнього дня. Зараз в Центрі мінус 800 тис. грн. до мінімального фонду зарплати щомісячно.
Основний позитив змін – наші працівники почали рахувати, скільки пацієнтів прийнято, які процедури проведено; розуміти необхідність вдосконалення. На сьогодні один з лікарів Центру навчається на курсах нетрадиційної медицини у напрямку голкорефлексотерапії, інший додатково планує отримати фах з фізичної реабілітації.
Чи змінилися Ви, ставши Заслуженим лікарем України?
Мене вже нічим не змінити - ні зірками, ні медалями. Я радий, що відмічено медицину Кам’янеччини. Не ставлю себе вищим від людей з якими працював і працюю, за тих, хто йшов поруч, був наставником. Коли мене вітали обласні високопосадовці, то із гумором відмітили, що додалась єдина привілея - підвищать пенсію. А я як був Цвігуном, так ним і залишився.
